Учні побігли до виходу. Космослав і Пломінь вже виводили з ангара$7
Велика Матір печально дивилася на їхні приготування, склавши чутливі тонкі руки на грудях, і ледве чутно промовляла:
— Сиротино моя! Дитя моє, Ясноцвіте… Що буде з тобою$7
БЛАКИТНЕ ПОЛУМ’Я
Надходив вечір. Сонце ховалося за гірські хребти. На дверях лабораторій згасали сині і червоні таблички з написами$7
УВАГА! ЕКСПЕРИМЕНТ!
Розходилися нечисленні працівники — лаборанти, піддослідні. Інститут Енергії Серця припиняв роботу до ранку.
Керівник Інституту Суон, як завжди, йшов відпочивати. Він підіймався по пухнастому килиму па відкритий дах Інституту, лягав у шезлонг. Зоряне поле розстилалося перед ним неосяжним посівом, приймало до свого лона втомлений розум, неспокійну душу. Воно промовляло до Суона, навівало нові думки, вселяло незбориму віру в успіх великої справи.
Він лаштував невеликий телескоп, довго спостерігав за плином зоряної ріки. Вона струменіла в небесному фарватері — велично, неспішно. І здавалося, що від того потоку линуть акорди ледь чутної ритмічної музики.
Суон прислухався до неї, вловлював серцем божественний ритм.
Музика Сфер.
Вона справді існує. її може почути кожен, хто відкриє серце своє у Всесвіт, хто зіллється з ним$7
Ритм і велика єдність — у всьому. Суон дивиться на далекі пасма галактик, на їх завихрені спіралі. Які вони схожі на Серце, далекі світи. Справді, чи не нагадує грандіозну пульсацію Серця пульсація Мегасистеми? Адже давно вже вчені помітили розбігання галактик. І чим далі — тим швидше. Логіка підказувала, що повинен бути й зворотний$7
Серце! Ти справді прообраз Космосу. Недаром у давнину казали: „Пізнай самого себе!“ Шукай, як казали мудреці, ближче близького, нижче низького.
Пульсують зірки, галактики, атоми — все у вічній праці, у вічній зміні активності і спокою.
Суон заплющує очі. І йому здається, що незримі руки ніжної Матері несуть його серед осяйних космічних просторів, заколисують, вливають його снагу, його енергію, його розум у єдиний потік Безмежжя…
І ось уже нема його. Нема Суона. Є Всесвіт, і він — його невіддільна частина. Мчить, мчить розум мимо галактик, мимо грандіозних надсистем — і вони зливаються в єдині мерехтливі пасма. І згадується вченому давня-прадавня розмова з д$7
Дід завідував гігантською селекційною станцією в Киргизії. Він розпитував онука про його успіхи в навчанні, полемізував з ним$7
— Ти мрієш, сипку, про індивідуальне безсмертя, про вічність однієї і тієї ж особи? Це ж велика химера. Механізм у найпримітивнішому викладі. Вічне оновлення — ось закон Природи. Хіба цього не видно на кожному кроці? Я поставлю перед тобою кілька найпростіших запитань, а ти відповідай щиро, не хитруючи. Ти бажаєш безсмертя?
— Так, — не задумуючись, захоплено говорив Суон.
— Тоді скажи, чи є ще в тобі заздрість?
Суон, спантеличений таким запитанням, деякий час думав, а потім щиро відповів:
— Є, діду. Інколи проявляється.
— І не дивно. Так скажи мені, ти б хотів узяти в безсмертя заздрість?
— Ні! — палко заперечив Суон.
— А лють є?
— Інколи проявляється.
— Візьмеш її в Безсмертя?
— Ні.
— Лінощі візьмеш?
— Ні.
— Догматизм, консерватизм, забобони?
— Ні, ні, ні!
— От бачиш! А такі руки, як у тебе, такий ніс, рот, очі, хоч і досить непогані, — вів далі дід. ~ Невже ти бажаєш тягти в безконечність таку обмежену форму, не кажучи про те, що це в протиріччі з законом збереження енергії. Невже бажаєш увіковічити своє тіло, яке при своїй доцільності не являє собою ідеального утвору?
— Ні, не хочу! — говорив розгублено Суон. — Але я не збагну, до чого ти ведеш, діду?
— А до того, що все інше буде й так$7
Суон розплющує очі. Голос діда відпливає у безвість, замовкає. Яке глибоке чуттєзнання було в старого. Хіба можна сказати, що він умер, хоч тіло його давно поховане в землі? Ні, і досі відчувається тепло його руки, полум’я його слів, ласка його великого серця.
Серце! Нема вищого поняття. Ще в юності збагнув це Суон. Ось чому він присвятив усе життя Серцю, його вивченню, його дивовижним грандіозним проблемам.
Як примітивно раніше розуміли роль серця. Хоч і берегли його, лікували, але зовсім ігнорували його центральне значення.
Насос! Компресор, щоб ганяти кров по організму. Яке приниження. З бога зробили грубого ідола.
Тільки в народі у примітивній формі пробивалося інколи розуміння значення Серця. „Серце віщує“, „серце болить“, „серце передчуває“, „серце підказує“. Так говорив народ, і тим визначив у геніальному прозрінні керівну роль Серця.
Справді, все навалили на мозок. Все приписали йому. Будь-які функції управління шукали в мозку. Навіть передачу на відстань енергії думки поклали на мозок. А розгадка була в Серці…
Суон похитав головою, згадавши, яку боротьбу довелося пережити науці, щоб вийти на вірний шлях. Рішучі докази на користь величезного значення Серця дали експерименти — тонкі, але на диво точні.
Були зроблені знімки у високочастотних полях, у інфра- та ультраспектрах, у спектрах принципово нових полів невідомих раніше енергій. Це було проривом у незнайомий світ.
Навіть енергетичне світіння показало, що Серце має центральне значення в організмі. Воно палало блакитним вогнем, воно було центром, що не лише виконував механічну роботу розподілювача крові, а й конденсував$7
Порівняли мозкові телепатичні імпульси, якими намагалися встановити зв’язок на відстані, з сердечними розрядами. Різниця була разючою.
Розповсюдження сердечних імпульсів не мало меж. Вони проникали крізь воду, крізь землю, для них не було матеріальної перепони. Почали розроблятися нові методи зв’язку на відстані. Вчені вже не ігнорували серця. Вони старанно вивчали безліч стародавніх переказів, спогадів, натяків, легенд, казок про Серце. Вони зрозуміли, що відкрили в Людині Безмежність…
Чому „серце підказує“, а не мозок? Чому „серце стрепенулося“, коли хлопець побачив кохану дівчину, а не, скажімо, „мозок затуманився“? Чому „серце впало“, „серце промовляє“, „серце веде“ в бій, на подвиг, чому про черству людину кажуть „безсердечний“ або про зрадника — „чорне серце“?
Так. Це тепер ні для кого не дивина. Всі знають, що проблеми Серця — проблеми Майбутнього. Якщо мозок — це, примітивно порівнюючи, кібермашина, то Серце, в його найменшому аспекті, генератор енергії, сонце організму, конденсат всього найкращого в людині або найгіршого. А скільки ще не вивченого в ньому, які неосяжні перспективи для армії майбутніх вчених?
Так, так. Не мозок свій вирвав Данко для людей, а серце. Не мозок Прометея клював орел Зевса, а серце. І воно — скромне, непомітне, працьовите, невтомне — мовчить, ховається в глибині, веде свою всеосяжну роботу, палає блакитним полум’ям, доки в ньому є хоч крихітка снаги.
