холодними.
Йосип довідався про імператорський указ дещо згодом, коли легіонери вже покинули Назарет, щоб принести добру звістку в інші міста та села, він довідався про нього від сусіда, якого звали Ананія і який із великою радістю прибіг, щоб повідомити йому новину. Самому Ананії не треба було нікуди їхати з Назарета, він мав пройти перепис тут, а крім того, через необхідність зібрати врожай він вирішив не їхати в цьому році до Єрусалима на святкування Пасхи, тож від однієї подорожі він сам відмовився, а в другу не був зобов’язаний вирушати. Проте Ананія вирішив, що повідомити сусіда – його прямий обов’язок, і був радий сумлінно виконати його, хоч, мабуть, ця радість надто яскраво відбивалася йому на обличчі, нехай береже нас Бог від обов’язку приносити комусь погану новину, хоч іноді навіть найкращі люди не спроможні чинити опір почуттю зловтіхи, а ми цього Ананію не знаємо дуже добре, й тому нам невідомо, про що тут ішлося: про поведінку, яка була йому притаманна завжди, чи він просто став жертвою спокуси, якій піддав його Сатана, бо цікавішої роботи в Архангела Темряви на ту мить не знайшлося. Так чи інак, а старий Ананія постукав у хвіртку й покликав Йосипа, який спочатку його не почув, бо саме забивав молотком цвяхи в дерево. Марія мала тонший слух, але гукали не її, а чоловіка, тому вона смикнула його за рукав і сказала: Ти, певно, оглух, бо не чуєш, як тебе кличуть. Ананія став кричати гучніше, й тоді Йосип перестав стукати молотком і пішов довідатися, чого треба сусідові. Ананія увійшов на подвір’я і, привітавшись, відразу запитав тоном людини, яка хоче остаточно переконатися в тому, що їй уже відомо: Ти звідки родом, Йосипе? І Йосип, не знаючи, навіщо його про це запитують, відповів: Я родом із Віфлеєма, це в Юдеї. Неподалік від Єрусалима? Так, зовсім близько. А ти поїдеш до Єрусалима на свято Пасхи? – запитав Ананія, і Йосип відповів: Ні, цього року я вирішив не їхати туди, бо дружина скоро має родити. А чому ти запитуєш? І тоді Ананія підняв руки до неба й зобразив на обличчі вираз глибокого співчуття: Бідолашний ти чоловіче, які труднощі тебе чекають, яка втома, ти цього не заслужив, маєш стільки роботи та стільки обов’язків, і ось тобі доведеться все покинути і їхати в таку далеч, нехай буде славен Господь, який усе розуміє і всім допомагає. Йосип не захотів відставати у висловленні вдячності Богові і, ще не знаючи, чому так гірко стогне та переживає сусід, сказав: Сподіваюся, Господь мені допоможе, а Ананія, не знизивши голосу, йому відповів: Атож, для Господа нема нічого неможливого, Він усе знає і на все спроможний як на небі, так і на землі, нехай Він славен буде протягом вічності, але нехай Він мені простить, але в цьому випадку я не бачу, як Він зміг би тобі допомогти, адже ти перебуваєш у цілковитій владі цезаря. Що ти хочеш цим сказати? Що сюди приходили римські легіонери й повідомили: до кінця місяця Ніссан усі родини Ізраїлю повинні пройти перепис у тих містах і селах, де вони народилися, а ти, нещасливцю, народився так далеко звідси.
Не встиг Йосип йому відповісти, як на подвір’я увійшла дружина Ананії, яку звали Шуя, й, наблизившись до Марії, що стояла у дверях, гірко заголосила: Ох ти ж, моя бідолашна, ти така слабенька та тендітна, тобі скоро родити, а доведеться їхати на край світу. Нам треба їхати до Віфлеєма, в Юдею, уточнив її чоловік. Атож, і це дуже й дуже далеко, вигукнула Шуя, і вона знала, що каже, бо одного разу, коли ходила на прощу в Єрусалим, дійшла й до Віфлеєма, розташованого там поблизу, щоб помолитися на гробниці Рахілі. Марія нічого не відповіла, вона чекала, коли озветься чоловік, але Йосип був украй роздратований, бо новину такої великої ваги його дружина мусила б насамперед почути від нього, сказану правильно підібраними словами, а головне, відповідним тоном, а не від сусідів, що прибігли до них на подвір’я, мов навіжені, з очманілими криками. Щоб приховати своє невдоволення, він надав обличчю виразу стриманої серйозності і сказав: Це правда, Бог іноді не може зробити того, що може цезар, але цезар ніколи нічого не зробить усупереч волі Бога. Він зробив паузу, так ніби хотів проникнути у глибоке значення слів, які щойно промовив, і додав: Я відсвяткую Пасху вдома, як і вирішив, а потім подамся до Віфлеєма, якщо так треба, і якщо Господь нам дозволить, то ми встигнемо повернутися, й Марія народить дитину вдома, але якщо Господь так не захоче, то мій син народиться у краю своїх предків. Або на дорозі, – прошепотіла Шуя, але не так тихо, щоб Йосип не почув, і він сказав: Багато синів Ізраїля народжувалися на дорозі, мій стане ще одним із них. Його слова прозвучали як рішення тверде й безповоротне, й саме так зрозуміли його Ананія та його жінка, яким раптом наче заціпило. Вони прийшли сюди поспівчувати сусідам, яким треба було вирушати в таку далеку подорож, і навтішатися власною співчутливістю, а тепер у них виникло враження, ніби їх безцеремонно виставляють на вулицю, але саме в цю мить Марія підійшла до Шуї й запросила її до хати, бо хотіла запитати її поради, як їй щось там виплести з вовни, а Йосип, певно, бажаючи залагодити сухий тон, яким він розмовляв із сусідом, сказав Ананїї: Прошу тебе як доброго сусіда наглянути за моїм домом, поки мене тут не буде, бо навіть якби все у нас склалося якнайкраще, раніш як через місяць ми не зможемо повернутися, враховуючи час, потрібний на подорож, та ще тиждень усамітнення для жінки, щоб вона могла
