— А ти, ти, ти — гад повзучий! Тьху! Тьху на тебе!
— Не лайтеся! Я її спершу у казані зварю. Буль-буль-буль! Хе-хе-хе! — Кощій Безсмертний потер руки.
— Ні-ні! Я сказав! Я її — ху! — спопелю. А тоді вже робіть, що хочете.
— Ну добре, добре. Досить! Набридло! — скривився Бабай. — Кинемо жеребок. Кому випаде, той буде перший. По- чесному. Ходімо!
І вони рушили до печери «Тридцять три лиха».
Вася затаївся у кущах.
Що робити?
Зараз вони почнуть мучити й катувати Незнайомку, домагаючись, щоб вона сказала, де дзеркальце.
А дзеркальце ж у нього!
І він — що? — лежатиме тут у кущах і спокійно слухатиме, як буде кричати від болю Незнайомка?
Ні! Не може він цього допустити!
І, не думаючи про те, що буде далі, Глечик вискочив із схованки.
— Не чіпайте! Не чіпайте її! — загукав одчайдушно.
Вони так здивувалися, що аж поприсідали. І так і застигли, присівши.
— Га?
— Що?
— Ху!
— Тю!
Перший отямився Бабай:
— Ти?! Сам прийшов у Зландію?! Такого ще не було! За всю історію цієї країни.
— Ти що — здурів?! Ху! — вражено хукнув Змій Горинич.
— Це ж треба! — знизав плечима Кощій Безсмертний.
А Баба Яга тільки носом здивовано свиснула.
Глечик нарешті зібрався з духом і випалив:
— Одпустіть мого друга Валеру!.. Чуєте?..
Вони перезирнулися.
— Якого Валеру? — розвів руками Бабай. — Звідки ти взяв, що він у нас?
— У вас! Я бачив його портфель у ямі!
Вони знову перезирнулися.
— Це ж треба!.. — сказав Кощій Безсмертний винувато.
Бабай так люто блиснув очима на нього, що здалося — на галявині спалахнув вогонь.
— А-а, — наче згадав Кощій Безмертний. — Я ж той портфель у лісі знайшов. Правда!
— Неправда! — вигукнув Вася.
— Ти як з нами розмовляєш?! — гримнув на нього Бабай. — Ти куди прийшов? Ти що собі дозволяєш? Тут тобі не середня школа, де можна ходити на голові!
— Я ж тебе зараз тільки — ху! — і від тебе жменька попелу на землі залишиться. — Змій Горинич, опустивши вниз руку, показав, яка жменька попелу залишиться від Васі.
— А я тебе у ступі тільки — цюк! цюк! цюк! — і всі твої кісточки — на пісочок! — Баба Яга радісно потерла руки.
Лише Кощій промовчав, і Вася ще більше впевнився, що, мабуть, Безсмертний у всьому й винен. Валеру схопив, очевидячки, він. І необережно залишив речовий доказ — портфель. Тому Бабай так блимав на Кощія.
І тут раптом з-під землі почувся глухий зловісний голос пана Морока:
— Гей! Що там робиться у вас нагорі?.. Що за галас? Чому не доповідаєте?!
РОЗДІЛ ОДИНАДЦЯТИЙ,
