ґудзик. Я не маю светрика на ґудзиках, сказала вона. А якщо б і мала, то вони б не відривалися просто так, сказала вона. Запитай когось іншого, думаю, тобі вдасться знайти власника цього ґудзика, і хтось обов'язково тобі подякує, сказала вона й погладила Фріца по білій пухнастій руці.
Пані Дорота
Замок клацнув,
Знову ці розкидані брошурки, ці пачки з довідниками і програмками, скільки їх тут — тисячі й тисячі, лежать на підлозі, не потрібні нікому цим гладеньким фінським папером навіть задницю не підтерти, а скільки дерев знищено, а скільки пташок з тих дерев зігнано, а скільки людей обливалося потом, зрубуючи ці дерева, добре ще, коли не було нещасних випадків — бо он їх скільки на кожному кроці: двох сімнадцятирічних хлопців застрілили поліціянти, і не просто застрілити — продірявили наскрізь, лиць не можна було розпізнати, і за що? за те, що просто не загальмували, коли їм наказували зупинитися — але якого дідька вони мали зупинятися, якщо ті тварюки були вбрані в цивільний одяг і на чолі у них не написано: «поліція».
Пані Дорота затискає щойнокуплену газету «Факт» під пахвою і відсуває ногою вбік пачки з брошурами.
Та, зрештою, скільки книжок можна було надрукувати за ці гроші, на цьому папері, цією фарбою. Аж дивно — і чим люди думають? Зрештою, можна було б повидруковувати всі ці бздури на якомусь дешевшому папері, але ні — все тільки найвищого ґатунку. Пахне ж як — аж у голові паморочиться!
Пані Дорота мимохідь хапає декілька аркушів і на повні груди вдихає запах свіжого друку. В будинку тихо. Пані Дорота заходить на кухню.
Ну ясно, парочка із західного вже поснідала, посуд вимитий і витертий насухо, але скільки разів їм повторювати, щоб ховали все до шухляд — порозкладалися на столі, біля самої плити, ще, не доведи Господи, пожежа станеться.
Хоча — яка там пожежа з цими всіма надчутливими сигналізаціями. Вмерти можна було зі сміху, коли той симпатичний чоловік з північного смажив цибулю і раптом завили сирени. Лампочки мигочуть, сигналізація виє, бідний Пйотрусь прибіг з вогнегасником — а той стоїть посеред кухні з пательнею в одній руці, ложкою в іншій і сигаретою в зубах і ще якось примудряється нас перепрошувати.
Я повідчиняла вікна, ввімкнула витяжку і регочу. Кажу йому: добре хоч, водою не залило. Бо у нас минулого року жили дві дівчини і якось увечері сиділи тут за столом і курили і раптом на них зі стелі як полило, а ще сирени, лампочки — одна аж розплакалася.
Пані Дорота акуратно складає паперові торбинки зі спеціями і пляшечки з соусами під стіною. Міняє місцями кавоварку й електричний чайник. Витирає стіл.
Добре, що в голову прийшла ця ідея зовсім забрати обрус. Відразу стільки клопотів з голови. І як їм удавалося так немилосердно його захляпувати щовечора. Аж цікаво ставало: в яких місцях і від чого плями доведеться відпирати завтра.
На підлозі нерозтоптані гусенички попелу. Значить, чоловік з одинадцятої «а» вже пив каву Ще поки прокинеться його сусідка з одинадцятої «б» і вони разом зійдуть снідати, можна спокійно випити кави.
Пані Дорота запарює каву, виймає з торбинки булочку з маком і сідає за стіл. Розгортає газету. Стінґ не може продовжити статевий акт до семи годин? Мені здавалося, що може. Ася соромиться власної матері, бо, та заради горілки здатна на все. Що за сука. Знову ці фотографії зі знущаннями над полоненими іракцями — скільки можна мусолити одне й те ж саме!..
Пані Дорота миє горнятко і починає відшуровувати всі поверхні.
Ніколи не вдавалося спати так допізна. А дівчинка з одинадцятої «б» виглядає навіть трошки невиспаною, коли приходить снідати. Часто навіть уже після того, як парочка з десятої «б» закінчує обід.
Таке дивне у них життя — як у акваріумі. Плавають туди-сюди, підпливають то до однієї скляної стінки, то до іншої, визирають, спостерігають, такі повільні, плавні рухи, такі знуджені, або постійно стривожені, або розгублені вирази облич. Як тут не розгубитися: три місяці живи і ні про що не думай. Гроші є. їжа є, житло є, всі умови, прибирають тобі, і те. і се — а ти роби, що хочеш, жодних обов'язків, тільки будь ґречним і пиши, якщо можеш. І лише час від часу до акваріума підводять групки цікавих. Ті дивляться на скаламучену воду, на похитування водоростей, на розгублені очі рибок. Я розумію — всім
