виконання кари супроти шістьох підсудних. Дня 12 лютого 1935 р. на внесок прокурора окружний суд в Рівному скасував завішення кари цим підсудним, мотивуючи тим, що засуджені „зле заховувалися”. Проти цього зарядження обвинувачені внесли відклик до апеляційного суду в Люблині, але звідси прийшла відмовка відповідь. Постанову окружного суду затверджено. В наслідок цього згадана молодь від 16 до 20 літ була змушена відбувати кару.
За присудом Крем'янецького суду юнаки ОУН були засуджені на такі кари з завішенням, які тепер стали дійсними:
Михайло Медвецький і Раїса Зелінська по 1% року в'язниці, Галина Козубська, Євгенія Ткачуківна, Андрій Лобар і Варвара Шереметівна на дім поправи.
Суд над Юнацтвом ОУН в Бережанах
Дня 3 березня 1935 року закінчився перед судом присяглих у Бережанах процес проти 11 учнів Бережанської гімназії, обвинувачених у приналежності до_ Юнацтва ОУН. Трибунал видав такий присуд: Михайло Вербовецький на 3 і__% року в'язниці; Іван Майчук, Омелян Котлярчук, Петро Бабій, Омелян Войтович – учні 8 кл. ґімн. та Іван Кубай, Василь Білик – учні 7 кляси Гімн., Борис Мушкевич, учн. 5 кл. ґімн. і Василь Стаськів уч. 6 кл. ґімн. – всі по 2 роки в'язниці. Теодора Павлова, учня 8 кл. ґімн. і Ореста Семчишина ґімн. абсольвента звільнено.
Найвищий Суд скасував цей присуд і зарядив нову розправу.
Вдруге справу учнів Бережанської ґімназії розглядав суд присяглих у Бережанах дня 12 жовтня 1935 р. Обвинувачували далі цих учнів у приналежності до ОУН.
Михайло Вербовецький, учень 7 кл. ґімн., засуджений на 3 і % року в'язниці і Іван Кубай, уч. 7 кл. ґімн. засуджений на 2 роки, прийняли кару тодішнього суду і не робили відклику проти присуду. Після переведення другої розправи суд присяглих видав щодо решти підсудних наступний присуд, яким засуджено:
Івана Майчука, Омеляна Котлярчука, Петра Бабія, Омеляна Войтовича та Василя Білика по 6 місяців в'язниці. Василя Скаскова на 6 місяців в'язниці з завішенням на 5 літ, а Бориса Мушкевича звільнено від вини і кари.
ВЕЛИКИЙ ПОЛІТИЧНИЙ ПРОЦЕС ЗА ШКІЛЬНУ АКЦІЮ В ПЕРЕМИШЛІ
Епілогом шкільної акції, що була переведена в 1933 р., як протест проти знехтування шкільного плебісциту, була низка судових процесів, які відбулися перед польськими судами в різних місцевостях Галичини і Волині. Згадки про них подаємо в хроніці арештів і присудів. Тут наводимо перебіг одного із більших політичних процесів проти 23 українців, що почався перед перемиським судом присяглих, дня 15 травня 1934 року і тривав 16 днів. Цей процес закінчився засудженням 21 підсудних на кари довгорічних ув'язнень, що в загальній сумі становили 82 і 1/2 року тяжкої в'язниці. Лише два підсудні були звільнені від вини і кари.
Акт обвинувачення закидав підсудним участь у шкільній акції, що її вони перевели з наказу Крайової Екзекутиви в осені 1933 р., як протест проти тенденційно переведеного шкільного плебісциту. Крім цього обвинувачення окремим підсудним закинуло, що вони виконували різні функції в Повітовій Екзекутиві і в Районах ОУН в Перемишлі, а саме, що членами Повітової Екзекутиви ОУН були:
Мирослав Андрій Прокоп, студент 4 року прав, як Повітовий Провідник, чи Районовий командант ОУН (засуджений на 7 років в'язниці); Омелян Антонович, студент прав, як бойовий референт Повітової Екзекутиви ОУН (засудж. на 6 років); Ярослав Демчук, студент прав, як пропаґандивний референт Пов. Екзекутиви (засудж. на 4 роки); Осипа Демчук, абс. ґімназії, як член Екзекутиви і курієрка ОУН (на 41/2 року); Районовими Комeндантами ОУН, за актом обвинувачення, був Микола Феник, торг, помічник[257] (засудж. на 5 років); Іван Кучерепа, студент прав, (засудж. на 6 років); Олена Федоровичівна, абс. семінарії, зв'язкова між Повітовою і Крайовою Екзекутивою ОУН (на 3 роки). Акт обвинувачення закидав 21 підсудним, що вони 1932 і 1933 роках належали до ОУН. Перебіг шкільної акції є описаний прокурором так:
„Цю акцію переведено на наказ Крайової Екзекутиви ОУН вночі з 24 на 25 вересня, її переведено в цей спосіб, що понищено в державних школах державні емблеми, вивішено українські національні прапори, знищено чимало портретів польських державних достойників, вигадано багато кличів, як „Геть з польською школою!”, „Хай живе Україна!” та ін., розкинено летючки, що підбурювали українські діти в шкільному віці проти польської держави, польської школи, польських учителів, системи навчання, накликували до непослуху проти розпоряджень шкільної влади, (щоб) не давати відповіді учителям польською мовою, нищити польські книжки, бойкотувати польських учителів, проганяти їх із села.
„Цих летючок видала Крайова Екзекутива три роди під наг. а) „Український народе!”, 6) „До Українських батьків і матерей!”, „До Українських приятелів та шкільних дітей!” і брошуру „До боротьби за душу української дитини!”
„... Згідно з директивами Крайової Екзекутиви „Протишкільна акція” відбулася теж на терені Перемищини” (Слідують назви 8 сіл).
Цей опис доповнюють зізнання підсудних:
„... Вночі, десь по півночі — зізнає селянин Онуфрій Конкольовський, — всі зійшлися на селі і пішли до школи. Я увійшов до кляси, зняв портрет марш. Пілсудського і державні емблеми та подав це своїм товаришам, які вкинули ці портрети до Сяну. Пізніше вернулися і зняли емблему на трафіці та знову вкинули її до Сяну.
Суддя: Хто вивісив прапори на школі?
Підсудний: Я.
Суддя: В якій цілі вивішено прапор?
Підсудний : На знак протесту проти невдалого висліду шкільного плебісциту.
Оборонець: Чому Ви брали участь в антишкільній акції?
Підсудний Василь Конкольовський: „Бо я бачив, що наші батьки підписують деклярації, а їх уневажнюють і вони пропадають”.
Докладнішу відповідь на це питання подає селянин Михайло Сабат: „Два факти змусили мене до того... Учителька в нашому селі називала наших дітей бандитами і большевиками та одного разу, коли побила дітей до синяків, а батьки по лікарських оглядинах запізвали її до суду, суд її увільнив. Це мене боліло. Другий факт, це те, що при передачі деклярацій в інспектора, одна пані з інспекторату, замість почислити підписані батьками деклярації за українською школою, зважила їх на вазі, а на домагання, щоби таки почислила, вона відповіла, що має наказ важити. І деклярації, звичайно, пропали”.
Селянин Іван Янковський подає такий мотив: „Бо в нас є самі українці в селі, тому повинна бути українська школа. І таблиця повинна бути написана по-українськи, або хоч бодай пів по-українськи, а пів по- польськи”.
На запитання судді, чому Михайло Хапко знищив таблицю в 10-річчя незалежности Польщі, подає такий мотив: „Одна дівчина в селі, Пацановська полька, написала на картці таке: „зтонд паґурек, зтонд доліна, бендзє в д... Україна”[258] і приліпила її на шибу у Анни Кочубей. Мені зробилося дуже прикро, що вона таке пише про Україну. Я сказав про це Данчукові, піддаючи йому думку, що треба полякам зробити віца.[259] Тут у селі мешкають майже самі українці, то як полька може щось таке писати?”
Суддя: Хто зірвав таблицю з пам'ятника десятиріччя?
Підсудний: Данчук зняв її, а я сховав її на свому обійстю...
Суддя: Треба було вам їй написати так про Польщу, то ви були б пімстилися.
Оборонець: Був би потягнений до карної відповідальности за образу польського народу.
З промови прокурора наводимо його арґументацію, що підсудні були організованими членами ОУН: „Членом ОУН уважаю не лише цього, що скінчив 20 літ і доконав якийсь чин, а й тих всіх, що були лише намічені на членів ОУН і переходили пробу. Коли такі годяться бути наміченими і переходять пробний вогонь, вони тим самим похваляють цілі та ідеологію ОУН і хотять стати членами ОУН. За це й мусять відповідати як дійсні члени... Виразно тверджу, що Повітова Екзекутива, лише вона інспірувала на наказ Крайової
