прапора Крючковський “безсумнівно, працює в контакті із Заболотним, передаючи йому оперативні накази по бригаді, паралізуючи в такий спосіб усі плани Червоного Командування по боротьбі з бандитизмом у районі Подільської губернії, де розташована бригада”.
Крючковського, за даними українського історика Костянтина Завальнюка, свого часу завербувала українська підпільниця Іполита Боронецька, вчителька з Балти. Ад’ютант комбрига-70 Василь Любченко, повідомляє історик, змушений був навіть ліквідувати комісара бригади Абалевича, очевидно через те, що той був занадто пильний і відданий совєтській владі.
З’ясували чекісти, що із Заболотним співпрацює і начальник кінної розвідки 26-го кавалерійського полку Гаркуша. Цей Гаркуша, писали чекісти, “в дійсності є колишній Начдив 45 Савицький”. У мережі Заболотного працював і командир 26-го совєтського полку Байда, “бувший ад’ютант військового Міністра Петлюри генерала Грекова” (на наказах Заболотного підписувався як М. Верещака). Еммерт, ад’ютант комбрига-70, – “також заболотівець”, зазначали чекісти.
19 липня “внутрішня агентура, влита в банду (загін Заболотного. – Ред.), донесла, що 25-го Липня в селі Любашівка Ольгопольського повіту під головуванням Заболотного має відбутися з’їзд усіх ватажків повстанського руху України”. На з’їзд мали прибути комбриг-70 Крючковський, колишній командир 45-ї совєтської дивізії Гаркуша-Савицький, командир 26-го кавалерійського полку Байда-Верещака, Кирзул, Пустовійт, Малий, Гризло, Лещенко та інші отамани.
Оперативники арештували Гаркушу, Савицького та червоноармійця Палла в момент, коли ті відправлялися до отамана Заболотного. “Показання Савицького агентурний матеріал підтвердили”, – зазначали чекісти.
Чекісти хотіли арештувати всіх учасників наради, але... Під час облави в містечку Ольгополі, яку здійснював кавалерійський полк, без узгодження з ЧК було заарештовано Полю Боронецьку. Арешт насторожив підпільників, і вони в останню мить відмінили з’їзд.
Відчувши небезпеку, Заболотний розділив свій загін на кілька менших частин і наказав розсіятися. На чолі однієї з них виїхав на Уманщину. Інші відділи, зазначав ворог, “розсмокталися по селах дрібними зграями”. Один загін очолював Малий, інший – Добровольський.
“При потребі ці дрібні зграї приведуть себе в повну готовність, у будь-який момент завербувавши на той час ще багатьох із рядів селянства, що співчуває”, –скрушно повідомляв начальник Одеської губернської ЧК Дейч до ВУЧК у Харків.
У ніч проти 26 липня в Балті окупантам вдалося розгромити один із підпільних осередків отамана Заболотного, “що складався суцільно з місцевої інтелігенції і колишнього чиновництва. У цій справі було арештовано до 60 чоловік”.
На думку оперативників, головними серед них були: “галицький полковник Івасевич, учитель-священик Сковорідка, доктор Баберко, колишні офіцери брати Радзієвські, полковник Станкевич із 3-мя дочками і сином, учитель Мельников, дружина розстріляного ОБЧК пристава Олександровича та інші...”
Метою підпільників було допомагати повстанцям медикаментами, зброєю, папером, агітацією “і провокаційними діями в тих установах, де працювали окремі члени організації”.
Завдяки налагодженій агентурі тієї ж ночі було арештовано шістнадцять підпільників із с. Гольми Ананьївського повіту, з яких ворог особливо відзначив родину Демченків, Івана Нещадима і “колишнього чекіста Боско, який давав банді зведення про чекістів, про що є речові докази”.
