Плив він повільно, наче передчуваючи небезпеку. З палуби на берег сторожко поглядали кулемети та рушниці.
Коли корабель почав приставати, на кормі з’явились озброєні люди. Пролунала команда: “Сто-о-ой!” Капітан свиснув, і колеса вповільнили хід.
Нарешті містки з’єднали пароплав і пристань.
Нараз почулося “Слава!”. Більшовики незчулися, як повстанці вже були на містках – “вони скочили на ворогів, як дикі коти”. Хвилину тарахкотіла стрілянина, потім все стихло...
Серед мертвої тиші різко пролунав голос:
– Православні – направо, жиди – наліво.
“Повстанці стояли на містках і пропускали наших. Потім Галака почав вичитувати комуністів та жидів, річ його була жахлива, страшна, всі оніміли од його слів”. Закінчив він так:
– Тепер всі марш у каюти! Семене! По три чоловіки на палубу! Хлопці, за мною!
“Це був жах і жах!” – описував побачене Андрій Ліндфорс.
Галаківці виводили на палубу по три пасажири. Руки в них були зв’язані.
Людей ставили за перегородку. Лунав залп... Над Дніпром летіли нелюдські крики. Та плескіт води гасив передсмертні зойки.
За кожним разом дніпрова вода ставала червонішою і червонішою.
А в містечку – “наче всі вимерли”.
Розстріл тривав безмежно довго... Згодом казали, що в той день загинуло 217 осіб.
Наприкінці галаківці й сам Галака “хиталися як п’яні, очі в них були як у звірів, що наїлися сирого м’яса”. Раптом почулося:
– Всі...
Тоді Галака наказав витягувати з пароплава на берег продовольство та речі, що могли знадобитися...
Після того партизани сіли на коней і поїхали через містечко з піснями, розкидаючи по вулицях сигарети і цукерки...
Як виявилося, галаківці знищили не всіх. Одна жидівка переодяглася на селянку і, взявши у “баби” дитину, минула пильну сторожу на містку, а друга, “стара жидівка”, сховалася в колесі пароплава. Її знайшли там божевільною...
Наступного дня в Радулі з’явилися червоні каральні загони і почали свої криваві жнива.
