другої. Ісус не погоджувався з ними, але мусив погодитися зі слушністю їхніх доводів, які ставали тим переконливішими, чим ближе падали каменюки, якими жбурляли в них пастухи. Вони швидко збігли по схилу до моря, пострибали в човен і, налігши на весла, через кілька хвилин були уже в безпеці, бо люди на східному березі жили не з риболовлі, а тому човнів не було поблизу видно. Чимало свиней загинуло, зате одна душа врятувалася – а це прибуток Господу, сказав Яків. Ісус скинув на нього таким поглядом, ніби думав про щось зовсім інше, і брати, дивлячись на нього, хотіли б знати, про що він думає, і їм би дуже хотілося обговорити разом з ним незвичайне одкровення, зроблене бісами, про те, що Ісус – син Божий. Але їхній супутник тепер дивився на берег, який вони щойно покинули, дивився на воду, на поверхні якої погойдувалися на легких хвилях тіла ні в чому не повинних свиней, і в ньому наростало почуття тривоги, яке зрештою знайшло собі вихід у таких словах: Послухай
но мене, Господи, ти або обрав собі сина – бо кажуть, ніби це я, – неспроможного виконати твої задуми, або серед тисячі твоїх могутностей якоїсь бракує, і ти неспроможний протистояти розумові Диявола. Що ти хочеш сказати? – запитав Іоанн, наляканий зухвалістю цього монологу. Я хочу сказати, що демони, які жили в одержимому, тепер на волі, бо демонів, як ми знаємо, друзі мої, неможливо вбити, навіть Бог не може заподіяти їм смерть, те, що я тут зробив, було те саме, що спроба розрубати море мечем. Тим часом на березі з’явилося багато народу, одні забрідали у воду, щоб витягти звідти туші свиней, які плавали близько, інші сідали в човни й вирушали по здобич, яка плавала далі.
Тієї ночі в будинку Симона й Андрія, який стояв поруч із синагогою, потай зібралися п’ятеро друзів, щоб обговорити питання надзвичайної ваги: чи правду повідомили демони, що Ісус – син Божий? Після тієї незвичайної події, що відбулася вдень, усі погодилися відкласти неминучу розмову до ночі, але тепер настала нарешті та хвилина, коли можна буде поставити всі крапки над «і». І першим заговорив Ісус: Не можна вірити тому, що каже батько брехні, – він мав на увазі, звичайно ж, Диявола. Сказав Андрій: Правда й брехня вилітають з одного рота й не залишають за собою слідів, і Диявол не перестає бути Дияволом, якщо одного разу він скаже правду. Сказав Симон: Те, що ти не така людина, як ми, ми вже давно зрозуміли, досить поглянути на рибу, якої ми не наловили б без тебе, досить згадати про бурю на морі, яку ти втихомирив, про воду, яку ти перетворив на вино, про перелюбницю, яку врятував від каменування, а сьогодні ти ще вигнав демонів із біснуватого. Сказав Ісус: Не я був першим серед тих, хто виганяв демонів із людини. Твоя правда, відповів Яків, але перед тобою першим вони принизилися й назвали тебе сином Бога Всевишнього. Що мені до їхнього приниження, якщо приниженим, у кінцевому підсумку, виявився я? Не в тому, зрештою, річ, втрутився Іоанн, я там був і все чув, чому ти нам не сказав, що ти син Божий? Я не знаю, чи я справді син Божий. Хіба можливо, щоб Диявол про це знав, а ти ні? Слушне запитання, але нехай вони самі дадуть тобі на нього відповідь. Хто вони? Бог, чиїм сином назвав мене Диявол, і Диявол, який лише від Бога міг довідатися про це. Запала мовчанка, так ніби присутні тут хотіли надати час для того, щоб двоє згаданих осіб змогли висловитися, а тоді Симон поставив запитання, яке крутилося на язиці в усіх: Що було в тебе з Богом? Ісус зітхнув: Я чекав від вас цього запитання з першого дня, коли сюди прийшов. Хіба могли ми подумати, що син Бога захоче стати рибалкою? Я вже сказав вам, що не знаю, чи я син Бога. А хто ж ти тоді? Ісус затулив обличчя долонями і став шукати у своїх спогадах точку, від якої він міг би почати розповідь, і зненацька побачив своє життя ніби збоку, ніби воно належало комусь іншому, й зрозумів: якщо демони правду сказали, тоді все, що з ним відбувалося раніше, набувало зовсім іншого сенсу, а багато подій можна було зрозуміти лише у світлі цієї щойно відкритої істини. Ісус відірвав долоні від обличчя, одного за одним окинув поглядом своїх друзів з благальним виразом, ніби хотів їм сказати: Те, що ви просите мене розповісти, лежить поза межами людського розуміння, і після тривалої мовчанки мовив: Я бачив Бога. Ніхто не промовив жодного слова, усі лише дивилися на нього. Він провадив, не підіймаючи погляду: Я зустрівся з ним у пустелі, й він повідомив, що коли настане час, він обдарує мене славою та могутністю в обмін на моє життя, але про те, що я його син, не сказав. Знову мовчанка була йому у відповідь. І яким постав Бог перед твоїми очима, запитав Яків. У вигляді хмари чи радше димового стовпа. А вогню не було? Ні, вогню там не було, лише дим. І більше нічого він тобі не сказав? Сказав, що знову прийде до мене, коли настане мій час. Який час? Не знаю, можливо, час моєї смерті. А славу й могутність, коли він тобі їх дасть? Не знаю. Знову мовчанка, у кімнаті, де було жарко й душно, всі тремтіли, наче від холоду. Потім Симон запитав, повільно карбуючи слова: А може, ти і є Месія, якого ми повинні називати сином Божим, бо ти прийшов, щоб визволити свій народ із неволі, в якій він перебуває? Я – Месія? А чого ти дивуєшся так, ніби Месією бути не можна, а сином Бога можна, запитав Андрій, нервово усміхаючись. Сказав Яків: Месія ти чи син Божий, але одного я зрозуміти не можу: як про це довідався Диявол, коли Господь навіть тобі про це не повідомив. Іоанн замислено проказав: Хіба ми знаємо, які стосунки підтримують
