Західній Україні нелеґальну ідеологічну, чітко націоналістичну, організацію під назвою „Група Української Державницької Молоді”. Завдання, Що його взяв на себе гурт студентів-націоналістів, об'єднаних у „Групі Української Державницької Молоді”, було нелегке. Проти себе вони мали сильний табір совєтофілів і комуністів, озброєних докладно розпрацьованою доктриною марксизму-ленінізму та підтримуваних „ікроїдною” інтеліґенцією, а з другого боку – табір „автономістів”, що підривав віру у власні сили народу. Члени ж „ГУДМ” ще не мали ясно оформленої ідеології, а спирались тільки на власний запал, на свій патріотизм і на віру в те, що здоровий стихійний гін українського народу до здійснення власної Правди – переможе. Проте вони не злякались труднощів і з запалом взялися до праці.
Провідними членами „Групи Української Державницької Молоді” були: Степан Охримович, Юліян Вассиян, Іван Ґабрусевич, Богдан Кравців, Осип Боднарович, Володимир Диденко.
Організація Вищих Кляс Українських Ґімназій
Націоналістична течія захопила теж старших учнів українських ґімназій. У той самий час, коли серед студентів українського університету діяла „Група Української Державницької Молоді”, серед старших учнів українських ґімназій постала і розвинула діяльність „Організація Вищих Кляс Українських Ґімназій” (ОВКУҐ). Ця молодеча організація середньошкільників у Львові почала навіть видавати перший нелеґальний журнал молоді „Метеор”. ОВКУҐ поставила перед собою такі головні завдання: підготовляти учнів до студій на тайному університеті, до бойкотування польських високих шкіл та українських студентів-штрайколомів, притягнення учнів до таємних святкувань заборонених і революційних річниць та панахид, грошові збірки на тайні УВШ та Бойовий фонд, допомога в кольпортажеві революційних листівок. ОВКУҐ звертала увагу на те, щоб спонукувати ґімназистів до пильного вивчання українознавства, до зацікавлення суспільно-політичними питаннями, зокрема ж до читання „Літературно-Наукового Вістника” та писань Донцова. В практичній дії ОВКУҐ організувала бойкот ґімназистами польських державних свят та різних польських патріотичних маніфестацій, до яких польська шкільна кураторія намагалася притягати теж учнів українських ґімназій.
Провідними членами „Організації Вищих Кляс Українських Ґімназій” були: Роман Шухевич і його брат Юрко, Володимир Янів, Богдан Кордюк, Богдан Шдгайний, а поза Львовом – Осип Карачевський, Степан Бандера, Олекса Гасин, Степан Новицький, Дмитро Яців (Стрий), Зенон Коссак (Дрогобич), Степан Ленкавський, Гриць Салевич, Ярослав Карпинець, В. Макух (Станиславів), Дмитро Грицай, Володимир Кобільник (Самбір), Омелян Грабець (Любачів), Василь Сидор (Сокаль), Іван Шиманський (Тернопіль).
Союз Української Націоналістичної Молоді (СУНМ)
Члени ОВКУҐ, закінчивши середні школи і ставши студентами, почали творити всередині місцевих (повітових) організацій Т-ва „Українська Студентська Громада” окремі ідеологічні групи націоналістичного напрямку, які намагалися відсунути від впливів студентів радянофільського чи угодовецького напрямків. З об'єднання цих груп у різних „Студентських Громадах” з львівською „Групою Української Державницької Молоді” постав у 1926 р. „Союз Української Націоналістичної Молоді”.
Цю організаційну роботу провели Степан Охримович, що став організаційним та ідеологічним референтом, і Осип Боднарович, що став першим головою нової організації. До проводу СУНМ входили також: Богдан Кравців і М. Демкович-Добрянський. Потім до нього покликано Степана Ленкавського та Івана Ґабрусевича. Припинено видавати орган середньошкільників „Метеор”, а замість нього почав появлятися легальний орган СУНМ „Смолоскипи”, під редакцією О. Боднаровича, що стояв під впливом Палієва. СУНМ розвинув жваву діяльність серед студентів та старших середньошкільників, зорганізувавши свої клітини не тільки у Львові, але й по інших західньоукраїнських містах.
Але Осип Боднарович, ставши співредактором „Нового Часу”, що його почав видавати з ініціятиви УВО Дмитро Паліїв з співучастю Івана Тиктора як офіціяльного видавця, вступив під впливом Палієва в члени УНДО і почав робити заходи, щоб СУНМ з його органом „Смолоскипи” перетворити в секцію молоді УНДО. Ті заміри Боднаровича зустрілися з рішучим спротивом з боку інших членів Союзу. Осипа Боднаровича підтримував тільки М. Демкович-Добрянський. Підтримка для Боднаровича з боку Д. Палієва, який до 1928 р. був політичним референтом Крайової Команди УВО, та з боку полк. Романа Сушка, що був тоді Крайовим Комендантом УВО, – не допомогла. Члени СУНМ рішуче відкинули пропозицію перетворити їхню нелеґальну організацію на леґальну молодіжну прибудівку УНДО. Вони дотримувалися засади, що вже сама леґалізація політичної партії означає визнання польської окупаційної влади як державної влади західньоукраїнських земель, а цього СУНМ зовсім не думав робити. Внаслідок того внутрішнього конфлікту Осип Боднарович та М. Демкович-Добрянський вийшли з СУНМ. Новим головою СУНМ став Богдан Кравців. Провід СУНМ-у доповнено Богданом Кордюком, Михайлом Турчмановичем, Зеноном Коссаком.
СУНМ пожвавив і поглибив діяльність, започатковану „Групою Української Державницької Молоді” серед студентства та „Організацією Вищих Кляс Українських Ґімназій” серед середньошкільників. У ділянці розпрацьовування націоналістичної ідеології Степан Охримович, Іван Ґабрусевич і Степан Ленкавський звернули увагу на ідеалістичний світогляд і впровадили культ героїзму. В ділянці тактики вони розробили концепцію перманентної революції, що полягала на „постійному розвиткові революційної роботи, ввімкнення до неї чимраз нових кіл громадянства й постійному підвищуванні революційної температури”. З ініціятиви Володимира Янева, як теж Атанаса Фіґоля і Богдана Романенчука впроваджено культ триста героїв- студентів, що загинули 29-го січня 1918 р. в бою під Крутами. Попри участь в академії або святкових сходинах, кожен український, студент та учень вищих кляс ґімназії повинен був вшанувати день річниці Крут цілоденною голодівкою і віддачею заощаджених через голодівку грошей на допомогу політичним в'язням. Ці гроші вплачувано таємно збірщикам. Бойкот польських патріотичних свят українськими ґімназистами поширено. З уваги на те, що за неучасть у таких імпрезах шкільна влада на вимогу поліції викидала учнів з ґімназії, СУНМ організує через своїх членів зривання цілих імпрез із допомогою кидання між присутніх на імпрезі смердючок та навмисне викликування паніки через фіктивні напади на учасників цих примусових імпрез.
Активним виявом культу героїзму було влаштовування зеленосвяткових маніфестаційних походів на могили стрільців і героїв, українського студентства поляглих у боротьбі за волю України, та жалобних академій у кожну річницю смерти членів УВО, засуджених на смерть польськими судами, або поляглих у бойових акціях підпільної організації.
Особливо мобілізуючий характер мало врочисте відзначування річниці 1-го Листопада, як дня проголошення державної самостійности Західньої України, а яке було заборонене і переслідуване польською владою. Найімпозантніше випали святкування 1-го Листопада, влаштовані СУНМ-ом у Львові в 1928 р. В навечер'я річниці відбулася, за масової участи громадянства”, в церкві св. Юра панахида, під час якої члени СУНМ- розвинули й вивісили над катедрою український національний прапор з літерами УВО. Цієї ж ночі вивішено українські національні прапори на Головному залізничому двірці, Високому Замку та університеті. Після панахиди влаштовано великий демонстраційний похід вулицями міста з гостро протипольським характером. Коли кінна поліція почала розганяти демонстрантів, дійшло до зудару, під час якого вперше від часу окупації Західньої України поляками, з лав українських демонстрантів на вулицях Львова посипались на польську поліцію револьверові постріли. В продовженні акції проти демонстрантів поліція, на спілку з польським шовіністичним шумовинням, приступила до наступу на Український Академічний Дім, в якому забарикадувалися студенти-учасники демонстрації. На допомогу студентам прийшла українська робітнича молодь Львова. Так у першолистопадовій протипольській демонстрації та в боях проти польської поліції прийшло до єднання українського студентства з українськими робітниками і до ввімкнення його в лави українських націоналістів-революціонерів.
Для ідеологічного вишколу юнацтва ухвалено видавати окремий нелеґальний журнал під назвою „Юнак”. Перше його число появилося наприкінці 1928 р., зредаґоване Степаном Охримовичем з співучастю Степана Ленкавського, Івана Ґабрусевича, Богдана Кравцева й Володимира Янева.
Студенти взяли свою участь у підготовлюваному Першому Конґресі українських націоналістів,
