пережитого больового шоку той по-дитячому рюмсав. Його кінцівки перетворилися на два кавалки м’яса, що поволі спливали кров’ю. Червона калюжа заливала кам’яну підлогу. Міхаель, що досі возився з пастками, залишав по кімнаті криваві сліди, тим самим посилюючи її жахливий вигляд. На позір пацієнти здавалися переможцями, але найгірше чекало на них попереду.
Звільнивши Бемоля, Міхаель із Комою допомогли йому сісти на їхні сплетені руки. Антон так-сяк перемотав його кінцівки дрантям і, підтримуючи Бемоля зі спини, вийшов разом із друзями з жахливої кімнати. Його понесли темним коридором до сходинок, а звідти й до палати. Незважаючи на різкий біль і кровотечу, Бемоль не втратив гостроти мислення.
— Мужики, вам необхідно втікати. Тут ви більше не жильці!
— А ти? — спитав Антон.
— Зі мною все буде гаразд, — запевнив Бемоль, лягаючи за допомогою товаришів у своє ліжко.
— Ти впевнений? — перепитав Міхаель.
— Так, — твердо відповів пацієнт і звернувся до Антона. — Глібе…
Нове ім’я, яким Бемоль назвав товариша по нещастю, привернуло увагу Міхаеля. Водолаз лише махнув скаліченою рукою:
— Потім поясню.
— Антохо, — вів далі Бемоль. — Доберешся до міста, відшукай офіс радіостанції «Ельмар фм», там спитай звукорежисера Жолудя, віддаси йому нашу флешку.
Черговий напад болю в Бемоля урвав їхню розмову. Муки розтікалися по його тілу й, вириваючись стогонами, відлунювали палатою, витягуючи його бідолашне тіло в струну. Коротка мить перепочинку дала чоловікові змогу продовжити свою думку:
— Коли будете в безпеці, набери Павловича, пригрози йому тим, що маємо відео-компромат, це буде запорукою моєї недоторканності.
На відміну від Міхаеля, Антон розумів, про що говорить Бемоль. Він добре усвідомлював важливість покладеної на нього місії і, щойно товариш замовк, спробував його заспокоїти.
— Я все зроблю, як ти кажеш! Ми переможемо цю нечисть.
Антон заледве вірив у сказане, але не мав права знехтувати вірою Бемоля. Замордований і знесилений, мученик потребував підтримки. Утім, Міхаель був у чудовій фізичній формі і, передбачаючи наслідки їхнього конфлікту з адміністрацією, висловив своє бажання:
— Мужики, я теж стаю на лижі.
Бемоль із Антоном глипнули на приятеля, і той квапливо пояснив:
— Після всього, що ми накоїли, ми всі в одному човні, але за одним компроматом геть усі не сховаються.
— Флешка в тебе? — спитав Антон.
— Так, — відповів Місько.
Потім він звернувся до Бемоля, дивлячись тому в очі:
— Без образ, артисте, я тебе виручав скільки міг.
Міхаель поклав долоню на плече Бемоля й востаннє підбадьорив його.
— Ми зробимо все можливе, щоб ті вар’яти не заподіяли тобі шкоди!
Хлопці прощалися. Їхня історія, пережита в психлікарні, закінчувалася для усієї трійці. Міхаель з Антоном попрощалися з Комою, Ваською Довгоносиком і Шпряхою та вискочили з палати, поки від їхнього переполоху не оговталася вся лікарня.
Бемоль залишився сам на сам із ворогом. Страх заклубочився зміями глибоко в його єстві. Почуття самотності, що так раптово виросло в цій палаті, віщувало поразку, і єдине, чим він зараз міг себе втішити, був спів:
Його голос біг із палати слідом за хлопцями. Він супроводжував товаришів пацієнтів, нагадуючи їм про дружбу й спільну боротьбу, яка об’єднала їх супроти Павловича. Він давав їм знати, що його власник не зламався й гідно пройде нові випробування, якщо ті виникнуть на його шляху. Слова летіли коридором, просочуючись до інших палат. Вони будили пацієнтів, але обрана співаком пісня всім припала до душі. Спустошення, що охопило артиста від самоти й проникливої лірики, передавалося голосу, який сьогодні був кращий, аніж будь-коли. Щоб іще більше підбадьорити себе і друзів, він щодуху затягнув приспів:
