увійшли в село й коли наблизилися до хати теслі, котра була ближче, ніж сусідова, до того краю села, з якого вони увійшли, Ісус, що грався на вулиці з братами Яковом і Юдою, сказав, що мати пішла до сусідки. Коли двоє чоловіків відійшли від малих, то почули голос Юди, який із гордістю заявив: Я Юда Галілеянин, і тоді Ананія обернувся, подивився на нього і сказав, усміхаючись, Йосипові: Ось мій командир, але тесля не встиг йому відповісти, бо відразу пролунав і голос Ісуса, який відповів братові: Тоді твоє місце не тут. Коли Йосип почув ці слова, його наче шпигнуло в серце, йому здалося, вони були сказані на його адресу, так ніби дитяча гра була віддзеркаленням іншої вищої правди, він згадав про три камені і спробував, сам не знаючи навіщо, уявити собі, як би він жив, що робив і що казав, коли б вони постійно маячили перед ним як свідки, а проте вже через хвилину його опанував холодний жах, бо він зрозумів, що забув про Бога. У хаті Ананії вони застали Марію, яка намагалася втішити заплакану Шую, але та перестала плакати відразу, як тільки увійшли чоловіки, хоч це зовсім не означало, що вона заспокоїлася, але гіркий досвід навчив тамтешніх жінок ковтати сльози, мабуть, тому ми й кажемо: Вони більше сміються, ніж плачуть, але це неправда, бо вони сміються вголос, а плачуть беззвучно. Але в той день, коли Ананія пішов із села, його дружина вже не могла стримувати своє горе й ридала вголос. А десь через тиждень приїхали по неї її родичі, що жили на березі моря. Марія провела її до околиці села, й там вони попрощалися. Шуя більше не плакала, але відтоді її очі вже ніколи не висохнуть, вони завжди плакатимуть тими невтішними слізьми, якими плачуть жіночі очі, коли в них палахкотить невидиме полум’я, яке їх висушує, перш ніж вони встигнуть скотитися по щоках.
Так минав місяць за місяцем, новини з війни надходили й далі, то добрі, то погані, але тоді як добрі новини не йшли далі туманних натяків на перемоги, які завжди виявлялися маленькими, то з поганими новинами все частіше надходили повідомлення про тяжкі й криваві поразки повстанського війська Юди Галілеянина. Одного дня надійшла звістка про загибель Бальдада в одній із засідок, яку римляни захопили зненацька, й таким чином у яму потрапили ті, хто її викопав, у тій сутичці загинуло багато повстанців, але з Назарета – один Бальдад. А потім одного дня хтось прийшов і сказав, ніби чув, як хтось сказав, ніби від когось чув, що Барон, римський прокуратор Сирії, іде сюди з двома легіонами війська, щоб придушити бунт, який тривав уже три роки і терпіти який далі римляни не збиралися. Ця туманна й невиразна фраза «йде сюди» вселяла людям неясне відчуття страху, так ніби в будь
яку мить на повороті дороги могла з’явитися голова військової колони з грізними орлами, штандартами та великими літерами SPOR, які означають «сенат і народ римський» і якими в ті часи, ніби печатями, скріплювали й позначали законність того, що люди йдуть убивати до себе подібних, те саме згодом стануть позначати й іншою абревіатурою INRI (Ісус Назарянин Цар Юдейський) і тими, які будуть утворені з неї, але не станемо забігати далеко вперед, дозволимо, щоб минув відповідний час, проте дивне відчуття виникає в нас унаслідок того, що ми все це знаємо й можемо говорити про це, так ніби промовляємо з якогось іншого світу, адже тоді ще ніхто не віддав життя за ці чотири літери. Звідусіль надходили повідомлення про великі битви, й люди, чия віра була міцна, твердо вірили в те, що не мине й року, як римлян виженуть зі святої землі Юдеї, але не бракувало й інших, котрі, чуючи ці надміру оптимістичні новини, сумно хитали головами й чекали неминучої катастрофи, що наближалася неухильно. І так воно й сталося. Протягом кількох тижнів по тому, як поширилася чутка про наближення легіонів Барона, нічого не відбувалося, й цим скористалися повстанці, щоб подвоїти кількість нападів на розсіяне військо, з яким вони воювали, але незабаром стали прояснюватися причини цієї позірної бездіяльності, коли розвідники Галілеянина повідомили, що один із легіонів просувається на південь, здійснюючи маневр обхвату, понад річкою Йордан, і, досягши Єрихона, завертає праворуч, щоб подібно до сіті, закинутої вправною рукою, потім знову рушити на північ, тягнучи за собою все, що вона захопить, тоді як другий легіон, застосовуючи ту саму тактику, рухається на південь. Застосовуючи військову термінологію, ми могли б назвати цю тактику «взяти у кліщі», але то був радше узгоджений рух двох стін, які сходилися і давили все, що опинялося між ними, але останній удар, який мав розчавити все живе, залишали на останню хвилину. На дорогах, у долинах та в горах Юдеї та Галілеї наступ легіонів був позначений хрестами, на яких помирали бійці повстанських загонів Юди, руки й ноги їм прибивали цвяхами, а гомілки розтрощували молотом, щоб вони помирали швидше. Легіонери заходили в села, обшукували хату за хатою, шукаючи підозрілих осіб, а для того, щоб розіп’ясти їх на хрестах, не треба було якихось особливих доказів, вистачало однієї підозри. Сумна іронія полягала в тому, що цим бідолахам, можна сказати, ще пощастило, адже їх розпинали, якщо можна так висловитися, під самими дверима їхніх домівок, родичі мали змогу зняти їх із хреста майже відразу по тому, як вони випускали дух, і тоді гірко було дивитись на сльози і слухати плач матерів, дружин і наречених, зойки бідолашних дітлахів, що залишилися без батька, коли померлого в муках чоловіка знімали з хреста з надзвичайною обережністю, бо якщо закатоване бездиханне тіло впаде на землю, то й
