мотиви керували Гарсією, а проте мусив віддячити йому. І віддячив…
— Лейтенанте-командоре Гарсія, — офіційно промовив я. — Хоча ви старші за віком, я старший за званням. Ви визнаєте за мною право віддавати вам накази?
— Певна річ, капітане Шнайдер. Я готовий виконати всі накази, віддані в межах вашої компетенції.
— Так от, — продовжував я. — Під час польоту намагайтеся не потрапляти мені на очі. Уникайте мене, ніби я чумний. Наприклад, зараз я йду до рубки керування… Натяк зрозуміли?
— Так, сер.
— Чудово!
З цими словами я проминув Гарсію й пішов далі.
3
На містку, перед зануренням у вакуум, що штормив на всі чотирнадцять балів, панувала на диво спокійна робоча обстановка, яка нітрохи не нагадувала той аврал на „Маріані“, коли ми проходили аномалію. За пультами керування, як і належало для корвета, чергувало троє пілотів — штурман, оператор занурення і навігатор; місце помічника штурмана тут відносилося до резервних і було порожнім.
Склад вахти був інший, аніж той, з яким „Оріон“ стартував з орбіти. Безумовно, це була Перша група. А точніше, Основна група. Через брак особового складу кораблі Ютландських ВКС не були укомплектовані пілотами повністю, з розрахунку на всі три вахти. Приміром, до команди корвета на постійній основі входило три штатні пілоти плюс двоє стажистів — недавніх випускників військового училища. Лише коли корабель відбував у тривалий політ, літно-навігаційну службу поповнювали до необхідного оптимуму. Для „Оріона“ це дев’ять штатних пілотів, не рахуючи шкіпера і старпома.
У кріслі штурмана сидів чоловік років тридцяти п’яти, у чині лейтенанта-командора. Навігатором і оператором занурення були жінки-лейтенанти: перша — висока білявка, не набагато молодша за штурмана, на вигляд справжня валькірія; друга — майже моя ровесниця, може, на два-три роки старша, струнка, симпатична, зеленоока, з гривою яскраво-рудого волосся. Дарма що ютландське суспільство було вельми патріархальне, на космічний флот, як новоутворення, ці порядки не розповсюджувалися. При порівняно невеликому населенні планети було б справжньою дурістю ігнорувати дві його третини за статевою ознакою. До того ж, давно вважалося встановленим фактом, що жінок легше навчити на пілотів, хоча з командирськими обов’язками краще дають раду чоловіки.
Крім трьох пілотів і капітана Ольсена, у рубці були присутні також старший помічник, командор Сміт, та офіцер зв’язку в чині лейтенанта, а замість звичної на пасажирських судах і в Астроекспедиції бортпровідниці — черговий боцман, який здебільшого виконував обов’язки стюарда, а ще був своєрідним глашатаєм — за давньою (і, як на мене, безглуздою) традицією, він сповіщав вахтових про появу на містку капітана корабля й адміралів.
— А от і ви, колего, — сказав Ольсен. — Якраз вчасно. Незабаром наша черга.
Через динаміки зовнішнього зв’язку я почув, як командир дивізіону, до складу якого входила наша бригада, контр-адмірал Сантьяго, що взяв над нами безпосереднє командування на час виконання цього важливого завдання, дав добро на занурення корвета „Рігмал“ і оголосив п’ятихвилинну готовність для „Оріона“.
— Ну, починаймо, — промовив Ольсен влаштовуючись у капітанському кріслі. — Остаточна перевірка бортових систем.
Рівно через п’ять хвилин знову озвався адмірал Сантьяго:
— Флагман викликає „Оріона“.
— „Оріон“ на зв’язку, флагмане, — відповів капітан Ольсен.
— Дозволяю занурення.
— Є, сер!
— Флагман зв’язок завершив. Щосливого плавання, „Оріоне“.
— Дякую, флагмане. „Оріон“ зв’язок завершив. — Звичним жестом Ольсен ляснув долонею по поручню крісла. — Пілот Купер — запустити рушій у холостому режимі. Пілот Прайс — розпочати занурення.
— Рушій запущено, — доповів штурман.
— Починаю занурення, — повідомила оператор.
Далі все пішло як звичайно. Емітери розігріли довколишній вакуум до десяти в шістнадцятому ступені градусів, і корабель пірнув у апертуру. Навіть тут відчутно штормило, але для корвета з його трьома парами емітерів це була справжня дрібниця. Рудоволоса дівчина за пультом занурення діяла вміло, професійно й безпомилково. Вона рівно провела „Оріон“ через усю апертуру до верхніх шарів інсайду.
Тут на корабель налетів справжній шквал збуреної енергії вакууму. Наша „Маріана“ не встояла б під таким натиском, проте „Оріон“ тримався міцно й надійно, скидаючи енергетичні надлишки через усі шість своїх емітерів.
— Навігатор — передати штурману розрахований курс, — скомандував капітан Ольсен. — Штурман — малий уперед.
Корабель почав рух з мінімальною для інсайду швидкості — одного вузла, та поступово нарощував її, а оператор занурення дедалі глибше опускала „Оріон“ в інсайд. Вже через шість з половиною хвилин ми опинилися за десять астрономічних одиниць від зорі.
Я захоплювався діями своїх майбутніх підлеглих і водночас заздрив їм — як легко й невимушено вони вели корвет через аномальну зону. Мені так і кортіло попросити в Ольсена дозволу попрацювати за одним з пультів. У мене просто руки свербіли перевірити себе. Я був упевнений, що впораюся не гірше від ютландських пілотів…
— Занурення на десять у тридцять третій, — тим часом наказав капітан Ольсен. — Приготуватися до запуску рушія у форсованому режимі. — Тут він поглянув на мене: — Колего, ви не проти зайняти пост штурмана?
Я одразу збагнув, що тут не обійшлося без батька. Проте відмовитися було понад мої сили. Крім того, тим самим я продемонстрував би свою невпевненість перед людьми, якими невдовзі мені належало командувати.
— Нема проблем, — відповів я незворушно.
Ольсен тимчасово перебрав на себе контроль над ходовими системами.
— Пілоте Купер, поступіться місцем капітанові Шнайдеру.
Я влаштувався в кріслі за штурманським пультом, і Ольсен передав мені керування кораблем.
Оператор занурення відзвітувала:
— Глибина — десять у тридцять третій.
— Штурман, — розпорядився капітан, — перехід на форсаж.
— Є форсаж!
Надсвітловий рушій запрацював на повну потужність, і корвет став невблаганно набирати швидкість. Як звичайно в таких ситуаціях, усі сторонні думки миттю вилетіли з моєї голови. Я більше не думав про те, чи добре справляюся зі своїми обов’язками. Я просто робив, що належало, і був певен, що роблю все правильно. Політ на форсажі крізь шторм в інсайді викликав у мене невимовні почуття. Це було майже так само захопливо, як кохатися з Елі й Ліною одночасно.
А може, й краще. Хтозна…
4
Одне з правил зореплавання стверджує, що швидкохідність корабля обернено пропорційна до його загальної маси. Згідно з іншим правилом, важкі кораблі мають більшу „далекобійність“ порівняно з легкими.
