любилися, та й розійшлися, тепер навіки зійшлися знов».
- Тільки про справи і різні наші проблеми - ні слова, згода? - промовив Андрій, підносячи вказівного пальця до обличчя. - Після вечері підемо на вулицю, скажімо, у сквер на Басейній, і там поговоримо. - Орос обвів рукою приміщення. - З огляду на ситуацію, що складається, не виключена можливість, що тут у нас повно «жучків».
- Невже все так погано? - схвильовано скинув голову Орест.
- Гірше нікуди.
- Гаразд, - поплескав Орос по плечу молодика і потенційного зятя. - Які пропозиції стосовно меню на сьогоднішню вечерю?
- Давайте віддамо ініціативу в цій справі Мар’яні, - запропонував Орест. - Вона чудово готує і з неабиякою фантазією. Я їй кажу, що це вищий клас ландшафтного дизайну в кулінарній справі. Вона може так смачно оформити звичайний омлет, що він виглядатиме справжнім кулінарним шедевром.
- Мар’яна ще у 9 класі відвідувала курси кулінарної майстерності, - нагадав Орос.
- Але ви, тату, принесли стільки всіляких делікатесів, що без вашої з Орестом допомоги я швидко не впораюся.
- Тоді чіпляємо фартухи і гайда на кухню, - скомандував Андрій. - А Орест тобі на кухні часто допомагає?
- Намагається, - засміялася дівчина. - Він до цієї справи так само спритний, як ведмідь до горобців.
- Я виріс у дитячому будинку без мами, - виправдовувався Орест. - Нікому було вчити.
- Але він здібний учень, - підтримала коханого Мар’яна. - В нього є бажання і фантазія. А в приготуванні їжі це головне. І якщо з цього хоча б чогось одного немає, досягти успіху дуже важко.
- А от я думаю, що головне тут - наявність відповідних інгредієнтів, - засміявся Андрій. - Приміром, якщо м’яса немає, його і не приготуєш. А вам, наприклад, відомо, що найкращими кухарями були не жінки, а чоловіки?
- Я ніколи не стану гарним кухарем, - лукаво зітхнув Орест. - Мені заважають упередженість і технічний тип мислення.
- А як це? - запитав Орос.
- Відчуваю нездоланне бажання розраховувати все до міліграма. А кулінарія - то незбагненна творчість, яка ніяк не вміщується в Прокрустове ложе кимось розроблених схем і прийнятих стереотипів. Доручіть п’ятьом господиням варити борщ з однаково відмірених інгредієнтів, і кожен варіант буде відрізнятися від інших.
- З цим твердженням можна погодитися. Наша мама варить чудові борщі. Але іноді бідкається, що в неї вони чомусь не виходять.
- Хлопці, до справи, - скомандувала Мар’яна. - Ви, тату, кришіть салат, це у вас добре виходить. Знаєш, Оресте, як тато вміє шаткувати капусту? Зараз побачиш. У нас вийде чудовий салат, навіть авокадо є. А ти, любий, будеш мені за асистента.
За годину родина сиділа за столом з чарками аргентинського вина в руках. Мар’яна ледь пригублювала, а чоловіки весело гомоніли з видимою насолодою сьорбаючи потроху напій. Дівчина мовчки переводила погляд сяючих очей з одного чоловіка на другого. Вона в очевидь тішилася з того, що її коханий і її батько так добре порозумілися. Всім своїм єством Мар’яна відчувала: разом ці чоловіки здатні вирішити будь-яку проблему, і їй уже немає чого турбуватися далі.
- А нащо нам кудись йти з дому? - запитав раптом Орест. - Давайте я зараз перевірю квартиру на наявність тих «жучків»? Якщо їх немає, пропоную поговорити тут і не йти на вулицю. Я так наївся, що одна думка про пересування кудись псує мені настрій.
- Але ж для цього необхідно мати спеціальні прилади, - заперечив Орос.
- Тату, Орест привіз із собою стільки всіляких приладів. У нього на лоджії обладнана справжня лабораторія. Я туди навіть виходити боюся.
- Ну що ж, перевіряй, - не дуже впевнено дозволив Андрій.
Коли Орест вийшов з кухні, Андрій почухав потилицю.
- Щось мені не дуже подобаються всі ці таємниці, - звернувся він до доньки. - Хто він такий? Ти можеш однозначно відповісти на це запитання?
- Не турбуйтесь, тату, він хороший. Дуже хороший. Мені так пощастило.
- Думаю, що це йому пощастило з тобою.
- І йому теж.
Орест зазирнув до кухні.
- У кімнатах все чисто. Я попрошу вас перейти туди, а я перевірю ще тут, про вся випадок.
Батько з донькою перейшли до великої кімнати і сіли на диван. Скоро до них приєднався і Орест.
- І на кухні нічого немає, - сказав він.
- Тепер послухайте мене, діти, - почав Орос, коли Хома зайняв на дивані місце біля Мар’яни. - Можливо, я буду говорити про страшні для вас речі, але нічого не вдієш, вимушений казати правду. Мар’яна наполягає, щоб я і тобі, Оресте, довірився і був абсолютно відвертим. Та в мене й немає іншого виходу. Так складається наша життєва ситуація.
- Дякую. Це для мене велика честь, - серйозно мовив Орест.
- Мар’яна вже, певно, розповіла тобі, що мій старший нерозумний син програв у карти півмільйона доларів. Його боргову розписку викупив один олігарх на прізвище Бенгалуров. Він народний депутат, лідер парламентської фракції і мільярдер.
- Та хто ж у нашій країні не знає Бенгалурова, - посміхнувся Орест.
- Очевидно, що вся ця історія з програшем у карти інспірував саме він. Сьогодні я зустрівся з Бенгалуровим. Він вимагає, щоб я застрелив Президента України. Тоді боргова розписка буде повернена мені, та ще й зверх того заплатять дуже багато тисяч. Ось так. Чому Бенгалуров звернувся з цією пропозицією до мене? До відставки і виходу на пенсію я працював штатними снайпером Міністерства внутрішніх справ. Був кращим в цій сфері. Тепер це намагаються використати. Оце і все.
- Мар’яна сьогодні розповіла мені про вашу дуель з Раміресом, - погладив по голові кохану Орест. - Ви справді історична особа. Здається, саме від вас залежало тоді, куди піде плин історії.
- Якби я в той момент не помилився і вистрелив у вікно, де був Рамірес, зараз би у нас таких проблем не було. Той Президент вважався розумною і дуже сильною духом людиною. Якщо б він не загинув так трагічно, можливо, сьогодні всі ці, подібні до Бенгалурова, можновладці імовірно сиділи б у в’язницях.
- Згоден, пане Андрію, - підтвердив Орест слова Ороса. - Ми тримали хід української історії у власних руках. З наукової точки зору, це була мить біфуркації, плин часу, що міг потекти або одним, або іншим руслом. І зараз, через 10 років, ми б з вами мали зовсім інші результати. Відомо, що в історії бувають часові періоди одноособової влади, коли прості дії одного індивідуума можуть змінити все.
- Ну, нащо тепер ятрити душу. Маємо те, що маємо.
- А коли ви маєте здійснити цю акцію? - спитав Андрія Орест.
- Якраз на День Незалежності.
- Десять років тому в цей же день було вбито Президента країни, і тепер історія повторюється, - похитав головою Орест. - Хоч би тут ми скидаємось на Сполучені Штати Америки.
- Мені жаль, Оресте, що я мимоволі вплутав тебе у цю паскудну історію, - щиро мовив Андрій.
- Я сам у неї вплутався. І щасливий з цього. Я так мріяв, щоб у мене була родина, щоб ми всі разом збиралися і обговорювали наші проблеми. Колись на літні канікули один університетський друг запросив мене до себе в село. Їхня родина саме тоді почала будувати нову хату. Ми разом їздили за будівельними матеріалами, вантажили їх, працювали підсобниками, потім йшли купатися на річку, потім разом вечеряли. Було так чудово. Ніби я став членом родини. Той, хто не відчував такого, напевно, не здатен зрозуміти мене.
- Зачекай, Оресте, - перервав його Андрій. - Все набагато гірше і трагічніше, ніж ти собі уявляєш. Я точно знаю, що, коли я виконаю замовлення, ліквідують не лише мене, але й усю мою родину. А зважаючи на те, хлопче, що ти уже практично увійшов до неї, виходить, увесь цей жах стосується і тебе. Я отримав доволі значну суму грошей. Бери Мар’яну, якщо ти її щиро кохаєш, і тікайте куди-небудь за кордон. Іншого виходу не бачу, тому і готовий надати вам навіть відповідні коди рахунків у швейцарському банку.
