Замiсть Передмови.
Цю історію мені розповів мій батько, а йому розповів його батько, а той почув її від видатного дослідника Антарктиди Отто Хайнц фон Хаарнагеля. Тож мені лишилося тiльки намалювати до неї малюнки і переказати її Вам.
Глава I.
У Старовижівському районі, в одному невеличкому селищі, жила собі звичайна маленька свинка. Звали свинку Надєжда. Господар так назвав її на честь своєї сусідки Надi. Сусідка була страшенно «врєдна», усюди говорила про господаря усiляку гидоту. Казала, ніби він ледар i п’яничка!!! А який він п’яничка??? Звичайно, міг випити на свята, або у неділю, чи по обідi (до борщу), не без цього, але це ще не означає, що він п’яничка. Хіба не так? Так!
Ото ж за нахабну брехню і наклепи, господар мстився Надi одночасно жорстко i вишукано. Щовечора вiн виходив з хати, та голосно гукав доньцi, так, щоб усі в селі чули: «Доню, дай но хворостиною Надєждi по срацi i жени її до хлiву!»
Дитинство в Надєжди було яскравим i безтурботним. Жила вона, як Ви вже знаєте, з батьками у хлiву. Мама її була найгарніша свиня, а тато найкращий у світі хряк! Надєжда бiгала собi по дворi i спілкувалася з качками, курми, індиками, козами та коровою. Ласувала буряками, кукурудзою і капустою з городу.
Все було добре, доки одного разу, перед Різдвом, господар не забив її тата і не зробив з нього смачні ковбаски i кров’янку з гречкою. Мама сказала, що така їх свиняча доля, від неї не втекти. Кожна свиня народжується, аби одного дня стати холодцем, або кручениками. Але свинці Надєждi, незважаючи на таке логічне пояснення, все-одно було дуже сумно, бо вона дуже любила свого тата.
Потiм, навеснi, маму Надєжди відвезли на фабрику шкіряних виробів. Там з неї здерли шкiру і зробили зi шкіри жіночі сумочки, портмоне і чоловічі ремені з блискучими пряжками.
У тебе є шкіряний ремінь чи портмоне? Можливо, вони зробленi з Надєждиної мами…
Так Надєжда залишилась круглою сиротою. Одного ранку господар поклав Надєжду разом із гусьми та картоплею в кузов свого старенького пікапа і поїхав на ярмарок. Свинка була мала та дурна, замість того щоб сидіти тихесенько у кузовi, почала боятися, що її заб’ють, як тата. Розхвилювалася, і вистрибнула на ходу з машини, а господар не помітив цього і поїхав собi далі.
Навіть не знаю, чи варто продовжувати… Бо далі розпочнеться найжахливіше. Той, хто намагається втекти від своєї свинячої долі, знайде найстрашнiше – ВIДПОВIДАЛЬНIСТЬ за кожен свiй вчинок!
Ну що, продовжувати? Добре…
Глава II.
Якби це була звичайна історія, Надєжда пiсля стрибка зламала б собі хребет, а її крихітний, недолугий мозок вже лежав би на дорозі, розчавлений автiвками (бо вистрибувати з машини яка їде на великій швидкості вкрай небезпечно!), але це НЕ звичайна історія, тому Надєжда,
