жодних підстав припускати, що Ісус пішов саме туди, вони звернули на інший шлях, який мав швидко привести їх до нового міста Тиверіада. Вони йшли босі, бо дороги перетворилися на суцільне багно, й брати вирішили, що ліпше зберегти сандалії сухими на дні торбини, для кращої погоди, ніж залишити їх у грязюці. Яків мав дві слушні причини для того, щоб обрати дорогу на Тиверіаду: по
перше, йому як сільському жителю дуже хотілося помилуватися палацами, храмами та іншими грандіозними будівлями, про будівництво яких йому так багато доводилося чути, по
друге, місто, як розповідали, було розташоване біля Галілейського моря, між його північним і південним берегами, тобто на половині шляху, який вони мали намір пройти. Оскільки їм треба було заробляти собі на життя під час їхнього пошуку, то Яків сподівався, що вони легко знайдуть роботу на будівельних майданчиках міста, і не приділив особливої уваги застереженням благочестивих юдеїв Назарета, які оголосили те місце нечистим через сірчані води, які нібито отруювали там повітря. Проте їм не пощастило дістатися до Тиверіади того ж таки дня, бо небо, в кінцевому підсумку, не виконало своїх обіцянок, не встигли вони пройти й годину, як полив дощ, на щастя, вони натрапили на печеру, де й знайшли собі притулок, перш ніж дощ перетворився на рясну зливу. Там вони й заночували, а вранці наступного дня, навчені гірким досвідом, затрималися в печері на доти, доки переконалися, що погода справді поліпшилася і вони прийдуть до Тиверіади в більш або менш сухому одязі. У Тиверіаді вони найнялися переносити камінь, робота для обох була незвичною, і тому вони дуже зраділи, коли через кілька днів з’ясувалося, що вони заробили досить, і то не тому, що цар Ірод Антипа платив дуже щедро, а тому, що їхні потреби були такі мізерні й виникали так рідко, що вони не потребували багато грошей, аби задовольнити їх. Щойно прийшовши до Тиверіади, вони стали розпитувати, чи не приходив сюди або не проходив тут такий собі Ісус із Назарета, який доводиться їм братом, зросту він приблизно такого, має такий і такий
то вигляд, а був він сам
один чи не сам, вони не знають. Їм відповідали, що такого тут ніде не бачено, й, обійшовши всі будівельні майданчики, брати переконалися, що до Тиверіади Ісус не приходив, і нічого в цьому дивного не було, адже якщо їхній брат хотів знову приєднатися до рибалок, то навіщо йому тягати важкі камені та вислуховувати окрики брутальних десятників, якщо море в нього перед очима. Отже, грошей, хоч і небагато, брати заробили, і тепер їм треба було вирішити, в якому напрямку йти понад берегом озера, від села до села, від артілі до артілі, від човна до човна, на північ чи на південь. Зрештою Яків вирішив обрати напрямок на південь, бо дорога туди була значно кращою, ніж та, що вела на північ, де не бракувало і вибоїв, і виярків, і небезпечних урвищ над морем. Погода перестала постійно змінюватися, потепліло, й дощ уже не йшов, і якби наші брати мали більш витончений нюх на природні явища, то вони відчули б і в повітрі й у тремтінні землі перші боязкі ознаки весни. Й експедиція пошуків старшого брата, в яку мати з високих міркувань відрядила братів молодших, стала перетворюватися для них на приємну екскурсію, на прогулянку на лоні природи, і Яків та Йосип уже готові були забути, з якою метою вони сюди прийшли, коли несподівано для них самих уже перші рибалки, до яких вони звернулися, надали їм відомості про Ісуса, причому в досить
таки дивний спосіб, бо вони сказали їм так: Атож, ми бачили його і знаємо, і якщо ви з ним зустрінетеся, то скажіть йому, що ми чекаємо його тут – не дочекаємося. Почувши такі слова, брати неабияк здивувалися й не могли повірити, що рибалки мають на увазі їхнього брата, певно, йшлося про якогось іншого відомого їм Ісуса. За тими прикметами, які ви нам назвали, відповіли їм рибалки, це той самий Ісус, а чи прийшов він із Назарета, ми не знаємо, бо він нам не казав. А чому ви чекаєте його з таким нетерпінням, запитав Яків. Бо коли він сидить у човні, риба пхається в сіті, як очманіла, і ми витягуємо її стільки, скільки тут ніколи не бачено. Але ж наш брат нічого не тямить у риболовлі, тому ви, певно, розповідаєте нам про іншого Ісуса. А ми й не кажемо, що той Ісус щось тямить у риболовлі, він рибу не ловить, а лише нам каже: Закиньте сіть ось сюди, і ми її туди закидаємо й витягуємо повну риби. Якщо це справді так, то чому він тепер не з вами? Бо він пішов через кілька днів, сказав, що хоче допомогти й іншим рибалкам, і це справедливо, він тут був уже тричі й щоразу, коли звідси йшов, обіцяв повернутися. І де ж він тепер? Ми не знаємо, коли він був тут востаннє, то пішов звідси на південь, але він міг потім звернути й на північ, він іде, куди йому заманеться, й нам про свої наміри не повідомляє. Тоді Яків сказав Йосипові: Ходімо на південь, принаймні нам тепер відомо, що нашого брата треба шукати тут, десь на березі моря. Здавалося, з цим проблем не
