Корабель промчав понад скелями, зник.
Серце космонавта впало. Що це? Невже не бачили? Ні, не може бути! Прожектор яскраво сяє. Його видно на тисячі кілометрів у космос.
Буревій спускається по скелі, ковзається, боляче вдаряється об виступи породи. Спокійно. Спокійно! Зараз вони повернуться! Безумовно, вони повернуться!
Він переводить подих. Важко! Чому так важко? Паморочиться в голові, болить у грудях.
Похитнувся, впав.
Розкинув руки, щоб утриматись. Ні, не можна!
Прірва потягла його вниз. Тіло безвільно котиться додолу, ламаючи друзи кристалів, здіймаючи хмарки зеленого пилу.
„Тільки б не було пробоїни в скафандрі“, — майнула остання думка.
Шар дрібних крижинок м’яко прийняв його в себе. Тіло космонавта глибоко занурилось у прохолодну кучугуру. Він вже не бачив корабля, який, повиснувши над рівниною, потужними вибухами стартових двигунів звихрював мерехтливий покрив планети, не знав, що група друзів поспішає до зруйнованого корабля, орієнтуючись по променю прожектора.
Зірки сплелися в барвисте мереживо, закружляли, оточили Буревія тісною спіраллю. І та потужна спіраль владно потягла його в прірву забуття.
КВАНТИ ЧИ ДУМКА?
Марилися Буревію космічні простори. Тільки були вони не чорні, а ніжно-блакитні. І зірки здавалися не далекими, гігантськими сонцями, а близькими й р$7
Мчить він між планетами в супроводі дивовижної, багатоголосої мелодії, мчить між зорями. І дивно, що не потрібно йому ні ракет, ні апаратів. Просто так летить, силою бажання свого.
Назустріч йому одна зірка, друга. Спочатку вона здається йому пульсуючою вогняною квіткою серед небес. А потім, коли він підлетів ближче, побачив, що то знайома людина. Ось Вогневик. Ось покійна мама. Ось друзі по школі — Юрко, Рамат, Юліана. І в кожного на грудях палає квітка. Ба, то не квітка, а серце. Зорі — це ж серця людей! А він досі не знав того. Як чудово, як прекрасно. Треба буде обов’язково розповісти людям Землі про таке диво. Вони всі страшенно зрадіють, що зірки — не кулі розжареного газу, а теплі і рідні всім розумним істотам серця.
А ось ще одна зірка-серце. Це дівчина. Чим вона знайома? Звідки? Ніколи не бачив такого серця, а воно здається найближчим, невіддільним від серця Буревія.
Палає її серце. Ніби пелюстки троянди, рожевіють вуста. В свідомості Буревія звучать ніжні слова:
— Як довго я чекаю тебе. Хоч і прекрасно в небі, серед інших зірок, але ж ти один-єдиний. Прийди, влий твій вогонь до вогню мого серця. Будьмо одним серцем.
Буревій щасливо засміявся. Так ось в чому таємниця кохання? Так просто, так чудово. Злити два серця в одне.
Він розкрив обійми, щоб ринутись до рідного серця. Але раптом гримнув оглушливий грім. Навстріч йому виросли чорні кам’яні громаддя, тонкі зеленкуваті голки кристалів готуються вп’ястися в його серце. Зникло рідне таємниче серце-квітка. Замість нього гігантське темне обличчя. Він знає те обличчя. Де він його бачив? Гори. Широка рівнина. Далеке Сонце. Подих пустелі. І статуя. Статуя Невідомого Брата. Очі його поринають у безодні Космосу, Шукають розгадки віковічної таємниці. Це він став на дорозі Буревія, він промовляє до нього владно, суворо:
— Не поспішай, Брате. Не так легко. Не так просто. Тільки жертвою ти здобудеш право стати Єдиним Серцем. Тільки самозреченням. Тільки великим подвигом. Тільки вогняним спалахом всіх сил духу. Ти зрозумів?
Вістря кристала пронизало серце Буревія. В одну мить зникло все: статуя, Космос, зірки. Біль тіла жбурнув дивні видіння в безодню, закликав його до життя…
Він застогнав. Поворушився. Почув грубуватий голос:
— Нарешті. Та вставай, вставай! Ніколи хворіти, чуєш? Буревій розплющив очі. На нього дивилося знайоме обличчя.
Хто це? Ну, звичайно, Вогневик! Звідки він? Як? На Плутоні? Тільки тут не Плутон… Він без скафандра, навколо стіни невеликої каюти, за широкою спиною Вогневика оптичний отвір. І за ним — розсипи великих зірок. Він у каюті корабля. Він у польоті. Але чому ж він нічого не знає?
Вогневик сміється. Його оранжеве волосся смішно майорить над високим масивним чолом, ніби полум’я. Прозорі очі м’яко обнімають обличчя Буревія. І чути грубуваті слова — Вогневик завжди приховує ніжність під удаваною грубуватістю.
— Проспав. Все проспав. Ех ти, ледащо. А тепер очуняв — і дивуєшся. А нам з тобою$7
Буревій, зовсім отямившись, радісно посміхається. Підводиться:
— А ти все такий же… Бугай рудий. Ніякої етики.
І раптом, згадавши, де він був недавно, злякано кинувся до товариша, стиснув, ніби кліщами, руку:
— Послухай, Вогневик. Мене ви взяли, а записи… На пульті, в кораблі?..
— Взяли, взяли, — заспокоїв його Вогневик. — Що ж ти думаєш, ми тільки по тебе летіли? Не велика цяця, нам експериментальні дані потрібніші!
— Не жартуй! Я серйозно.
— Ну-ну. Я теж серйозно, — обняв товариша Вогневик. — Заспокойся, ми все зробили. І дослідили пошкодження, і виміряли радіацію, і взяли твої проби…
— А статую… статую Невідомого ви бачили?
— Та все бачили! — замахав руками Вогневик. — Сфотографували, змалювали. Заспокойся. Ось тільки з тобою$7
— Твоє й так завжди сторч стоїть, — засміявся Буревій. — Ти краще скажи, як ви мене розшукали? Хто повідомив?
— Хто? — здивувався Вогневик. — Ти сам…
— Я?
— А хто ж іще?
— Як?
— А це вже тобі краще знати. Тут я нічого не розумію. Суцільна містика. Прискакали до Космоцентру посланці з Інституту Думки. Ваш Буревій, кажуть, на Плутоні. Негайно посилайте квантовий корабель туди. Ми засумнівалися. Вони продемонстрували запис. Відеоплівка. Там записано твоє видіння… серед скель Плутонових. Всякі там сентиментальні думки… Ну, а далі — ти знаєш. Ми рвонули в Космос. І забрали тебе.
Буревій зачудовано вислухав товариша, перебив:
— Неймовірно. Я теж бачив такі дива, що ніколи не повірив би, якби хтось розповів. Раптом серед криги, серед скель — жінка… привид.
— Не привид, — пролунав іронічний голос за спиною Вогневика, — а мій молодий асистент, працівник Інституту Думки Ріона. Чудова дівчина. Абсолютно жива, не має нічого спільного з привидами$7
— О, — жваво відсунувся вбік Вогневик. — Шановний академік тобі все пояснить. Керівник Інституту Думки Багрян. Сам побажав полетіти по тебе…
— По мене? — здивувався Буревій. — Навіщо? Чим я заслужив?
— Заслужив, заслужив, — махнув рукою Багрян.
Він обійшов вайлуватого Вогневика, присів на ліжку біля Буревія, пильно глянув йому в очі. Космонавт відчув аж біля серця пронизливий погляд ученого. Звідки в нього така сила? Адже нічого особливого у зовнішності. Невисокий, повний. Кругле обличчя. Кудлаті брови. Тільки очі трохи дивні. Глибокі криниці, в яких — безодня. Дивна, дуже дивна людина.
— Ну, я пішов, — засопів Вогневик, чомусь раптом заспішивши. — Треба готуватись до фінішу. А ви
