що бачила уві сні янгола, але він нічого їй не сказав, а тільки дивився на неї, і їй було так добре від того ніжного й ласкавого погляду, що, либонь, і в раю не буває краще. Він до тебе не доторкався? запитала Марія, і Лізія їй відповіла: Ой, мамо, очі служать нам не для того, щоб доторкатися. Не знаючи, стривожитися їй чи, навпаки, заспокоїтися з приводу того, що відбувалося в неї під боком, Марія тихо сказала: І мені також приснився янгол. А твій янгол заговорив до тебе чи теж мовчав, невинно запитала Лізія. Він до мене заговорив і повідомив мені, що твій брат Ісус сказав нам правду тоді, коли розповів про те, що бачив Бога. Ой, мамо, як же ми погано вчинили, не повіривши словам Ісуса, а він був такий добрий із нами, адже він міг тоді розгніватися й не дати грошей мені на посаг, але він їх дав. Тепер нам треба подумати, як залагодити свою провину. Але ж ми не знаємо, де він є, він нічого нам не повідомив про себе, янгол міг би допомогти нам, адже вони все знають, янголи. Але він не захотів допомагати нам і тільки сказав, що ми повинні знайти твого брата, що це наш обов’язок. Але ж, мамо, якщо Ісус і справді бачив Бога й розмовляв із ним, тоді наше життя має змінитися. Може, воно й зміниться, але тільки на гірше. Чому? Якщо ми не повірили ані Ісусові, ані його словам, то як можуть повірити йому інші люди, можна не сумніватися, що якби ми зараз вийшли на вулицю або на один із майданів Назарета і стали проповідувати, що Ісус бачив Господа, що він розмовляв із Господом, нас закидали б камінням. Але ж Господь, який його обрав, захистив би й нас, адже ми його родина. Не будь така в цьому впевнена, коли Господь робив свій вибір, нас там не було, для Господа не існують ані батьки, ані діти, згадай Авраама, згадай Ісаака. О мамо, як це сумно! Найобачніше, дочко, буде зберігати те, що ми знаємо, в наших серцях і говорити про це якнайменше. Що ж нам тоді робити? Завтра я пошлю Якова та Йосипа на пошуки Ісуса. Але ж де вони його шукатимуть, адже Галілея – країна дуже велика, а він же міг податися й у Самарію, і в Юдею або в Ідумею, а це вже десь на самому краю світу. Найімовірніше, твій брат подався до моря, згадай, як він розповідав нам, коли прийшов, що виходив із рибалками в море. А чи не пішов він знову пасти отару? Ні, цей час для нього минув. Звідки ти знаєш? Спи, до ранку ще далеко. А нам знову не насняться наші янголи? Може бути. Та якщо навіть янгол Лізії, можливо, позбувшись свого напарника, і прийшов до неї знов уві сні, вона цього не помітила, але янгол благовіщення, навіть якби він забув повідомити Марії якусь подробицю, уже не міг би повернутися до неї, бо Марія лежала в напівтемряві будинку з розплющеними очима, їй було досить і того, про що вона вже довідалася, а те, про що вона здогадувалася, наповнювало її страхом.
Настав день, згорнули мати, і Марія, скликавши всю свою родину, сказала, що вона багато міркувала останнім часом про те, як вони повелися з Ісусом. Насамперед я, мати, мусила б вислухати його з набагато більшим розумінням, а тому тепер я ухвалила рішення просте й справедливе: ми повинні знайти його й попросити, щоб він повернувся додому, сказати, що ми йому віримо, а позаяк Господь цього хоче, то повіримо й тому, що він нам розповідає, такими були слова Марії, яка й сама не помітила, що, власне, лише повторила те, що сказав її син Йосип, тут присутній, у той сумний день, коли Ісус був змушений покинути батьківський дім, і хто знає, чи не залишився б він тоді вдома, якби те мурмотіння, таке тихе, що ми його навіть не помітили, тоді підхопили всі. Марія не стала розповідати ані про янгола, ані про його благовіщення, вона говорила тільки про їхній обов’язок щодо першонародженого сина в родині.
Яків не наважився спростувати нові аргументи матері, хоч у глибині душі досі був переконаний, що брат зсунувся з глузду, або – такої можливості теж не можна було виключати – став жертвою якоїсь бридкої і блюзнірської містифікації. Уже знаючи наперед відповідь, він запитав: І хто ж із тут присутніх піде на пошуки брата Ісуса? Підеш ти, адже ти за ним наступний по старшинству, а з тобою піде і Йосип, удвох вам буде безпечніше. А звідки нам починати пошуки? Від моря Галілейського, я певна, ви його там знайдете. А коли ми підемо? Минуло вже кілька місяців, відтоді як Ісус нас покинув, ми не повинні втрачати більше жодного дня. Поглянь, яка злива, мамо, в таку погоду не дуже цікаво подорожувати. Сину мій, обставини завжди можуть створити необхідність, але якщо необхідність дуже нагальна, вона сама створює обставини. Діти Марії дивилися на матір із подивом, вони не звикли чути з її уст такі глибокі й мудрі сентенції, вони були ще надто юні, аби зрозуміти, що візити янголів не минають марно і можуть привести ще до дивовижніших та несподіваніших результатів, а якщо комусь потрібен доказ, то нехай він подивиться на Лізію, яка в цю мить – хоч і не всі помітили її витончений жест – повільно і замріяно схилила голівку, даючи зрозуміти, що цілком підтримує слова матері. На цьому сімейна нарада закінчилася, і Яків та Йосип вийшли подивитися, чи не сипляться з неба метеори, бо якщо вже їм випало вирушати на пошуки брата в сезон негоди, то принаймні хотілося б вийти з дому не під дощем і не відразу вимокнути до рубця, і небо, схоже, почуло їхні благання, бо саме з боку Галілейського моря відкрилася синя прогалина у хмарах, обіцяючи, що в другій половині дня дощу не передбачається. Попрощалися в домі, не на видноті, бо Марія слушно вважала, що сусідам треба знати не більше, ніж їм годиться знати, і двоє братів вирушили в дорогу, але взяли напрямок не до Магдали, бо в них не було
