Доповідь сексота Каріна
У російській мові є вислів “исчадие ада”. Цей вираз спав мені на думку, коли я досліджував життєвий шлях провідного “українського” чекіста 1920 – 1940 років...
Він був одним із п’ятнадцяти дітей учасника російсько-турецької війни Тараса Даниленка з села Високі Байраки, що на Єлисаветградщині.
А “історичне” ім’я йому витаврували чекісти: “Карін”.
Що вони мали на увазі, даючи такий псевдонім українському хлопцеві, не знаю, але відомо, що корінь “кар” лежить в основі багатьох “репресивних” слів: каратель, каральний, карний, карати, каратися, покарання...
І справді, Сергій Карін став співубивником сотень українських вояків. Важко збагнути мотивацію людини, яка пішла служити в ЧК – найжахливішу репресивну організацію за всю історію людства, фактично витвір сатани. І для чого? Щоб нищити своїх земляків, які обороняли рідну землю від поневолювачів. І ті ж Високі Байраки...
А досягти результату Сергієві допомогло диявольське вміння перевтілюватися...
Народився Сергій Даниленко 1898 року. Реальне училище в Єлисаветграді (тепер Кіровоград) закінчив 1919 року. Тоді ж пішов добровольцем у Красну армію. На бронепоїзді “Смерть білим” воював не тільки проти денікінців, а й проти повстанців, у тому числі й махновців.
Цікавий момент: Сергій мав артистичні здібності, любив театр. Тож, видужавши після тифу, в панському маєтку Великих Байраків заснував разом з Алісою Вербицькою аматорський театр. Репертуар сільського театру міг бути тільки український. Може, це й послужило підставою для арешту – за доносом місцевого сексота.
На слідстві Сергій чекістів не розчарував, навіть сподобався... Напевно, не одного односельчанина видав, щоб заслужити довіру катів...
Непомітно зі статусу обвинувачуваного Даниленко перейшов у статус співробітника ЧК. Отут і отримав свою “каральну” кличку. Сталося це в січні 1920 року...
Поштовхом до розробки секретної операції з проникнення в повстансько-партизанський штаб Юрка Тютюнника стали протоколи допиту арештованого “петлюрівського агента Мамонтова”. Його покази підтвердили, що Єлисаветградський повіт став ареною діяльності одного з “Петлюрівських Повстанкомів”. Чекісти на цю інформацію звернули пильну увагу.
Почали “разработку” через секретного співпрацівника Петренка, що познайомився з братом отамана Новицького – Федором, службовцем Єлисаветградського управління народної освіти (“Унаробраза”), який жив під фіктивним іменем Петра Кравченка. Від нього і довідався сексот, що організатор повстанського комітету Володимир Новицький нещодавно прибув “від Петлюри”. Вже при першій зустрічі з Петренком Володимир похвалився, що за час свого перебування в Єлисаветграді він чимало встиг зробити. А потім взяв і ні сіло ні впало запропонував Петренку стати членом повстанського комітету. Той, зрозуміло, погодився, про що одразу доповів своєму начальству.
Вже за кілька днів Петренко отримав відповідальне завдання підшукати людину, яка б добре володіла українською мовою. Цю людину, сказав Новицький, він планує послати “до Петлюри” з доповіддю та за інструкціями. Петренко порекомендував “випробуваного Петлюрівця” Сергія Даниленка, який чудово знав українську мову...
Під час знайомства з Володимиром Новицьким Сергій Даниленко справив гарне враження й отримав пропозицію з’їздити
