Теологія Голокосту.
Щодо до Голокосту як квазірелігійного міфу потрібно підходити не з політичними, соціологічними чи психологічними критеріями, а передусім з теологічними. Джордж Стейнер (George Steiner) пише:
«Якщо існують якісні відмінності між Шоа та численними прикладами масових вбивств, які заплямували історію перед і після Шоа, то вони мусять лежати дуже глибоко, а саме у символічній та метафізично- теологічній сферах».
Елі Візель вважає, що Голокост є «невидимою містерією, коли Бог і людина зі страхом дивляться один одному в очі»; «покинуті та забуті Богом євреї були самі, вони вмирали та боролися цілком самотні». Стейнер притримується думки, що після Голокосту ми не володіємо більше словами та реченнями, які уможливлювали б наш діалог з Богом, тому що більше не має змісту говорити до Бога чи про Бога, чиїми основними властивостями є відсутність та мовчання. Згідно Стейнера відбувся «вихід Бога» з мови та з області людського досвіду. Питання, яке витає над Аушвіцом, є для Стейнера набагато глибшим, ніж питання політичної патології, економічних, етнічних чи суспільних конфліктів, наскільки важливі вони б не були. Це є питання віри в існування Бога. Для Єжі Равіча (Jerzy Rawicz) Бог «зійшов з розуму»; для інших, таких як МакАфі Браун «побачивши те масове вбивство, Бог сам став жертвою цього масового вбивства». Фердинанд Камон (Ferdinand Camon) писав: «Наприкінці зустрічі Прімо Леві стверджував: «Якщо є Аушвіц, то Бога бути не може». На мою думку, письменник хотів представити певний філософський висновок про неіснування Бога і наступний аргумент Ансело д’Акости направити проти нього ж самого: якщо Бог є, то Аушвіца бути не може. Але оскільки Аушвіц існує, то існування Бога є неможливим».
Ці цитати вказують на те, що Голокост розглядається не як історичний, а як космічний елемент, який є настільки демонічним та інфернальним, що через нього треба ставити собі Останнє Питання. Той факт, що створено «теологію Голокосту», але не створено «теології злочинів червоних кхмерів», що Голокост, а не мученицька смерть окремої невинної дитини вимагає Теодицеї (виправдання Бога), підтверджує нашу, сформульовану вже до цього тезу, що у випадку Голокосту ми маємо справу з подією, яка не піддається ніякому розумному порівнянню і відсунута у сферу, яка не підлягає ніякій історичній релятивації. Не важливо, чи Бог, як вважає один, зійшов з розуму, чи він, як стверджує інший, помер в Аушвіці або чи він, як каже третій, всупереч Голокосту існує далі; важливо, що Голокост у кожному з цих випадків піднесено до ролі точки відліку і вважається чимось, що має особливий зв’язок з Богом. Голокост є не історичною подією, а есхатологічною драмою.
Еліс і Рой Екхардт (Alice і Roy Eckardt) пишуть, що рішення Гітлера знищити євреїв було «есхатологічним рішенням». Рішення ж Трумена скинути атомну бомбу на Гіросіму, очевидно, не можна означити як «есхатологічне рішення». Те саме стосується рішень Робесп’єра, Сталіна чи Пол Пота.
Голокост є елементом «священної історії», який потрібно розглядати в метафізично-теологічній площині. Елі Візель доходить до думки, що у певному розумінні також є богохульством тільки розповідати про загиблих у Аушвіці та Треблінці, хоча, власне кажучи, він сам робить не що інше, як лише пише та говорить про Голокост, і що треба наближатися до цих місць зі «священним страхом».
Цей «священний страх» веде до того, що народжується нова, обтяжена суворими табу релігія. Треба сьогодні сказати: «100 років перед Аушвіцом» або «50 років після Аушвіцу», подібно, як раніше було прийнято казати «до народження Христа» чи «після Христа». «Нова релігія» (проф. Ернст Нольте (Ernst Nolte) чи «квазірелігія» («Франкфуртер Альгемайне», FAZ, 23 серпня 1994 р.) має всі атрибути, які притаманні іншим релігіям:
- вона має свої святі місця: саме тому спорудження торгового центру недалеко від місця колишнього табору Аушвіц вважається «оскверненням» (читацький лист В.Падух (W.Paduch) в Gazeta Wyborcza від 17 березня 1996 р.), і не дивно, що шість американських конгресменів обурюються і публікують особливу заяву з цього приводу.
- Вона має священні тексти, - мається на увазі щоденник Анни Франк (Anne Frank) чи
- Вона має своїх служителів, - коли ми дивимося на Елі Візеля та слухаємо його проповіді, на нас находить спокуса називати його «Ваша святість».
- Вона має свої реліквії: у січні 1994 року інформаційні агентства повідомили, що меморіал Yad Vashem в Єрусалимі отримав у подарунок два «дивани з волосся замордованих в Аушвіці євреїв». Кавалочки мила «з чистого жиру євреїв», які зберігаються там же, вже всезагально визнано «фальшивими реліквіями».
- Вона має свої храми, з яких найвідомішим є музей Голокосту у Вашингтоні.
- Вона має своїх єретиків та відступників: Знаковим є вибір назви статті в Rzeczpospolita від 11/12 травня 1996 року про справу абата П’єра (Abbe Piere) «Гріх отця Петра». Поспішивши на допомогу своєму другу-ревізіоністу Роже Гароді (Roger Garaudy), абат П’єр вчинив не помилку, а гріх!
Голокост і християнство
З вищесказаного випливає, що теологічно-метафізичне трактування Голокосту обов’язково приведе до конфлікту з християнством. Для євреїв Голокост став «еквівалентом розп’яття. Ізраїль став еквівалентом спасіння» (Джефрі Гарт (Jeffrey Hart).
Генрик Ґринберг (Henryk Grynberg) пише: «Євреї, які століттями намагалися практикувати смиренність, мусили платити за це найвищу ціну, аж до найбільшого розп’яття 20-го століття». В іншому місці він говорить «розп’яття шести мільйонів» і при цьому посилається на твір Франкліна Літвела (Franklin Littwell) з назвою «Розп’яття євреїв». Він також цитує німецького теолога Дітріха Бонгьофера (Dietrich Bonhoeffer), який називав євреїв «найменшими та найбільш беззахисними братами Ісуса Христа», а також папу Івана XXIII, який висловився схожим чином: «Вибач нам за те, що ми розіп’яли Тебе вдруге в їхньому (євреїв) тілі». Джордж Стейнер стверджує: «Якщо, згідно християнської віри, у муках Христа для людей померла божественна істота, божий та людський син, то можна також стверджувати, що в Шоа єврейський народ помер для Бога, що він взяв на себе нечувану вину байдужості, відсутності чи безсилля Бога».
Складається часом враження, що деякі християнські теологи навернулися до релігії Голокосту. Вже в промові Івана Павла II у 1978 році в Аушвіці, в якій він говорив про «Голгофу наших часів», можна було відчути, як він піддався теологічним категоріям релігії Голокосту. Єврейський філософ Еміль Факенгайм (Emil Fackenheim) пише: «Чим є муки на хресті порівняно з муками матері, чию дитину вбивають під голосний регіт чи в такт віденського вальсу?» З цієї причини Елі Візель у своєму «Зверненні» (краще сказати проповіді) в Кєльце (Kielce) називав присутність хрестів в Аушвіці богохульством і вимагав їх усунення. Щоправда, він також вважає неприпустимою присутність там й зірок Давида. У «Листі до католицького друга в Польщі», який був надрукований 16 липня 1996 року в Gazeta Wyborcza, Візель писав: «Я проти будь-яких релігійних символів в Біркенау, також проти зірки Давида. (...) Біркенау сам є символом чи пам’ятником. Залишки димарів, бараків, дерева, попіл, мовчання: ніщо інше не належить до цього цвинтаря, що не має собі рівних».
В рамках релігії Голокосту зірка Давида є другорядним символом. Газові камери, димарі крематоріїв, бараки, попіл - все це було перетворено в священні символи та реліквії релігії Голокосту, і тільки вони мають право залишитися в Аушвіці.
