вино погане, ти ж, навпаки, приберіг своє найкраще вино до цієї миті. Наречений, який ніколи у своєму житті не бачив, щоб у ті кам’яні посудини наливали вино, а крім того знав, що вино закінчилося, покуштував воду з посудини теж і з удаваною скромністю людини, яка підтверджує те, в чому й так ніколи не сумнівалася, ствердно кивнув головою на знак того, що вино і справді найвищого ґатунку. І якби не голос народу, в цьому випадку представленого слугами, які наступного дня дали волю своїм язикам, то про це чудо так ніхто ніколи й не довідався б, бо розпорядникові бенкету нічого не було відомо про перетворення води на вино, нареченому, звісно, було приємно приписати чуже діяння собі, а Ісус не був тією людиною, яка ходить і всюди повідомляє: Я сотворив таке
то й таке чудо, Марія Магдалина, від самого початку втаємничена в цю історію, не стала б ходити вулицями й повторювати: Він учинив чудо, він учинив чудо, а Марія, мати Ісусова, тим більше, бо для неї головним було те, що відбулося між нею і сином, а все інше, що сталося потім, було, так би мовити, додатком, і нехай підтвердять мої слова гості на весільній учті, чиї келихи знову наповнилися вином.
Більш ніколи не розмовляли між собою Марія з Назарета та її син. Ще до настання вечора, не попрощавшись ні з ким із родини, Ісус у супроводі Марії Магдалини покинув Кану й пішов у напрямку на Тиверіаду. Йосип і Лідія, ховаючись, провели їх до виходу із села й дивилися їм навздогін, аж поки вони не сховалися за поворотом дороги.
І тоді настав час великих сподівань. Ті знаки своєї присутності, які досі Господь виявляв в Ісусі, були собі такими чудесами повсякденного характеру, того виду, про які ми кажемо «спритність рук і ніякого обману», по суті вони дуже мало відрізнялися від тих фокусів, які так майстерно вміють виконувати на Сході тамтешні маги й чарівники, що, наприклад, підкидають у повітря один кінець мотузки й потім лізуть по ній угору, причому глядачі не помічають, що один з її кінців прив’язаний до міцного гака або її тримає у своїх руках невидимий помічник автора фокусів. Щоб проробити щось подібне, Ісусові було досить одного бажання, але якби хтось його запитав, навіщо він це робить, він би не зміг йому відповісти або сказав би, що так треба, адже рибалки не можуть жити без риби, а шторм на морі загрожував потопити людей, та й пригода з вином на весіллі відбулася ще в той час, коли Господь не почав говорити його устами. На тому галілейському узбережжі стала ширитися чутка про такого собі назарянина, наділеного могутністю, яку лише Бог міг йому дарувати, Ісус цього не заперечував, але разом з тим не давав ніякого пояснення ані причинам, ані міркуванням, ані аргументам, що спонукали його на ті або ті незвичайні діяння, і людям залишалося лише здобувати з них вигоду й не сушити собі голову запитаннями. Безперечно, Симон і Андрій думали не так, не так думали й сини Зеведея, але ті люди були його друзями й боялися за нього. Щоранку прокидаючись, Ісус мовчки себе запитував: Сьогодні? – кілька разів він запитував про це й уголос, щоб Марія Магдалина почула, але вона мовчала, зітхала, потім обхоплювала його руками за шию, цілувала в чоло, в очі, він же вдихав ледь чутне запашне тепло, яким віяло від її грудей, і були дні, коли знову провалювався в сон, а були й такі, коли забував про Тривогу, яка його катувала, й поринав у тіло Магдалини, так ніби ховався в коконі, з якого тільки й міг вийти перетвореним. Потім ішов до моря, до рибалок, які на нього чекали, багато з яких не могли його зрозуміти, вони запитували, чому він не купить собі човна в рахунок майбутніх прибутків і не почне працювати на самого себе. Бували випадки, коли у відкритому морі човен надто довго виконував певні маневри, без яких риболовля неможлива, навіть тепер, коли наловити риби стало не важче, ніж позіхнути, Ісуса опановувало несподіване передчуття, і серце йому стискалося, а очі дивилися не в небо, де, як відомо, мешкає Бог, ні, його погляд з якоюсь дивною одержимістю прикипав до спокійної поверхні озера, до тихої води, яка блищала, наче відполірована шкіра, здавалося, те, чого він чекав зі страхом і нетерпінням, мало прийти до нього з підводних глибин, звідки рибалки чекали рибу, а він – таємничий голос, який мав пролунати, але все не лунав. Риболовля закінчувалася, човен повертався на берег, навантажений рибою, а Ісус із похнюпленою головою знову плентав берегом моря з Марією Магдалиною слідом у пошуках тих, кому можуть знадобитися його дармові послуги пастуха підводних отар. Так минали тижні, минали місяці, минали й роки, але зміни були помітні лише в Тиверіаді, де виростали нові будівлі й примножувалася слава, а в усіх інших місцях усе відбувалося у звичному й давно заведеному ритмі, коли взимку здається, що земля помирає на наших очах, а навесні знову відроджується до життя, але це враження помилкове, бо якби взимку природа добре не виспалася, вона ніколи не пробудилася б навесні.
І ось нарешті, коли Ісусові виповнилося двадцять п’ять років, йому здалося, що всесвіт прийшов у рух і стали з’являтися нові знамення, одні за одними, так ніби хтось поспішав надолужити втрачений час. Правду кажучи, перше з тих знамень навряд чи можна було назвати чудом у його справжньому розумінні, зрештою нічого надприродного чи потойбічного не було
