шоку, коли переконався, що всі вони — набільші судна, включно з лінкорами, авіаносцем і десантним транспортом. Ласі шматки — але ж їх щільно прикривали кораблі супроводу!
— Нівроку собі апетити! — промовила Елі, і всі ми були згодні з нею.
— Дрібнота мене не цікавить, — незворушно сказав принц. — Без важких кораблів вторгнення приречене на поразку. — Він увімкнув мікрофон і заговорив геть іншим тоном, у якому лунав метал: — Слухайте, тяньгонські виродки! До вас звертається приц Горан Зарконський, брат принцеси Еріки, яку вбив ваш паскудний диктатор, генерал Чанг. Тепер настав час відплати. Отримуйте від усього Заркона. Прошу до пекла!
Щойно принц закінчив — а він, безперечно, стежив за хронометражем, — як трохи осторонь від потоку ворожих кораблів сяйнув спалах, світло-синя блискавка протяглася через половину екрана і влучила у видовжений ніс одного з лінкорів, туди, де знаходився вакуумний емітер. При цьому, як не дивно, промінь безперешкодно пройшов крізь корпус фрегата, що опинився на його шляху.
Вслід за цим замиготіли нові блискавки, чиїми цілями були інші позначені хрестиками кораблі.
— Це „звапи“! — першою збагнула Кортні й поморщила носа. — Яка дурня…
Горан мовчки посміхнувся.
— Е, ні, не така вже дурня! — озвався Купер. — Ви тільки погляньте!
Ми вже й так дивилися, мало не вирячивши очі. Довкола носової частини лінкора виникло знайоме всім зоряним льотчикам сяйво — вторинне випромінювання від анігіляції електрон-позитронних пар.
— Індуковане занурення! — ошелешено промовив Вебер. — На одному емітері. Зараз буде штопор… Ось!
На науковому жаргоні це називалося критичною дистенсією, яка виникала при нерівномірному зануренні корабля у вакуум. Ми, пілоти, віддавали перевагу терміну „штопор“, запозичивши його з арсеналу авіації. Та якщо для повітряних льотчиків це слово мало подвійне значення — і аварійна траєкторія, і наскладніша фігура вищого пілотажу, то для нас усе було однозначно — невідворотна катастрофа. Лінкор просто розірвало на шматки, а наступної миті всі частини, на які він розпався, спалахнули сліпучим вогнем.
Те ж саме сталося ще з одним лінкором та авіаносцем. А десяток кораблів першого та другого класу, які також було атаковано зі „звапів“, загинули ще швидше, не встигнувши навіть увійти в штопор. Через кілька секунд після залпів їхні емітери потужно вибухали від надлишку поглиненої з вакууму енергії.
— Шістнадцять цілей знищено, — підбив підсумок Горан, негайно взявшись за підготовку плану атак для наступної групи катерів. — Чотирнадцять промахів, одне помилков влучання — корвет замість десантного транспорту. Втрати нульові. Цілком задовільно.
— Задовільно… — промимрив Вебер. — Щоб я здох, якщо це лише задовільно! Адмірале, сер, ви геній!
— Я знаю, — скромно відповів принц, не відриваючись від роботи. — На жалі, ні містер Шнайдер- молодший, ще на Вавілоні, ні містер Шнайдер-старший, вже тут, на Ютланді, не оцінили належно моєї геніальності.
— Ми навіть не припускали… — почав був я.
— А варто було припустити, капітане. У спокійному вакуумі мої „звапи“ не діють; при слабкій аномалії вони паралізують роботу емітерів. Логічно було б задуматися: ану як за умов критичної аномалії проявиться новий ефект? Тим більше, що в нашій першій бесіді я обмовився про „вакуумний запал“. Тут, де енергетичні рівні збурені до межі, дуже легко зациклити емітери, змусити їх безконтрольно поглинати енергію. Причому це фундаментальний ефект, він базований не на якихось конструкційних особливостях емітерів, а на самому принципі їх роботи.
Горан зробив паузу, щоб зв’язатися з першою тридцяткою катерів, які щойно повернулися з завдання, і привітати їхні команди з успішно виконаною місією. Потім, по іншому каналу, наказав капітанам наступних тридцяти катерів готупатися до бойового вильоту.
— Далебі, я вас не розумію, — продовив він, закінчивши інструктування. — Ви поставились до мене, як до блазня. За десять днів вам навіть на думку не спало випробувати мої „звапи“ в умовах вашої аномалії. А я не нав’язувався — зрештою, ви тут господарі й краще знаєте, чого потребуєте. А тепер… Тепер вам це дорого обійдеться.
Я згадав попередній випадок, коли нам дорого обійшлося, і мене аж замлоїло на думку про те, наскільки дорожче обійдеться цього разу…
— Адмірале, — промовив Вінтерс. — Вас викликає командний центр.
Принц хитнув головою:
— Мені ніколи. Не збираюся вести розмову з хвилинними інтервалами. Повідомте, що я зайнятий.
Друга група катерів знищила десантний транспорт, останній лінкор і ще десяток важких кораблів при нульових втратах.
— Нічого, нехай будуть промахи, — прокоментував Горан. — Краще так, ніж підходити ближче, ризикуючи катерами.
А проте, під час третього вильоту один з катерів потрапив під шквальний вогонь. Ця втрата сильно подіяла на принца, і навіть рекордне досягнення — знищення двадцяти двох кораблів не втішило його.
— Ех, чорт, хлопці, — понуро говорив він, звертаючись до загиблих. — Я ж попереджав: вибилися з графіку — відходьте, не ризикуйте.
— Сер, ви збиралися взагалі обійтися без втрат? — запитав у нього Купер.
— Звісно, ні, містере Купер. Ми всі знали, на що йшли. І дід відрядив зі мною перевірених, досвідчених офіцерів, готових до всього… Та саме на їхній досвід я й розраховував. А припуститися такої недбалості… Ні, це зовсім необов’язкова втрата.
„Він поганий командувач,“ — зрозумів я. — „Здібностей йому не бракує, але він не вміє головного — забувати про людей і вважати кораблі ‘бойовими одиницями’. Як це роблять батько з Павловим…“
— Ну, гаразд, — сказав Горан. — Містере Вінтерс, передайте в командний центр інформацію про „борт-67“. Коли тяньгонці пройдуть, нехай ним займуться. Може, „звапи“ вціліли. А ще повідомте, що ми переходимо у квадрант F 831 149. Капітане Шнайдер, готуйтеся до передислокації. Передаю координати всім корабля дивізіону.
На новому місці принц обрав вісімнадцять цілей і спрямував на їх ураження решту вісімнадцять катерів, які не брали участі у трьох попередніх місіях. Цього разу обійшлося без втрат з нашого боку, але було знищено лише шість кораблів — зате серд них десантний транспорт. Мінус іще три дивізії загарбників, що могли б висадитися на Ютланді…
Коли йшли приготування до чергової, вже п’ятої атаки, Вінтерс доповів:
— За півмільйона кілометрів зареєстровано сплиття великої групи кораблів. Позивні наші. Серед них лінкор „Біглер“. Адмірале, вас викликає командний центр.
Горан уже не міг відмовитися, пославшись на тривалі паузи в бесіді. Він незадоволено поморщився і сказав:
— Гаразд, з’єднуйте.
На екрані зовнішнього зв’язку знову виник адмірал Бенсон — наразі вже не в запису, а, що називається, в живому ефірі.
— Діяльність вашого дивізіону вражає, адмірале, — заговорив він. — Вже сама форма звернення свідчила про те, що Бенсон докорінно змінив свою думку про принца та його катери. — Проте, мушу зізнатися, що коли я почув вашу промову до тяньгонців, то сприйняв її за звичайну юнацьку патетику.
— Це й була патетика. Згоден — хлоп’яча вихватка. Але я не міг стриматися.
— Мабуть, на вашому місці я б також не стримався. Тим більше, що ваші слова не були пустою погрозою… Однак, до справи. Я отримав від Ставки директиву, що безпосередньо стосується вас, адмірале. Вам
— З якої речі? Здається, все йде добре.
— Навіть дуже добре, — підтвердив Бенсон. — Аж занадто. Це не мої слова, а адмірала Шнайдера. І він просив переказати вам наступне: ви зарано почали. З огляду на вашу мету, яка цілком збігається з нашою, ви квапите події.
Принц підхопився з крісла і пройшовся по рубці.
