БУХ! БУХ! БУХ!
Але Капітан ані трішечки не злякався, бо він був дуже хоробрий. Капітан мужньо i впевнено керував своїм маленьким човном. Коли буря вщухла, то виявилося, що його старенький радіопередавач зламався i зв’язок із зовнішнім світом остаточно зник.
7-м місяцiв Капiтан плив наодинцi сам зі собою. За весь цей час він зустрів лише:
· потворну морську змію
· русалку;
· кита;
· сяючі сфери
· i гидотного, велетенського, головоногого молюска…
7-м місяцiв Капiтан не бачив жодного, з ким можна було б поговорити. Мовчазна самотність переслідувала його усюди. Аби не забути, як розмовляти, вiн почав сам собі уголос віддавати накази і сам собі доповідав:
– Бiльше управо!
– Є Бiльше управо!
– Так Тримати!
– Є Так Тримати!
У якусь мить Капiтану навiть здалося, що вiн втрачає розум. На щастя, саме тодi, поруч із його човном, шубовхнулись у воду свинка i цуценя.
– Ви тут опинилися вчасно, – скінчив свою розповiдь Капiтан. – Тепер Ваша черга розповiдати про себе.
I мандрiвники розповiли Капiтановi про життя у Старовижівському районі, про те, як свинка вистрибнула з машини, i як цуценя отримало копняка, як вони летiли на повiтрянiй кулi, потрапили у грозу, впали, зустрiли дівчинку на яцi i як пролiзли у дiрку в просторi.
Капітан палив люльку і дуже уважно слухав.
– Вам пощастило, – сказав Вiн – Ви опинилися саме там, де потрiбно! За моїми підрахунками, через чотири доби ми досягнемо берегів Антарктиди!
– Ура-а-а-а-а-а-а-а-а!!! – заверещали мандрiвники…
На другий день в Надєжди розпочалася морська хвороба. Нещасна свинка тихенько страждала, а Капiтан з Амундсеном рибалили. На третiй день було те ж саме. А на четвертий вони причалили до Антарктиди.
– Бувайте! – сказав Капiтан – Вдалої подорожі до Південного полюса!
– А як же Ви? – запитали мандрiвники.
– За мене не переймайтеся. Мені до дому лишилося зовсім трохи.
Надєжда i Амундсен помахали Капітану лапками і коли його човен зник із поля зору, вирушили в дорогу.
Глава VI.
Йшли вони день, два, три, а на четвертий досягли Південного полюса. Там не було нічого, крім неба і нескінченної крижаної пустелі. I було так морозно, що в Надєжди соплі перетворилися на довгі, зеленi бурульки, звисаючi з рильця, наче iкла.
– Ми досягли мети!!! – урочисто промовив Амундсен.
Надєжда трохи iнакше собi уявляла це мiсце (
«Ура-а-а! Ура-а-а! Ура-а-а!»,
то й вона собi також почала стрибати i тоненько так верещати: