Сергій Бут
«Аляска»
Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля»
Дизайнер обкладинки Юлія Маланьїна
© Бутинець С., 2017
© Shutterstock / Alvaro German Vilela, обкладинка, 2018
© Depositphotos / igor_igorevich, I_g0rZh, duha127, обкладинка, 2018
© «Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля», видання українською мовою, 2018
© «Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля», художнє оформлення, 2018
Присвячується засновникам фестивалю «Червона рута», а також безсмертним лідерам культових груп незалежної України «Брати Гадюкіни» і «Скрябін» — Кузі та Кузьмі
1
Коли карета швидкої допомоги зупинилася перед входом лікувального закладу, вечірнє небо вибухнуло громом. Гуркіт розбудив віконні шиби, що мирно спочивали в старих дерев’яних рамах; позганяв з ліній електропередач птахів, які облюбували це місце для спозирань за подвір’ям шпиталю, яким час від часу прогулювалися збідовані люди з однаково сірими обличчями. Хмари згущалися над психлікарнею і її пацієнтами.
Із пташиного пункту спостереження добре проглядалось, як з водійського місця машини вискочив моторний чоловік і поспішив до задніх дверей, аби встигнути передати «вантаж» до початку зливи. Укотре загриміло. Блискавиці залили світлом фасад будівлі саме в той момент, коли на її порозі з’явилася Постать у білому.
Заклопотаний водій звернувся в пітьму коридору, підганяючи свого візаві швидше зреагувати на його прохання.
— Ну ж бо, годі вирячатися в небо! Забирайте цього скаженого і чорт із ним!
Нарешті Постать перетнула поріг лікарні й набула рис худого чоловіка з вузькими щілинами замість очей. Наступної секунди в неї прорізався тонкий голос, схожий на писк:
— Шрек на щитовій застряг. Запобіжники в грозу стріляють, — пояснив кощавий і запитав: — Що за клієнт?
— Шукав у церкві захисту від привиду. Що цікаво, у водолазному костюмі! — водій кахикнув, ховаючи в піднесеному кулаці сміх, який виривався з грудей, щойно згадував причину шпиталізації свого пасажира. — Накачали снодійним — і до вас.
— За адресою, — констатував санітар у білому й додав: — Зараз усе буде.
Водій безсило махнув рукою. Він сперся на машину й поліз до кишені по цигарки, аж раптом з’явилося світло, повернувши йому надію на швидке розв’язання проблеми, що й досі була в кузові його автомобіля.
— Щасливчик, — констатував санітар, демонструючи в щойно відновленому електроосвітленні своє страшенно худе обличчя.
— У сорочці народився, — відказав водій, наступної миті вже шкодуючи про свою репліку. Справа в тім, що її заперечив напарник худющого санітара, могутня статура якого з’явилася на порозі й прокоментувала слова водія:
— Жаль, що не в гамівній.
Автор жарту мав неабиякий бас і кремезну статуру, здатну повністю перекрити вхід до клініки. Його худий товариш голосно розсміявся, потураючи дотепності колеги.
