Так що таке «електронна держава»? «Електронна держава» — це така форма оперативного і стабільного, майже онлайн-керування країною, яка передбачає системне й уніфіковане накопичення, зберігання та моментальний доступ до інформації, що зачіпає й пронизує всі аспекти життєдіяльності реальної держави з метою
- користування нею;
- ухвалення рішень будь-якого ступеня важливості й відповідальності.
Така форма діяльності передбачає створення в країні повного електронного документообігу, існування електронних баз даних усіх державних органів та органів місцевого управління, які мають бути уніфіковані між собою й поєднані в єдину систему «електронної держави» з можливістю доступу з будь-якого рівня. І найголовніше: щоб така система надійно й ефективно діяла, потрібно втілити в неї так званий електронний підпис (головний елемент персональної ID-картки людини) як основний компонент, який ідентифікує будь-якого суб’єкта в системі такого документообігу.
Можуть бути дві форми доступу: вільний — для громадян, які хочуть отримати певну послугу від держави без особистого контакту з чиновником-виконавцем, та службовий – кодований, з різними рівнями доступу залежно від ступеня службової конфіденційності або секретності самої інформації.
Інтелектуалізація життя країни
Цей розділ хочу розпочати гаслом «Українці, через освіту — у світову еліту!», бо вірю, що від суспільства споживання, культ якого всі роки панування в країні дикого капіталізму і тотального маркетингу нам щодня з усіх боків нав’язують «патріоти»-імпортери всякого іноземного барахла, ми неминуче перейдемо до високоінтелектуального, по-справжньому освіченого суспільства за найвищими світовими стандартами. Про величезний потенціал на цій ниві свідчать неабиякі успіхи нашої молоді в західних навчальних закладах. Але таких людей на сьогодні в країні дуже мало. На жаль, у більшості своїй уже виросло нове покоління з «калькуляторами в очах», але без найменшого бажання вчитися та вдосконалюватися для вирішення найскладніших життєвих завдань. Для нього простіше пірнути в який-небудь каламутний бізнес, де можна, як у відомому анекдоті, заробити на тому, що продаємо вдвічі дорожче, та на ці «два відсотки» й жити.
Але «наркоманія» тотального споживання замість піднесеної психології творення — шлях у нікуди. І для людей, і для країни. Має знову стати модним (перепрошую, але слово дуже влучне) бути освіченим, бути інтелектуалом, інтелігентом, художньо обдарованим, високодуховним, морально та фізично дужим, доброзичливим і толерантним. Це і є ті якості, що мають бути притаманними справжньому громадянину нової країни.
Нам з перших кроків становлення нової держави треба почати пропагувати й агітувати передусім за інтелект як головну мету людини нового суспільства. Пропаганда інтелекту — найдієвіший чинник запоруки здорового громадського життя.
Таке інтелектуальне суспільство завжди буде нерозривно пов’язане з рівнем освіти, науки і медицини в державі. З цього абсолютно логічно виходить усвідомлення, що педагоги, науковці та лікарі, що працюють виключно у державних установах, мають за важливістю значення своєї професії бути визначені (або прирівняні) як державні службовці з усіма обов’язками та привілеями, суть яких викладена у подальшій главі «Фундамент побудови нової держави — остаточна перемога над корупцією».
Такий підхід стане вирішальним, бо не тільки наявно висвітлить усю значимість представників цих професій для становлення та розвитку нової держави, а й надасть змогу системно вирішити усі нагальні особисті проблеми цих фахівців, що виникли за роки повного нехтування їх долєю з боку держави.
Повертаючись знов до теми іноваційної країни, зазначу, як треба вкрай уважно поставитися до втілення власних українських інноваційних розробок в усіх сферах життєдіяльності нової кооперативної держави. Ми не можемо собі дозволити загубити хоча б один винахід чи технологію, яка допоможе нам на шляху до створення власного економічного дива.
Для цього нам потрібно насамперед щільно й прискіпливо вивчити архіви всіх попередніх перспективних українських винаходів, які через різноманітні бюрократичні, волюнтаристські чи монополістські прояви не було свого часу втілено в життя. Треба знайти і повернути їх для дальшого використання для добра нової країни.
Потрібен також постійний моніторинг усіх сучасних винаходів і технологій та їх обов’язкове, невпинне втілення. Але пріоритетність власних українських розробок зовсім не означає нехтування вивченням світового наукового досвіду та залученням до використання найкращих світових розробок найвищого ґатунку.
І що дуже важливо — тільки у по-справжньому інтелектуальному суспільстві стане ефективною й результативною підготовка нових управлінських кадрів, здатних реалізувати всі вищезазначені амбітні цілі з побудови нової країни.
І головне. Нова країна має знайти своє місце у світовому розподілі праці, а для цього потрібно сформувати світові свою унікальну пропозицію. Тому для нас актуальним є не тільки питання, за рахунок яких інтелектуальних ресурсів це забезпечити, а перш за усе, якою має бути ця унікальна пропозиція.
Висновок. Українці обов’язково повинні стати нацією творців. Тільки завдяки інтелектуальному прориву стане можливим прорив економічний. Це — аксіома.
Особливості системи освіти у новій державі
Загальновідомий факт, що освіченість нації – це основний нематеріальний актив держави. Не буду вдаватися у не цікаві для мене зараз підробиці, як сталося, що наша нинішня освіта, особливо початкова, абсолютно не відповідає вимогам сучасного світу. І саме головне, вона зовсім не відповідає завданням, які має ставити перед собою держава, що хоче у майбутньому претендувати на значне місце у такому світі.
Страшне для нас ось що. На початку становлення незалежної України її сучасники вважали втраченими для «світлого» майбутнього старші покоління, що на їх думку на той час вже були остаточно сформовані тепер чужою радянською системою. Але за більше, ніж чверть віку незалежності, ситуація лише погіршилася. Не вдаючись зараз у причини стверджую, що ми за цей час не тільки не виховали нову генерацію українців, а навпаки, отримали втрачене покоління космополітів тотального споживання, переважно не патріотично налаштоване, готове їхати від внутрішніх труднощів за «піастрами» за три світи на будь-яку, навіть принизливу для себе роботу. Сподівання ідеалістів-патріотів не виправдалися, недолуга держава, що склалася за цей час, отримала переважно «гідне» їй покоління. Це ніяк мене особисто не дивує, бо які люди – така й держава. І навпаки.
Що маємо зробити кардинального для виховання майбутніх поколінь, відповідних зовсім новій країні, щоб вона надалі будувалася, розвивалася та захищалася принципово новою генерацією її громадян? Для цього ми маємо докорінно перебудувати самі принципи нинішньої невідповідної темпам сучасної еволюції освіти: замінити формальне тестування логікою самостійних рішень, втілити вивчення законів світобудови як основні. І що надважливе для оновленого суспільства: з юнацьких років вчити своїх нащадків
