Михась КУКОБАКА,
білорус-дисидент
Міркування про антисемітизм, сіонізм і нацизм
Я давно помітив, що різні сіоністські й підконтрольні їм «демократичні» видання крикливо обурюються за найменшу критику політики Ізраїлю або сіонізму. Особливо ненависні сіоністам-нацистам деякі, поки ще незалежні європейські й національно орієнтовані газети України. Як у прислів’ї: «На злодію і шапка горить». На жаль, Ізраїль давно вже став схожим на карликову гітлерівську Німеччину, але не менш небезпечну через наявність найсучасніших засобів знищення, а також відсутність усяких моральних принципів у проведенні внутрішньої й зовнішньої політики.
Пропонована стаття написана в Чикаго, в лютому 2002 року. На жаль, її актуальність не зменшилася. Декілька місяців я аналізував просіоністську російськомовну пресу в США і побачив реальне життя у цій країні. Гадаю, я знайшов відповіді на низку гострих питань. Мої міркування не залишуть байдужими будь- якого читача, незалежно від його віросповідання й політичної орієнтації. Насамперед вони будуть корисні самим євреям, оскільки основані лише на фактах, взятих із сіоністських джерел у різних американських російськомовних виданнях. На жаль, в Ізраїлі, США й навіть у Росії ця стаття не була опублікована. Втім, дивуватися тут нема чому. Статтю можна назвати так: «Ізраїль — історична батьківщина нацизму».
СЕМІТИ Й АНТИСЕМІТИ
Спочатку відповімо на кілька «наївних» питань.
Отже, хто такі семіти? Начебто проста відповідь: група народів на Близькому Сході, яка має спільне мовне коріння, загальні етнографічні й антропологічні ознаки. Підкреслимо, не один народ, а група народів. Як, наприклад, слов’яни, германці чи інші мовні групи. Як правило, такі народи — територіальні сусіди. Араби — найчисельніший із семітських народів. Другий — євреї. Євреї становлять менше ніж 10 % від загальної кількості семітів. Або, якщо сказати точніше — «люди, які називають себе євреями». Чому введений такий термін — пояснимо трохи пізніше.
Тепер наступне «наївне» питання: а хто такі антисеміти? Проста відповідь. Антисеміти — люди іншої мовної групи, які нешанобливо або недоброзичливо ставляться до семітських народів. Не до одного народу, а до всієї семітської групи народів. Тобто до арабів, євреїв й ін.
Звернемося до аналогій. Скажімо, поляк історично не любить росіянина за три або чотири спроби знищення Польської держави і за багаторічне поневолення свого народу. Росіянин — через свою імперську свідомість — не любить поляка за те, що Польща зуміла вирватися з «обіймів» Москви й успішно розвивається на заздрість «великому» російському народу. Також через злопам’ятство, яке культивується за те, що польський король 400 років тому на короткий час захопив Москву.
Усім відомі й мотиви, за якими мусульмани-чеченці ненавидять християн-росіян, але поважають християн-поляків і жителів Прибалтики. Приміром, християни-естонці не люблять християн-росіян, але поважають мусульман-чеченців. Чи буде правильно в цьому випадку росіян, поляків, естонців і мусульман- чеченців називати «слов’янофобами» або «анти-слов’янами»? Очевидний абсурд. А от «русофоб» або «антиполяк» — більше відповідає логіці. Тобто можна з упевненістю стверджувати, що «слав’янофобії» у світі не існує. Тепер ближче до основної теми.
В американській «російськомовній» пресі й тим більше в ізраїльській, слова «антисеміт» й «антисемітизм» повторюються найчастіше. В антисемітизмі звинувачують будь-яку людину, яка співчуває семітам-арабам. За умови, якщо він критикує сіоністське керівництво Ізраїлю. В антисемітизмі звинувачують і арабів, які співчувають побратимам у Палестині. Але ніхто не називає антисемітами ізраїльських керівників, як і політиків інших держав, які всіляко ображають і принижують семітів-арабів, і офіційно визнаних керівників Палестини. Проізраїльська преса дозволяє собі звинувачувати в антисемітизмі навіть Держдепартамент США й країни Європейського Союзу, якщо вони дорікають Ізраїлю у надмірній жорстокості стосовно семітів-арабів на окупованій території Палестини. Доходить до маразму, коли в антисемітизмі звинувачують навіть самих євреїв, які не схвалюють політику Тель-Авіва.
Що це? Елементарне неуцтво? Безграмотність? Навряд чи головного редактора чиказької газети «Новий світ» пана Етмана можна вважати невігласом. Як і редакторів, журналістів і постійних авторів майже всіх «російськомовних» (читай «єврейських») газет Америки. От імена «навмання»: Семен Іцкович, Сай Фрумкін, Ілля Генн, Авігдор Ескін, Анатолій Зиньківський, Семен Херсонський, Семен Ліфшиц, Вілен Люлечник, Григорій Серебрянський, Олександр Димшиц, Борис Шустеф, Олександр Лейдерман і багато ін. Це ж стосується і телеведучих «російських» програм, на зразок Ігоря Газарха, пана Треппалера та ін. Рідкісними винятками можна вважати лише декілька журналістів (і то, з певними застереженнями). Це Вікторія Мунбліт і Юрій Ростов. Ну, і можливо, Михайло Смєхов. Ще складніше звинувачувати в безграмотності або неуцтві професорів Ієрусалимського університету, таких як Вольф Московіч і Роберт Вістріх та багато інших.
Чи можна уявити собі щось схоже серед інших споріднених націй? Звернімося знову до аналогії. Скажімо, росіянин назве українця «хохлом», а білоруса — «бульба-шом». У відповідь почує: «Сам кацап!» Але нікому з них не спаде на думку звинувачувати один одного в «слов’яно-фобії». Вони народи-«брати». Незважаючи на всі історичні розбіжності й претензії. Такими ж народами-«братами» є євреї й араби. Значить, ці «вольності» з підміною понять, перекручуванням змісту термінології робляться для свідомого обману читачів і слухачів. Але з якою метою? Спробуємо відповісти.
АНТИСЕМІТИЗМ — ДЕРЖАВНА ПОЛІТИКА ІЗРАЇЛЮ
Єврей-антисеміт — чи можливе таке? У середині 70-х років я був досить близько знайомий з деякими найавторитетнішими сіоністами Білорусі. Певною мірою навіть співпрацював із ними. Якось один із них, Ратнер Ілля Абрамович запитав мене, лукаво посміхаючись: «А от скажи, Михайло, хто, по-твоєму, у країні най-най-антисеміти?» Питання здалося занадто «простим» і це насторожувало. Пом’явшись, я почав мимрити щось про державну політику радянського керівництва, про КДБ… «Та ні, дурниця все це! — нетерпляче перервав мене співрозмовник. — Справжні антисеміти — це самі євреї!» Я делікатно промовчав.
Пізніше не раз подумки повертався до цієї розмови. Дотепер шкодую, що не вистачило мені «безтактності» і скрупульозності випитати, що мав на увазі цей розумний чоловік, фізик за освітою. Можливо, мав на увазі людей, які, будучи «євреями», поводилися по-хамськи, шахраювали. Провокуючи тим самим недоброзичливість навколишніх до всієї громади. Але шахраї і хами є в будь-яких націях. Може, Ілля Абрамович мав на увазі щось інше?..
За рік життя в Америці я знайшов відповідь на свої питання. Як це не дивно на перший погляд, але переважна більшість людей, «які називають себе євреями», ними не є. І, тим більше, практично ніхто з них, на психологічному рівні, не відчуває себе представником семітського племені, спорідненого з арабами.
Мало того! Навіть на невеликій території Ізраїлю (разом з окупованими землями) немає єдиних націй. Є російські «євреї», є грузинські, азіатські, африканські, західноєвропейські. І всі вони намагаються при можливості відокремитися один від одного. Вже лунають скарги на прояви «антисемітизму» у самому Ізраїлі одних «євреїв» до інших. Що ж пов’язує всю цю різноплемінну спільність?
Насамперед меркантильні інтереси. Тобто бажання матеріально влаштувати життя краще, ніж на своїй колишній батьківщині, звідки емігрували. Другий мотив для консолідації — «ідейний». Це іудаїзм або сіонізм
