Таким чином санкціонується теза про співучасть поляків в Голокості. Це почалося з того, що в музеї Голокосту у Вашингтоні була розміщена велетенська фотографія так званого погрому.
Відомий американський «борець за права людей» Ален Дершовіц (Alain Dershowitz) стверджував, що більш ніж 1500 євреїв, які пережили Голокост, були замордовані після нього польськими католиками. Тут вартує вказати на одну теологічну проблему, а саме чи є жертви так званого погрому в Кєльце та інших нібито «жорстоких погромів» (Наум Ґольдман (Nahum Goldman) післявоєнного часу жертвами Голокосту (що випливає з ходу пам’ятних урочистостей в Єрусалимі), чи тут йдеться про «вбивство тих, хто пережив Голокост». Таке вбивство вважається це гіршим, ніж сам Голокост, оскільки «ті, що пережили Голокост», в релігії Голокосту мають особливий, вищий онтологічний статус. Мабуть, це є причиною того, що Дершовіц так званий погром в Кєльце таврує як «одну з найбільших жорстокостей в історії», хоча його жертвами стало набагато менше людей, ніж, наприклад, у масакрі палестинців, що молилися, вчиненій Барухом Ґольдштайном (Baruch Goldstein) в El Chalil (по-єврейськи: Hebron).
Роль поляків в Голокості усталена раз і назавжди: Вони байдужі свідки злочину, помічники катів або навіть кати. Тільки німці були здатні вчинити такі злочини; тільки поляки були здатні бути байдужими свідками та помічниками таких злочинів. Німці, а після них поляки, мають ознаку Каїна на лобі і грають в релігії Голокосту роль «метафізичного ворога». Таку ворожість неможливо побороти на шляху раціонального політичного дискурсу. Релігія Голокосту набула сьогодні своєї повної, визрілої форми, і всі актори повинні грати на віки віків визначені ролі. Традиційна віра у вибраність євреїв нога в ногу йде з вірою в проклятість німців та поляків. Складовою релігії Голокосту є догма про вічну провину, яка переходить від батька до сина, і кожен, хто визнає релігію Голокосту, повинен прийняти цю догму та «цю метафізичну провину».
Немає ніякої користі від заперечення, мовляв, у Голокості винні тільки німці. Таким чином релігія Голокосту стає ще більш потужною. Ми намагаємося уникнути безодні прокляття, вилазячи на голови інших та скидаючи їх все глибше, не помічаючи при цьому, що таким чином ми не виберемося з безодні, а тільки станемо місіонерами релігії Голокосту, яка піддає нас вічному прокляттю. З огляду на імперіалізм релігії Голокосту нам необхідно подолати традиційний антигерманізм, байдуже, «народно-демократичного» чи «ліберал-демократичного» зразка. Продовження цього антигерманізму (не плутати з політичною ворожістю до німецької держави!) сьогодні означає підтримку релігії Голокосту, яка загрожує як німцям, так і полякам. Ми з німцями сидимо в одному човні, подобається це нам чи ні.
Статус теологічного приниження поляків та німців триватиме доти, поки пануватиме релігія Голокосту. Немає ніяких шансів вибратися з цього стану приниження лише полякам чи лише німцям. Кожна спроба залишити в цьому стані самих лише німців приречена на провал. Треба подолати феномен теологічного приниження як такого, а не тільки приниження поляків.
Поки існує релігія Голокосту, не буде ні очищення, ні прощення, ні примирення. Елі Візель пише: «Кожен єврей повинен залишити в серці місце для ненависті, здорової чоловічої ненависті до того, що уособлює в собі німець і що лежить в істоті німця. Все інше - це зрада наших мертвих». Можна тисячі разів приносити вибачення, благати прощення, скавуліти про примирення - толку з цього мало: метафізичний ворог є ворогом навіки, навіть якщо він безупинно виявляє покаяння, постійно носить сорочку спокути та шмагає себе. Прощення означало б припинення статусу теологічного приниження німців та поляків, а з цим зникла б важлива складова релігії Голокосту. Тому Польща назавжди залишиться «проклятою країною», і нас завжди зневажливо прозиватимуть поплічниками катів. Так хоче релігія Голокосту, і так залишатиметься доти, поки вона панує.
Немає сенсу в тому, щоб в розпуці вказувати на деревця, посаджені вYad Yashem в честь тих небагатьох праведників серед наших земляків, оскільки вони вказують, наскільки мало в нас було праведників та наскільки багато байдужих. Немає сенсу спростовувати брехню, закликати до діалогу, раціональної дискусії си примирення. Якщо ми глянемо на себе в дзеркало, на нас завжди дивитиметься «тупа пика п’яного поліцая» або «лисяча морда негідника» (Анджей Шчипйорскі (Andrzej Szczypiorski). Ми, «кати Амалек» та «винні в погромі в Кєльце» завжди перебуватимемо в безодні прокляття, і нас посипатимуть тоннами цукру - оскільки, як стверджує ІҐнац Бубіс (Ignatz Bubis), голова центральної ради євреїв в Німеччині, «мало хто згадує про те, що гітлерівці за кожного єврея видавали кілограм цукру. У Польщі було роздано цукру особливо багато». Ми ніколи не звільнимося з цієї безодні, поки не впаде релігія Голокосту, яка тримає нас в цьому полоні.
