очиститися після пологів, а може, очищення забере в неї навіть більше часу, якщо народиться дівчинка, чого, сподіваюся, Господь не допустить. Ананія відповів, що Йосип може не турбуватися, він, звичайно ж, наглядатиме за його домом, як за своїм власним, а тоді раптом висловив думку, яка прийшла йому тільки щойно: Чи не вшануєш ти мене, Йосипе, своєю присутністю на святкуванні Пасхи, бо в мене зберуться всі мої родичі та друзі, а ти нікого з близьких у Назареті не маєш, та й твоя дружина їх не має, після того як померли її батьки, бо вони були вже літнього віку, коли вона народилася, й досі люди себе запитують, як пощастило Анні зачати дочку від Якима. І відповів йому Йосип із докірливою іронією: О Ананіє, пригадай, як недовірливо бурчав собі в бороду Авраам, коли Господь повідомив його, що дарує йому сина, мовляв, чи можливо, щоб у чоловіка, якому вже сто років, та в жінки, якій дев’яносто, народилися діти, але ж Якимові й Анні не було стільки років, як Авраамові та Сарі в ті дні, тож для Бога було ще легше, хоч для Нього немає нічого неможливого, дарувати нащадків моїм тестю та тещі. Але сусід йому відповів: То були зовсім інші часи, Господь тоді щодня давав знати про Свою присутність і не тільки у Своїх творіннях, а Йосип, твердий у вірі, відповів йому такими словами: Господь – це і є час, сусіде Ананіє, для Бога не існує різниці в часі, й Ананія не знав, що йому відповісти, він не мав анінайменшого бажання розпочинати тепер суперечку щодо так ніколи й не проясненого питання про різницю між первісною владою Бога й набутою владою цезаря. Попри те, що їхня розмова стала набувати ознак теологічної дискусії, Йосип не забув про несподіване запрошення Ананії відсвяткувати Пасху разом із ним та всією його ріднею, він вирішив прийняти його, але не хотів погоджуватися так відразу, адже кожному відомо, що гречність та добре виховання вимагають приймати з радістю всі добрі та люб’язні послуги, що їх нам пропонують, але при цьому не варто виявляти свою радість понад усяку міру, бо не слід показувати співрозмовникові, що ми про це тільки й мріяли. Зрештою він таки подякував Ананії за його великодушність та бажання бути для них добрим сусідом, і саме в цей час Шуя та Марія вийшли з хати, і сусідка сказала, звертаючись до Марії: У тебе золоті руки й великі здібності до плетіння, а Марія густо почервоніла, як дівчина, адже її похвалили у присутності чоловіка.
Марія зберегла добрий спогад про святкування тієї Пасхи, бо їй не довелося брати участь у приготуванні страв та розносити їх чоловікам, що трапезували на святі. Інші жінки звільнили її від цієї роботи: Не перевтомлюйся, тобі цього не можна, казали вони їй, і, певно, вони добре знали, що їй можна, а чого не можна, бо майже всі були матерями й мали дітей. Тож вона майже цілком обмежилася обслуговуванням чоловіка, який сидів там на підлозі, як і інші чоловіки, вона знай нахилялася, щоб наповнити йому келих або покласти на тарілку якихось сільських ласощів, прісний хліб, шматок баранини, гіркі трави, а також млинці, спечені з борошна висушеної сарани, страву, яку Ананія цінував дуже високо, бо вона була традиційною для його родини, проте деякі гості відвертали від неї носа, хоч і соромилися показувати свою неприховану огиду, бо в душі визнавали себе негідними наслідувати повчальний приклад пророків, котрі, блукаючи в пустелі, перетворювали потребу на доброчесність і вважали сарану манною небесною. Проте під кінець вечері Марія примостилася сидіти збоку, прилаштувавши свій великий живіт на стегнах, уся залита потом, майже не чуючи балачок, сміху, оповідок та безперервного бубніння цитат зі Святого Письма, переживаючи таке відчуття, ніби може щохвилини покинути світ, у якому вона була підвішена лише на тоненькій ниточці своєї останньої думки, чистої думки без об’єкта та без слів, лише знаючи, що вона думає, проте невідомо, про що й навіщо. Вона задрімала й відразу раптово прокинулася, ніби від поштовху, бо їй привиділося, як із темряви перед нею виринуло обличчя жебрака, а за обличчям з’явилося і його велике тіло в убогих лахах, і янгол – якщо то був янгол – увійшов у її сон без попередження і не як випадковий спогад і дивився на неї з неуважним виразом обличчя, можливо, позначений лише легкою цікавістю, а може, навіть нічого й не було, Марії здавалося, вона пропустила той час, коли могла б щось помітити, і тепер її серце тріпотіло, як наполохана пташка, і вона не знала, чи то їй стало лячно, чи то хтось прошепотів їй на вухо несподіване слово, яке примусило її засоромитися. Чоловіки та молоді парубки досі сиділи там, на підлозі, а засапані жінки сновигали туди
сюди між ними, розносячи останні наїдки, але помітно було, що хоч підживлені вином розмови досі лунали голосно, пересит і втома вже позначили загальний настрій гостей.
Марія підвелася на ноги, й ніхто не звернув на неї уваги. На землю вже опустилася ніч, і світло зірок, що висіли в чистому безмісячному небі, створювало якесь глухе гудіння, що було на межі сприйняття людським вухом, проте дружина Йосипа відчувала його в себе на шкірі, а також на своїх кістках, відчувала у спосіб, якого вона не змогла б пояснити, ніби блаженна конвульсія раптом пронизала її тіло й наповнила його тремтінням, що ніяк не хотіло вщухнути. Марія перейшла подвір’я й виглянула на вулицю. Проте ніде нікого не побачила. Хвіртка її подвір’я, поруч із подвір’ям Ананії, була зачинена,
