обляпуватимуть його нечистотами, а також удаватимуться до багатьох інших видів покути, носитимуть колючі волосяниці й нещадно шмагатимуть своє тіло, будуть серед них і такі, що не митимуться протягом усього свого життя, інші підуть у ліси й качатимуться там у снігу, щоб приборкати надокучливі вимоги плоті, яку спокушає нечистий, чия єдина мета – збити душу зі шляху істинного, який веде прямо на небеса, показуючи своїм жертвам голих жінок та лякаючи їх страхітливими чудиськами, пороки, любострастя і страх – ось та зброя, яку демон застосовує проти бідолашних людських створінь. Ти все це робитимеш? – запитав Ісус, звертаючись до Пастиря. Більш або менш, відповів той, я обмежуся тим, що візьму собі те, чого Бог не любить, а саме, плоть, із її радощами та її смутком, її молодістю та старістю, з її свіжістю і її гниттям, але неправда, що моєю єдиною зброєю буде страх, наскільки мені пригадується, не я винайшов гріх, покарання за нього і страх, який завжди їх супроводжує. Замовкни, нетерпляче урвав його Бог, гріх і Диявол – це дві різні назви для одного й того самого. Для чого? – запитав Ісус. Для моєї відсутності. А в чому причина твоєї відсутності – у тому, що ти відступився від людини, чи в тому, що вона відступилася від тебе? Я ніколи не відступаю. Але погоджуєшся, коли люди відступаються від тебе. Хто відступається від мене, той шукає мене. І якщо він тебе не знаходить, то провина, звісно, падає на Диявола. Ні, не він у цьому винен, це тільки моя провина, бо я не з’являюся там, де мене шукають, – зізнався Бог із несподівано гірким смутком у голосі, так ніби раптом йому відкрилися межі його могутності. Ісус сказав: Говори далі. Є й такі, – повільно почав Бог, які йдуть у пустелю та глухомань, ховаються в печерах і гротах, живуть життям самітників у товаристві лише диких звірів, є й такі, що зачиняються від світу в келіях і монастирях, інші залізають на високі стовпи й живуть там по багато років, їх називають стовпниками, голос Бога ослаб і став ледве чутний, перед зором його божественної уяви тепер проходила нескінченна вервечка людей, тисячі, тисячі, тисячі й тисячі чоловіків і жінок, що в усіх куточках земної кулі прямували до монастирів та обителей, одні з яких були примітивними сільськими будівлями, а інші – розкішними палацами: Вони йдуть туди, щоб служити мені й тобі, служити з ранку до ночі, неспанням і молитвами, усі вони мають одну мету й однакову долю, вони поклонятимуться нам і помиратимуть із нашими іменами на устах, вони називатимуться по
різному: бенедиктинцями, бернардинцями, картезіанцями, августинцями, гільбертинцями, тринітаріями, францисканцями, домініканцями, капуцинами, кармелітами, єзуїтами, і їх буде багато, дуже багато, о, як шкода, що я не можу вигукнути: Боже мій, звідки вас набралося так багато! У цю мить Диявол втрутився до розмови і сказав Ісусові: Зверни увагу на те, що він тобі розповідає про два способи втратити життя: один – через мучеництво, другий – через зречення, їм не досить того, що вони помруть, коли надійде їхній час, ні, вони не хочуть спокійно дочекатися смерті, вони або біжать їй назустріч, роблячи все можливе, щоб їх розп’яли на хрестах, обдерли, обезголовили, спалили, забили камінням, утопили, задушили, четвертували, або самі ховаються в печерах, замикаються у скитах та монастирях, проклинаючи і караючи себе за те, що народилися у плоті і мають тіло, яке дав їм Бог і без якого вони не мали б куди помістити душу, повір, усі ці муки винайшов не Диявол, який із тобою тепер розмовляє. Це все? – запитав Ісус у Бога. Ні, не все, бо ще будуть війни. І війни будуть? І буде велика різанина. Про різанину я вже дещо знаю, я міг би навіть померти під час однієї з них, і шкода, що не помер, бо тепер мені б не довелося чекати, коли мене розіпнуть на хресті. Це я тоді привів твого другого батька в потрібне місце в потрібний час, де він зміг підслухати розмову вояків Ірода, до якої спонукав їх знову ж таки я, й у такий спосіб я врятував тобі життя. Урятувати життя для того, щоб забрати його, коли тобі буде вигідно – це те саме, що двічі вбити. Мета виправдовує засоби, сину мій. З того, що ти мені розповів, мабуть, воно і справді так є: самозречення, добровільне самітництво, страждання і смерть, а тепер ще й війни та різанина, і які ж це війни? Їх буде багато, й вони ніколи не закінчаться, та особливо запеклими будуть ті, в яких люди воюватимуть проти мене і проти тебе в ім’я бога, який ще тільки має з’явитися. Як може з’явитися новий бог, коли бог, якщо він і справді бог, завжди є і завжди буде? Я визнаю, що це зрозуміти важко, а ще важче пояснити, але станеться все так, як я тобі кажу, прийде новий бог і закличе до війни проти нас і тих людей, котрі залишаться нашими послідовниками, а то будуть цілі народи, й мені бракує слів, щоб описати, до якого кровопролиття це спричиниться, до якої бійні та різанини, уяви собі мій вівтар у Храмі Єрусалимському, збільшений у тисячу разів, уяви собі на ньому людей замість тварин, і навіть тоді ти не зможеш виразно собі уявити, чим були хрестові походи. А що це таке й чому ти говориш, ніби вони були, якщо вони тільки мають бути? Не забувай про те, що я час, і тому все, що має відбутися, для мене вже відбулося, а все, що вже відбулося, відбувається щодня. Розкажи мені про хрестові походи. Гаразд, мій сину, усі місця, де ми тепер перебуваємо, включно з Єрусалимом, та інші землі на північ і захід будуть завойовані послідовниками того нового бога, про якого я тобі казав, а наші прихильники, ті, котрі залишаться на нашому боці, докладуть усіх зусиль, щоб прогнати їх з тієї землі, яку ти топтав своїми ногами і яку з таким задоволенням навідую я. Ти небагато сьогодні зробив, щоб вигнати звідси римлян. Я розповідаю тобі про майбутнє, не відвертай моєї уваги. Ну то продовжуй. Ти на цій землі народився, жив і помер.
