всьому вищенаведеному, Вавілон віддавна утвердився як центр міжпланетної торгівлі, через нього проходили такі потужні фінансові потоки, які й не снилися іншим світам, за винятком хіба що Землі з її тридцятимільярдним населенням. Незначного в процентному відношенні збору з банківських операцій — чи не єдиної, окрім земельного податку, дохідної статті бюджету, — цілком вистачало, щоб планета жила й процвітала. І навіть купалася в роскошах…
По прибутті в локальний простір Вавілона, борт нашого корабля відвідала лише група військових інспекторів, яких цікавило винятково озброєння „Оріона“. Оцінивши нашу боєздатність, вони встановили страхову надбавку до плати за перебування на орбіті планети і забралися геть, не зробивши навіть спроби з’ясувати статус корабля й екіпажу — чи належали ми до збройних сил якоїсь держави, а чи були членами „космічного братства“, тобто найманцями. Лише один з інспекторів, наймолодший серед них, запитав:
— Навіщо вам аж три пари емітерів? Хіба це збільшує швидкість?
— Ні, — відповів я. — Зате дозволяє глибше пірнути в інсайд.
— А що це дає?
— Власне, нічого… Крім гострих відчуттів.
На цьому запитання вичерпалися.
А для оренди окремого ангара на одній з орбітальних станцій цілком вистачило вказати назву корабля та ім’я капітана. Втім, навіть це було чистою формальністю, я мав повне право назватися як завгодно, а свій корабель охрестити хоч „Титаніком“. Проте я вказав як є — корвет „Оріон“ і капітан Александр Шнайдер. Час для конспірації вже минув, незалежно від того, здійснив свій задум зять генерала Гакслі, чи екіпаж корвета „Нью-Огден“ по дорозі викрив зрадництво свого командира. Все одно це лише на якийсь тиждень відкладало розголошення таємниці Ютланда. Земний уряд був надто бюрократичний, щоб зберігати чужі секрети (свої вони ще так-сяк зберігали), тому в ході перемовин з офіційною ютландською делегацією, яка от-от мала прибути на Землю, інформація про розташування нашої планети неодмінно стане відома широкому загалу.
Проте я рахував відведений нам час, виходячи з найгіршого варіанту: капітан Вільямс вступає в контакт з фармацевтичним консорціумом, швиденько передає йому відомості про Ютланд, а консорціум, своєю чергою, негайно сповіщає про це генерала Чанга. Хоча „негайно“ — умовне поняття, оскільки від Землі до Тянь-Го шість тижнів шляху на найшвидшому кораблі. Потім генералові Чангу знадобиться як мінімум два тижні на організаційні заходи — спорядження велетенської армади на бойове завдання вимагає чималих зусиль, надто ж коли йдеться про тривалий переліт на дві тисячі сто світлових років — саме така відстань розділяла Тянь-Го та Ютланд. А далі — майже сім місяців у дорозі. Як відомо, жоден флот не може рухатися швидше, ніж найповільніші з його кораблів — лінкори, десантні транспорти й авіаносці. Певна річ, тяньгонці можуть вислати вперед авангард з легких суден, але наша оборона впорається з ними без проблем.
Отже, виходить сім з половиною місяців, від яких слід одразу відняти два — мінімальний термін, за який можна долетіти від Вавілона до Ютланда на швидкісних корветах. Мінус іще місяць — новопридбані кораблі мають пройти капітальне техобслуговування, для них треба укомплектувати екіпажі, а завербованим найманцям слід дати час, щоб вони призвичаїлися до нового оточення.
Таким чином, у нашому розпорядженні залишалося чотири з половиною місяці. Дев’ятнадцять тижнів, щоб зміцнити обороноздатність Ютланда. Так мало…
Коли „Оріон“ пришвартувався в ангарі, я через систему внутрішнього сповіщення подякував екіпажу за успішний політ, а заодно нагадав, що за умовами нашого завдання відпустки для членів команди не передбачені. Хоча це було не зовсім так: заборона на відпустки мала чинність доти, доки розташування Ютланда залишалося таємницею, але я розважливо промовчав про це, щоб зайве не напружувати своїх людей.
Передавши командування старпому Куперу і вже вкотре повторивши йому свої інструкції, я залишив борт корабля в супроводі лейтенанта Вінтерса і п’яти космічних піхотинців. Ще перед відльотом, обговорюючи з батьком план дій, ми вирішили, що першу висадку на Вавілон слід здійснити в мінімальному складі, невеликою мобільною групою, здатною діяти швидко і злагоджено. На цьому етапі я не потребував ні фінансистів, ні спеціалістів з кораблів та озброєння, не представників Кадрового управління ВКС. Наразі моя задача полягала в тому, щоб забезпечити нас надійною штаб-квартирою на планеті, створити всі умови для ефективної роботи.
Я відчував певний неспокій, залишаючи Елі й Ліну на кораблі. Жодних об’єктивних причин для цього не було, просто мені не хотілося розлучатися з ними навіть на кілька годин. Але поки що вони перебували в більшій безпеці на „Оріоні“, який у разі нападу міг здійснити екстрене занурення прямо з ангару. Власне, таке розпорядження я й залишив.
На пропускному пункті митників не було — такої служби на Вавілоні взагалі не існувало; зате нам належало пройти іміграційний контроль. Перше, про що нас запитав чиновник, були паспорти. На це я відповів:
— Ми б воліли скористатися вашими гостьовими посвідками.
Чиновник мовчки кивнув — питання було вичерпано — і передав нам бланки в’їзних анкет. Вони містили мінімум пунктів, і лише один з них, про керування транспортними засобами, мав застереження, що надання хибної інформації тягне за собою адміністративну й карну відповідальність.
Як і було домовлено ще перед висадкою, ми заповнили всі поля в анкетах, за винятком громадянства, де поставили прочерк. Чиновника це нітрохи не стурбувало і він без будь-яких коментарів прийняв наші анкети. Відтак нас сфотографували, зняли біометричні дані й оперативно оформили посвідчення особи. Потім чиновник запитав:
— Водійські права теж виписувати?
— Так, — сказав я. — Усім сімом. І по всім вказаним видам транспорту.
Чиновник взявся до справи, а молода дівчина-піхотинець, рядова Снел, тихо поцікавилась у лейтенанта Вінтерса, на якій підставі нам видають права.
— Як це на якій? — здивувався Вінтерс. — На підставі наших анкетних даних.
— Але ж ми могли збрехати.
— А ви збрехали?
— Ні, сер.
— Тоді в чому проблема? От якби ви збрехали, а потім виявилося, що ви, наприклад, не вмієте керувати флаєром, то з вас стягнули б чималий штраф. Або навіть посадовили б до в’язниці — від трьох до шести місяців.
Снел лише розгублено похитала головою.
Чиновник видав нам водійські права і поставив чергове запитання:
— Дозвіл на носіння зброї?
— Безумовно, — кивнув я.
Незабаром ми отримали й ці документи. Я розрахувався за послуги готівкою в місцевій валюті, яку ми в достатній кількості привезли з собою, а понад це додав пристойну суму як винагороду за швидку та якісну роботу. На Вавілоні навіть антикорупційне законодавство було вельми своєрідне. Державним чиновникам не заборонялося приймати додаткову винагороду за легальні послуги вже після їх надання, але суворо каралася найменша спроба
Задоволений чиновник жестом запросив мене відійти вбік. Я погодився і вже на ходу дав знак Вінтерсові, що все гаразд.
— Капітане Шнайдер, — промовив чиновник. — Гадаю, вам варто знати, що особа з вашими біометричними даними перебуває в міжпланетному розшуку під іменем Александр Вільчинський.
— Ага… — Що ж, цього слід було чекати. — І за яким звинуваченням?
— Звинувачень немає. Просто ви… тобто, згадана особа значиться в списку команди зниклого безвісти фрегата „Маріана“, що належить Ериданській Астроекспедиції. Гм-м. Маю надію, що ваш корабель — це не той зниклий фрегат?
Вавілонська влада погоджувалась на видачу злочинця лише у двох випадках — якщо він прибув на викраденому кораблі або привіз з собою заручників.
