У наступні декілька днів Анна не лише змінила свою поведінку та сприйняття ситуації, але й життя для неї поступово почало набувати сенсу та барв. Так, ніби вона раптом прокинулася і з подивом зауважила, що у світі існує ще щось, окрім болю, розпачу та зневіри. А коли відчула рухи дитини, материнська любов заступила всі інші відчуття та думки. Навіть напади відчаю вже не були такими нестерпними та безнадійними, як раніше. Заради дитини навчилась їх долати без втрат для здоров’я та самопочуття. Навіть на цвинтар перестала постійно бігати. Вчилася жити трохи інакше, аніж жила ще зовсім нещодавно. Знала, що нічого в цьому світі не дається людині просто так і їй теж, напевно, недаремно подаровано цю дитину. Інакше просто не зуміла б у суцільному розпачі та болю зберегти в собі це крихітне життя. Очевидно, чимось вона таки заслужила в Бога на таку велику ласку, бо, попри зневіру, колишні гріхи та розпач втрати, людині не дається ноша тяжча, аніж вона здатна втримати на собі та пронести через усе своє життя.
Усе ще відчуваючи біль у серці, Анна, проте, намагалася тепер не надто сильно жаліти себе і не побиватися так страшно, як у перші місяці по смерті Адама. Зрештою, зараз і не відчувала гострого болю. Лише щем на серці й тупий, приглушений біль від рани, яка нарешті почала затягуватися. Здається, перегорнула цю, чи не найтяжчу, сторінку життя. Не вирвала, не переступила, не зрадила собі, а прожила, вистраждала, випила до денця, до останньої краплі розпачу, перехворіла, як хронічним болем, а зараз, як невиліковно хворий, отримала шанс на життя та щастя, бо насправді людське життя ніколи не є аж таким страшним чи трагічним, як видається людині моментами. Навіть у горі є натяк якщо не на майбутню втіху, то принаймні на розуміння сенсу того, що відбувається. Якщо ж не на розуміння, то хоча б на позбавлення від ілюзії, що щось направду залежить від людини та її бажань, бо все в цьому світі давно і дивно переплелося, переплуталося, поєдналось у єдиному полотні — як барви на картині або нитки в гобелені. Нитка за ниткою, барва за барвою — жодної не висмикнеш, не обірвеш, не спотворивши гармонії візерунку та не порушивши цілісності задуму. Та й чи варто простій людині порушувати те, що встановлено не нею? Ніколи наперед не відомо, хто для кого є покарою, винагородою або спокутою і чи взагалі існує на цьому світі щось таке, як покара, винагорода або спокута у виразно канонічному розумінні. Зрештою, допоки людина жива, з нею завжди залишаються її спогади, досвід, щасливі та найгірші моменти — все те, що вона пережила, зрозуміла, відчула, вистраждала у своєму короткому чи довгому житті, все, що вчинила чи не змогла зробити або виправити, — той фрагмент візерунка, який творить для неї правдиву суть її власного життя. Щасливу чи трагічну, сповнену особливого сенсу чи доволі банальну та просту, вистраждану чи не надто ясно усвідомлену, проте від того анітрохи не менш важливу та значущу для Бога.
А може, коло життя та часу для Анни вкотре замкнулося лише для того, щоб знов випростатись у спіраль? Людина майже ніколи не знає відповіді на такі запитання.
На щастя, не знає… Чи, може, таки на жаль?
Моїй родині — за їхню любов, терпіння та підтримку. Без них ця книжка не з’явилася б на світ.
Моїй мамі, яка залишила в мені частинку свого серця, душі та непрожитих років. Для мене ти була найріднішою та найближчою людиною. Без тебе світ став біднішим на любов, доброту та ласку.
Велика любов і вдячність моєму татові Зенону Гурницькому. Твоя мовчазна підтримка допомогла вижити тоді, коли життя було нестерпним, а порядність, інтелігентність та відданість родині стали взірцем для наслідування.
Щиро вдячна моєму чоловікові Володі за те, що був зі мною у найскрутніші хвилини життя. Я також тебе дуже сильно люблю. Нас поєднала доля.
Моїй донечці Роксоляні за те, що ти була в моєму житті. Ти ангел-охоронець нашої родини на небі.
Дякую моїй донечці Оленці за розуміння, підтримку і неоціненну допомогу в художньому оформленні книги. Ти не лише надзвичайно талановита людина, але й моя найперша порадниця, союзник і подруга. Твоя поява на світ повернула мені радість життя та подарувала безмежне щастя.
Вдячна моїй маленькій донечці Соломійці за її безкорисливу любов, безпосередність та добре серце. Ти промінчик тепла і світла в моєму житті.
Сердечно вдячна моїй сестричці Олі Скаб-Гурницькій за підтримку, добрі слова та спільно прожиті моменти життя. Ти даєш мені відчуття справжньої родини.
Дякую моїм подругам Наталі Карбовник-Власюк, Оксані Леновенко-Рібун і Вірі Дінтер за сердечність, терпіння та конструктивні поради. Ви мої найперші читачі та найдоброзичливіші літературні критики.
Щиро вдячна моїм хорошим подругам і товаришкам по перу Наталочці Шевченко, Мілі Іванцовій та Олені Печорній за прихильність, першу професійну оцінку, дружбу і просто за те, що доля звела мене з такими чудовими, душевними і щирими людьми, як ви.
Увертюра (фр. ouverture, від лат. apertura — відкриття, початок) — інструментальний вступ до театральної вистави з музикою (опери, балету, оперети, кантати або ораторії, кінофільму тощо).
Апасіонато (іт. appasionato — пристрасний) — пристрасне, натхненне виконання. Позначає характер виконання твору або його частини.
Інтерлюдія (від лат. inter — між і ludus — гра) — невеликий музичний епізод, що зв’язує дві основні частини музичного твору або окремі варіації.
Фортисимо (іт. fortissimo — дуже гучно) — найвищий ступінь гучності, надзвичайно гучно.
Адажіо (іт. adagio — повільно, спокійно) — частина твору (симфонії, концерту, сонати, квартету), яка написана в повільному темпі та має характер роздуму.
Кульмінація (від лат. culmen — вершина) — вершина музичного розвитку та емоційного напруження музичного твору або його завершеної частини.
Каденція (іт. cadenza — закінчення) — мелодичний або гармонічний зворот (послідовність акордів), який закінчує музичний твір, його частину або окрему побудову (речення, період), встановлюючи певну тональність твору або його частини.
1) Кароль Ауер. Львів. Катедральний собор Успіння Пресвятої Діви, 1837 р.
2) Літографія з малюнка Наполеона Орди. Вид на Жовкву з північного заходу, сер. ХІХ ст.
3) Літографія Кароля Ауера. Жовква. Ринкова площа, сер. ХІХ ст.
4) Кароль Ауер. Львів. Монастир і костел Бернардинів, 1830—1840-ві роки.
5) Гравюра Кароля Ауера. Вид Львова з півночі, 1840 р.
6) Літографія Кароля Ауера. Львів. Військова школа плавання на Пелчинському ставі, сер. ХІХ ст.
7) Літографія Кароля Ауера. Львів. Ратуша та Головна площа, 1830-ті рр.
8) Літографія Кароля Ауера. Львів. Костел домініканців, сер. ХІХ ст.
