І вмить “виростають два нерухомі мури озброєного та пішого люду”...
Полковник Сікевич чітким, “рівномірним і повільним кроком” підійшов до командира Гордієнківського полку і доповів про прибуття.
Всеволод Петрів звернув увагу на правильні й гарні риси обличчя Сікевича, на якому видно “вираз міцної волі”. Побачив він і ясні очі з вогниками, що “знайомі тим, хто бував у боях, і які являються познакою хоробрости”.
Стискаючи один одному руки, полковники незчулися, як обнялися й поцілувалися.
– Здорові були, брати гайдамаки! – привітався Всеволод Петрів.
– Здоров, пане отамане! – відрубно відповіли гайдамаки і якось неспішно та ніби неголосно заспівали:
Ми – гайдамаки,
Всі ми однакі,
Всі ми ненавидим пута і ярмо,
Йшли діди на муки, підуть і правнуки,
Ми за народ своє життя дамо!
...Вночі командира 3-го Гайдамацького полку Володимира Сікевича розбудив сотник Ляхович. “У лазареті мітинг, – сказав він, – на вулицях плакати і летючки порозкидані, щоб (козаки) арештували всіх старшин і перебрати владу в полках на вибраних комендантів. На варті стрілянина, і вбито двох гайдамаків (Петрика і Соколевського)”.
Потім до Сікевича зі звітом прийшов доктор Бахмач. Він доповів, що о 22 годині в лазареті об’явився місцевий лікар Левінсон-Уріцкій і розвів ворожу агітацію серед санітарів. Левінсон ганьбив українських лікарів, бо ті, мовляв, працюють у “буржуазному” полку. “Наші лікарі і санітари, – розповідав Бахмач, – постановили урядити свій професійний суд над цим лікарем і всипали йому п’ятдесят різок...”
Вранці гордієнківці вирушили на Лозову, а дорошенківці – на станцію Краснопавлівську... В Констянтинограді лишилися самі гайдамаки Сікевича. Вони й мусили провести слідство та покарати винних в убивстві Петрика і Соколевського.
Взявся за цю справу Ляхович. Визначивши разом із сотником Виноградовим напрямок куль, обидва дійшли переконання, що стріляли з будинку № 3. Пішли туди і справді знайшли луски від набоїв російських рушниць. А от господаря не виявилося, – очевидно, десь сховався.
Ляхович наказав козакам оточити район і привести господарів всіх будинків. Затримані постріли чули, але “нічого не бачили”. Лише господар будинку №68 сказав, що стріляли з обох боків...
Далі сотники Ляхович і Виноградів із козаками пішли по хатах. Але люди були так налякані, що, крім стукоту зубів, нічого промовити не могли. Зачепитися за слід було важко.
Старшини вже вирішили закінчити слідство. Раптом біля будинку №96 зауважили плями крові. Подзвонили у двері. Вискочив осадкуватий чоловік і почав гримати, мовляв, не дають поспати людині.
