Часи минулі, що померли, спливли,
І час теперішній, що гомонить, живе.
В цій неосяжності мисль моя тоне,
Мов корабель у морі безкінечнім,
Та солодко мені у безмір кануть.
L’INFINITO
Sempre caro mi fu quest’ermo colle,
e questa siepe, che da tanta parte
dell’ultimo orizzonte il guardo esclude.
Ma, sedendo e mirando, interminati
spazi di la da quella, e sovrumani
silenzi, e profondissima quiete
io nel pensier mi fingo; ove per poco
il cor non si spaura. E come il vento
odo stormir tra queste piante, io quello
infinito silenzio a questa voce
vo comparando: e mi sovvien l’eterno,
e le morte stagioni, e la presente
e viva, e il suon di lei. Cosi tra questa
immensita s’annega il pensier mio;
e il naufragar m’e dolce in questo mare.
До місяця
Перекладач: Михайло Орест
Джерело: З книги: Орест М. Держава слова: Вірші та переклади - К.: Основи, 1995
О милий місяцю, мені згадалось,
Як рік тому я, повен муки, вийшов
На горб цей, щоб на тебе подивитись:
Як і тепер, над лісом ти звисав,
Його всього освітлюючи ясно.
Але крізь сльози, що тоді мої
Обтяжували вії, я побачив
Лице твоє туманним і тремтливим,
Бо горе повило моє життя,
Як повиває і тепер, і зміни
Не буде, милий місяцю. I все ж
В колишній біль мені вертатись любо
Сумною думкою і вік його
Лічити. О, як солодко за юні,
Коли надія довгу стелить путь,
А пам'ять - закоротка, спогадати
Про речі, що в минулім потонули,
Хоч горе крушить і триває мука.
ALLA LUNA
O graziosa Luna, io mi rammento
che, or volge l’anno, sovra questo colle
io venia pien d’angoscia a rimirarti:
e tu pendevi allor su quella selva,
siccome or fai, che tutta la rischiari.
Ma nebuloso e tremulo dal pianto,
che mi sorgea sul ciglio, alle mie luci
il tuo volto apparia, che travagliosa
era mia vita: ed e, ne cangia stile,
o mia diletta Luna. E pur mi giova
la ricordanza, e il noverar l’etate
del mio dolore. Oh come grato occorre
nel tempo giovanil, quando ancor lungo
la speme e breve ha la memoria il corso,
il rimembrar delle passate cose,
ancor che triste, e che l’affanno duri!
До себе самого
Перекладач: Михайло Орест
Джерело: З книги: Орест М. Держава слова: Вірші та переклади - К.: Основи, 1995
О серце стомлене, спочинеш ти
Навік. Омана вигасла остання,
Що в неї вірив я. По ній. I добре:
З оман усіх привабливих не тільки
Надія вмерла - вмерло і бажання.
