— А ти що накоїв, скот безрогий?! Для чого ви банабаків перемочили й на купу поскладали, мов заморожені свинячі туші, га? Як я тепер буду вас одмазувати в прокуратурі, думав ти чи ні, бугаїно безмозка? Та на хріна мені здалося таке співробітництво з вашою кримінальною структурою, щоб її чорти взяли разом з усіма співробітниками! Ти розумієш, бляха, що ми живемо в правовій державі й прагнемо увійти в європейську спільноту, горіла б вона синім полум'ям? Хіба ж із такими одморозками, як ви з отим придурком Барабашем, нас туди пустить яка скотина, га? Пустить чи ні, відповідай, котяро ти скотобазний?
Мурат запхнув Урилова в фотель і втомлено втер чоло.
— Цуцичок? — нахилився він до селектора. — Коньяку хутчій… і закусок чимбільш!
Я підійшов до столу й, не спускаючи очей з Урилова, обережно сів у крісло.
— Знайшов ти спільноту! — буркнув я, притягуючи до себе скриньку з сигарами. — Хіба це європейська спільнота? Це — європейська свинота… інакше й не скажеш!
Урилов завовтузився у кріслі, мов розлючений ведмідь.
— Ти в мене побалакай, бугаїно! Ти довше побазікай, то я тобі хутко роги пообламую, кінь ти такий одморожений! Я тебе як одвезу в мусарню та як почну нюх твій топтать чобітьми… ти в мене тоді все побачиш — і Бога, й фантомів, і самого себе, придурка, в гробу!
Двері розчинилися, й увійшла Цуцичок із величезною тацею в руках.
— Ну, — сказав Мурат, розставляючи келишки, — заспокойся ж нарешті… ти що! Тобі ж підвищення по службі дали, то ще встигнеш нервів напсувати…
— Підвищення? — не повірив я своїм вухам. — Яке, в дідька?
Мурат узяв карафку й став наливати в келишки.
— Полковника Урилова, — нарешті озвався він, — призначено виконувачем обов'язки начальника відділу спеціяльних операцій, який підлягає безпосередньо міністрові внутрішніх справ. Але остаточно цю посаду він отримає лише тоді, коли успішно справиться з оцим каналом розповсюдження наркотиків! А тому наше завдання — сприяти йому всіма силами й не залупатися, коли він часом зійде з рейок… второпав?
Я взяв свого келишка й подивився через нього на світло.
— Ну, — сказав я, — раз так, то давайте вип'ємо за нашу рідну міліцію та її співробітників…
— Чорти б їх узяли разом з усіма бебехами! — буркнув полковник Урилов і одним духом перекинув келишка в свою пельку, здорову й глибоку наче жлукто.
— Чого це ти на них такий сердитий? — здивувався шеф. Урилов махнув рукою.
— Там же ж придурок на придуркові сидить і придурком поганяє! — він узяв сигару й випустив кілька клубків диму. — Уяви собі, приходжу сьогодні на роботу… й що ж я бачу? У моєму кабінеті двоє придурків укручують лампочку! Один, уявіть собі, стоїть на табуретці й тримає лампу в патроні, а другий — крутить його разом з табуреткою! Ну не придурки, га?
Ми з шефом перезирнулися.
— Справді, — сказав я, почухавши потилицю, — унікальний випадок…
— Як я уздрів таке — в мене й подих сперло від гніву! Дебіли, кажу, ідіоти… ви ж її до вечора так будете закручувати! Гукніть ще кілька душ, та кожен за ніжку табуретки, та гуртом — і за пару хвилин закрутите! От придурки так придурки, еге?
Шеф знову подивився на мене, а я на шефа.
— Гаразд, — нарешті сказав він, одводячи погляд, — не будемо про це… — І до мене: — Розповідай!
Я коротко виклав усе, що сталося упродовж останніх днів.
— Так що завтра, — сказав я, припалюючи сигару, — ми з Барабашем вирушаємо в рейс. Гадаю, подальша робота в бригаді Хобота не має сенсу. Ми вийшли на Гарика Бабаєва, а хто йому постачає товар, встановлювати будеш ти, полковнику. І взагалі, давай пошвидше закінчувати цю операцію, бо ті одморозки мені вже в печінках сидять. Я на силу Божу стримуюся, щоб не перестріляти їх гамузом — разом з усіма їхніми приколами, садистськими комплексами й звірячими фізіономіями, од яких мене вже блювати тягне! До речі, баригу ви де сховали?
— На конспіративній квартирі! — буркнув Мурат. — Сидить там, нудьгує…
— Ти будеш його використовувати? — глянув я на Урилова.
Той покрутив головою.
— Хіба що як другорядного свідка! Головне зараз — наркота, — він помовчав, напружено міркуючи. — Значить, так, бугаїно… Завтра їдете в рейс. Оперативку пускати за вами не будемо, щоб не сполохати клієнта. Під нагляд вас візьмуть по тому, як ви повернетеся з вантажем. І після прибуття в кінцевий пункт почнемо повномасштабну операцію!
— Себто? — настороживсь я.
Урилов скорчив свою масивну пику й видав такий звук, наче свиня рохнула.
— Пора вже покінчити з цим рекетом! Скільки можна терпіти, справді… Вони вже задовбали нас, ці бики одморожені! Закупили землю, набудували ринків, луплять з бариг скажені гроші — й головне, ніяких податків не платять. Ні, ти уяви собі, дев'яносто відсотків базарів, котрі виникли за останні сім-вісім років, належать рекету! До того ж, вони іще й мєнтів розбещують великими грошима… А ми ж усе-таки живемо в правовій державі, чи де?
— Де, де… — я пахнув сигарою й випустив хмару диму. — Наче ти не знаєш, у якій державі ми живемо… сказилася б вона разом з усіма її посадовими особами!
Мурат узяв карафку й знову наповнив келишки.
— З'ясовую ситуацію! — сказав він, ставлячи карафку на місце. — Виглядає вона таким чином: завтра відбудеться масштабна операція з ліквідації кількох найбільших злочинних угруповань. Держава нарешті вирішила упритул зайнятися рекетирами, бо вони псують всю картину. На лідерів цих угруповань зібрано цілу купу матеріялу, встановлено їхні зв'язки з міліцією, податковими службами, місцевою владою… Що ж до вищих ешелонів, то тут кінці шукали-шукали, але нічого не знайшли — так що Гарик Бабаєв буде для них просто як знахідка!
Урилов з сумнівом похитав головою.
— Хрін вони йому що зроблять! Депутат парламенту все-таки… — його свинячі очиці люто зблиснули. — Ну, нічого… я з ним особисто буду працювати! Одвезу в ліс, щоб крику не було чути, повалю на землю…
— … й нюх, нюх йому топтать чобітьми! — підказав я.
— А хулі ти думав! — вирячився на мене Урилов. — Я ж очолюю відділ спеціяльних операцій, так що мені все можна, бугаїно!
Я замислено глянув на нього.
— Послухай, — сказав я нарешті, — а що це за відділ, в чортової мами… поясни мені, тупому, га?
Урилов задоволено посміхнувся, і його масивна мармиза разюче стала схожа на здоровезного чавуняру, — в якому колгоспники варять дрібну картоплю для свиней, ото такого!
— Ми, — сказав він, — живемо в правовій державі… чорти б її взяли разом з усіма бебехами! І, щоб замкнути якогось рекетира, треба зібрати купу ріжного матеріялу. А як доходить справа до суду, то все розсипається: речові докази десь щезають, свідки відмовляються від показань, а тут ще й адвокати дають прикурити… одне слово, ці одморозки виходять зі слідчого ізолятора — й починається та ж сама петрушка! Отож, начальство думало-думало та й вирішило створити секретний відділ, який діятиме без усяких там церемоній. На хріна ці закони, справді! Уникнув тюрми якийсь одморозок? Наші аґенти його підстережуть у затишній місцині та з автоматів як засандалять — і гаплик, ніяких судів не треба! Та й журналістів багацько розплодилося. Пишуть, коні такі з яйцями, що тільки в голову їм прийде, — і на мєнтів, і на каґебе, й на президента… хіба це діло? От і їх будемо потроху прибирати! До речі, — Урилов оцінююче подивився на мене, — тебе я буду використовувати в ролі виконавця! Ти, скот безрогий, крим і рим пройшов, ніякого хріна не боїшся, чоловіка тобі завалити як раз плюнуть — для чого ж нам шукати когось на стороні! Він зненацька насупився.
— Ти чого дивишся на мене, як Ленін на буржуазію? Я замислено пахнув сигарою.
— Та, — сказав я, розглядаючи його банякувату мармизу, — оце кожного разу, як гляну на твою пику, так і згадується одна приказка…
— Це ж яка, бугаїно?
— Как одел я портупею, — все тупею и тупею! Полковник почервонів мов помідор.
