(с) Александра Шелковенко
14 березня 2009
Кохатися..... (оповідання без іменників)
Мені сказали: російська мова - іменникова, а українська - дієсліва. Тож написала оповідання без іменників. Щоб було по-Українськи!
Кохатися.....
Вже темно.
Вона i вiн стоять поруч. Обiймаються.
Вона цiлує його, а вiн - її.
Повiльно роздягають одне одне.
Вона вiдчуває, що вiн хвилюється.
– Не бiйся, - каже. - Я знаю, що це в тебе - вперше.
Вiн соромиться.
Вона сiдає бiля нього, обiймає.
Нiжно пестить.
Вiн збуджується.
Вона прискорює.
Вiн починає тихо стогнати.
– Йди до мене, - каже вона i лягає.
Вiн лягає зверху.
Довго не може увiйти усередину.
Справдi, недосвiчений, - думає вона.
– Дай я, - каже.
Вона направляє його, куди треба. Вводить сама.
Вiн рухається рiзко, нервово.
– Повiльнiше, - каже вона. - Нiжнiше...
Вiн пiдкоряється.
– Ось так краще.
Вiн входить i виходить. І входить знову. Мiцно, але не поспiшаючи.
– Який вiн в тебе великий, твердий! - шепоче вона.
Той радiє.
Вiн хоче... вiн мрiє її задовiльнити. Бо вiн кохає її!
Так! Кохає!
Вiн зробить так, як вона хоче... Хай лише скаже!
Та вона й каже...
Вiн слухається...
Це приємно... Боже, як же ж це приємно...
– Давай! Сильнiше! Швидше! Тепер вже можна швидше! Не бiйся! Так! Так!!! Так....... Таааааааак..............................
................
Вони вiдпочивають.
Раптом вона помiчає, що вiн плаче.
– Чом ти плачеш, дурненький? - питає.
– Це було якось... не знаю... надзвичайно... несподiвано...
– Так... - каже вона. - Так....
– Тобi сподобалось?
– Дуже...
– Правда сподобалось?
– Правда... Ти мене задовiльнив...
– Ти все ще кохаєш мене?
– Кохаю! Звiсно ж, кохаю!
А навколо тихо-тихо... Тихо i зоряно...
(c) Сандра Шелковенко
14 березня 2009
Смажена картопля
Хвеська поставила смажити картоплю. Маркіян підійшов ззаду, обійняв. Притулився. Такий теплий! Підставила шию під поцілунки. Маркіян цілував гаряче, палко. Хвеська відчула на грудях міцні долоні. Міцні, але ж... ніжні. О, як вони розпалюють, оті дотики! Оті поцілунки!
Попою Хвеська відчула, як напружився попід бруками маркіянів прутень. Як списо козацьке!
Вона повернулася і поцілувала Маркіяна. У губи.
Той не міг більше стримуватись. Наче збожеволів!
Швидко почав роздягати Хвеську.
– Стій... не на кухні ж... - сміялася та.
Та він не слухав!
Розстібнув халата і вкривав цілунками шию, живіт, груди... Ліфчик впав на підлогу. За ним - трусики.
Маркіян цілував і цілував.
'незручно ж мені стоячи...' - подумала Хвеська.
Маркіян наче прочитав думки.
Взяв Хвеську у сильні чоловічі руки та й посадив не стіл.
'О, які сильні м'язи!' - подумала Хвеська.
Маркіян розвів їй ноги й припав губами до розкішниці.
Гарячі поцілунки вкрили клітор.
– О! - вирвалося в Хвеськи.
Маркіян не зупинявся. Ловкий палець увійшов до розкішниці. Потім ще один.
Хвеська заплющила очі.
Їй здавалося, ніби вона у повстанському схроні. Ніби не Маркіян вводить пальця до її тіла, а вояк УПА вставляє автомата до віконця.
Маркіян рухав рукою - туди-сюди. Наче то бандерівська рушниця!
О, яка це насолода! Ще... Ще!! Не зупиняйся!!.......
