4
За чотирнадцять днів патрулювання у нас відбувся лише один інцидент, пов’язаний з появою в зоні нашої відповідальності непізнаного корабля четвертого класу. Ми вже були перейшли з режиму чергування в режим бойової ситуації й викликали підкріплення, але в кінцевому підсумку тривога виявилася хибною. Це був не черговий ворожий розвідник, а цивільне судно; просто його капітан, очманілий після кількаденної боротьби з вакуумним штормом, забув одразу після сплиття дати команду на ввімкнення позивних. Коли ж нарешті позивні запрацювали, з’ясувалося, що до нас завітала вже п’ята за рахунком мобільна студія служби новин — цього разу земної „BBC“. Журналісти, мов стерв’ятники, звідусіль зліталися до Ютланда, щоб зафіксувати для своїх глядачів і для історії перепетії першої за останні трицять років великомасштабної космічної битви. Виявивши, що їх перехопив корабель під командуванням сина адмірала Шнайдера, вони спробували розкрутити мене на інтерв’ю, але я послав їх до біса. А незабаром прибув сторожовий фрегат і взяв гостей під свою опіку.
На п’ятнадцятий день нашого чергування, під час вечірньої зміни, коли я прямував інспектувати медчастину (а заразом і побачитися з Ліною), мій наручний комунікатор видав попереджувальний дзвінок термінового виклику й автоматично встановив зв’язок. Голос Вінтерса, що чергував у рубці разом з Вебером та Елі, промовив:
— Місток викликає капітана!
— Капітан на зв’язку, — відповів я, тут-таки розвернувся й закрокував по коридору в інший бік, де були найближчі сходи. Від рубки мене відокремлювала лише одна палуба, тож користуватися ліфтом сенсу не було.
— За п’ять і три десятих астроодиниць, у зоні нашої відповідальності, виявлено сплиття групи кораблів чисельністю не менше сотні, орієнтовно — п’ятого класу. Позивних поки немає.
— Прийнято, зараз буду, — сказав я. — Командоре Вебер!
— Так, сер! — обізвався той.
— Оголосити бойову тривогу — поки лише в літно-навігаційній та інженерній службах. Викликати на місток старшого помічника Купера, пілотів Прайс і Девіс, старшого артилериста Картрайта. Бути готовим до екстреного занурення.
— Вже готові, шкіпе, — відповів Вебер. — Виконую ваші розпорядження.
Вибігши по сходах на головну палубу, я ввійшов до рубки під звичний акомпанемент чергового боцмана: „Капітан на містку!“
Купер і Девіс були вже тут. Прайс іще не прийшла, що видалось мені дивним — адже на „Оріоні“ каюти пілотів знаходилися на одній палубі з рубкою керування.
Слідом за мною, буквально наступаючи мені на п’яти, прибув і начальник артилерійської служби суб- лейтенант Картрайт. Привітавши мене, він негайно приєднався до свого підлеглого, мічмана Мерфі.
Вінтерс доповів:
— Все нормально, капітане, позивні надійшли. Це окремий спеціальний дивізіон катерів під командуванням контр-адмірала Королівських ВКС Заркона, Його Високості принца Горана.
— Ну от вам, явлення Христа народові, — сказав я зі змішаним почуттям полегшення й прикрості. У глибині душі я прагнув бою. — Гаразд, відбій тривоги. Суб-лейтенанте Картрайт, ви вільні. Лейтенанте- командоре Девіс — ви також… Ні, стривайте! Чому ще немає Прайс?
— Вона спить і на стандартний виклик не відповіла, — пояснив Вінтерс. — Комп’ютер показує, що її комунікатор знаходиться в каюті й надягнений на руку. За характеристиками пульсу — стадія повільного сну. Оскільки ми отримали дружні позивні, командор Вебер вирішив не турбувати її до вашого рішення.
— Обійдемося без неї. — Я надягнув навушник з мікрофоном і влаштувався в капітанському кріслі. — Пілот Тернер — зайняти пост занурення. Пілот Девіс — пост навігатора. Приготуватися до старту. Офіцер зв’язку — відправити повідомлення в штаб і найближчим сторожовим кораблям.
Щойно повідомлення було відправлено, ми занурилися в інсайд і на малій швидкості попрямували до місця появи катерів. Поки ми летіли, а Купер наглядав за діями пілотів, я скористався своїм капітанським доступом і вивів на допоміжний екран командного пульту зображення з каюти Прайс. Картинка була цілком мирна: Кортні спала на боку, поклавши під голову руку. Я вимкнув зображення і, трохи повагавшись, викликав медчастину. В навушнику пролунав Лінин голос:
— Чергова по медчастині, мічман Камінська слухає.
Задля уникнення плутанини, Елі й Ліна у списках особового складу зберегли свої дівочі прізвища, хоча це й суперечило ютландським традиціям.
Замість відповісти вголос, я набрав на консолі:
„Де лікар?“
— У кабінеті.
„Скажеш йому, що тебе викликали на місток. А сама підеш до Кортні…“
— Що з нею?
„Може, нічого. Просто вона спить і не відповіла на виклик. Це на неї не схоже. Подивись, чи все гаразд. Двері її каюти я зараз розблокую. Про все доповідати безпосередньо мені. Зрозуміло?“
— Так, капітане. Вже йду.
„Кінець зв’язку.“
Переконавшись, що двері каюти Кортні замкнені зсередини, я розблокував їх.
Тим часом „Оріон“ завершив короткий переліт і виринув на поверхню вакууму за десять тисяч кілометрів від катерів, які, виконуючи отримані ще на Вавілоні інструкції, залишалися на місці в очікування прибуття патрулів.
Вінтрес встановив зв’язок з флагманом дивізіону, і на великому екрані з’явився розовощокий принц Горан. Цього разу він був не при повному параді, а в робочій офіцерській формі з конт-адміральськими нашивками.
— Капітане Шнайдер! — життєрадісно промовив принц. — Який приємний сюрприз!
— Вдвічі приємніший для мене, — відповів я люб’язно, але не зовсім щиро. Вигляд зарконських катерів нагадав мені про ту шалену суму, яку ми сплатили за них. Добре хоч батько сприйняв це не без гумору: він запропонував вважати витрачені гроші своєрідною пожертвою на розвиток зарконської науки. — Ви трохи затримались, адмірале. Ми вже почали думати, що ви змінили свої плани.
На секунду мені здалося, що Горан не на жарт розсердився. Та потім його обличчя знову прибрало добродушного виразу.
— Як так можна, капітане! Адже я дав своє королівське слово. Просто в дорозі нам довелося переглянути графік зупинок і перейти до схеми „три дні польоту, три — простою“. Шкода, що ходова частина кораблів проектувалася не в моєму інституті.
— Справді шкода, — погодився я.
— Здебільшого проблеми з рушієм, — вів далі принц. — Дві пари емітерів працюють чудово, особливих проблем з проходженням аномалії ми не мали.
— Сподіваюся, всі ваші кораблі долетіли?
— Всі до одного. Щоправда десяток з них мають дрібні несправності, але навряд чи ми встигнемо їх усунути. За моїми розрахунками, вторгнення розпочнеться вже через добу-другу.
— А за нашими уточненими, не раніше ніж через тиждень, — сказав я. — А найпевніше, днів за десять. Отож не турбуйтеся, ви встигнете з ремонтом. Ми вже передислокували дві наші станції за межі „тіньової зони“, також маємо авіаносець, ідеально пристосований для обслуговування катерів-винищувачів. Але це вже вирішувати нашому командуванню.
— А що таке „тіньова зона“? — поцікавився Горан.
— Ділянка простору в радіусі двох астроодиниць довкола зорі. Через сильні гравітаційні збурення там не можуть занурюватись у вакуум навіть кораблі з додатковими емітерами. Хоча для ваших катерів, гадаю, вакуумні меневри протипоказані вже на трьох астрономічних одиницях. Та щодо цього не турбуйтеся — і обидві станції, і авіаносець розташовані на відстані чотири з половиною.
— Це добре, — сказав принц. — Бо нам ще треба відвантажити зброю.
