Хоч сьогодні наша Україна розшматована чотирома ворогами- окупантами: червоною Москвою, Польщею, Румунією, Чехословаччиною, а наша Далекосхідня Кольонія – Зелений Клин під большевиками, то боротьба за проголошені і таки раз здійснені Ідеали Української Нації 20 років тому не тільки не припинилася, але посилюється з коленим днем. Цю героїчну боротьбу за здійснення повищих Ідеалів веде Український Націоналістичний Рух і його перший пробоєвик – Організація Українських Націоналістів (О.У.Н.) під проводом Вождя Евгена Коновальця.
УКРАЇНСЬКА МОЛОДЕ ДАЛЕКОГО СХОДУ!
22 січня 1938 року в 20. річницю проголошення самостійности і 19. річницю Соборности Української Держави все українство Далекого Сходу, а в першу чергу українська Молодь, мусять заманіфестувати на цьому найбільшому святі Української Нації свою відданість і вірність тим святим Ідеалам, за здійснення яких гинули наші батьки, діди й прадіди. На цьому величньому святі мусимо заманіфестувати перед цілим світом, що й ми тут на Далекому Сході є проти окупації Українських Земель, проти комунізму, мусимо заманіфестувати, що ми за Самостійну Соборну Українську Державу та за освободження нашої другої батьківщини Зеленої України Далекого Сходу.
УКРАЇНЦІ. – В день свята Державности Української Нації скажім наш грімкий клич:
Хай живе український націоналістичний рух і його перший пробоєвик за самостійність і соборність України Організація Українських Націоналістів.
Хай живе Українська Національна Революція від берегів Сяну й Тиси до берегів Тихого Океану під проводом вождя Евгена Коновальця.
Хай живе Український Визвольний Рух на Далекому Сході.
Хай живе Українська Самостійна Соборна Держава.
СЛАВА УКРАЇНІ!
Українська Далекосхідня Січ. М. Харбін, 1938 р.
Станиці в Литві, Лондоні і Женеві
Полк. Є. Коновалець підтримував дружні політичні зв'язки з відповідальними колами Литви. Він навіть постарався про литовський пашпорт, щоб мати змогу вільніше роз'їжджати по всіх країнах Західньої Европи. Географічне розміщення Литви дуже сприяло пересилці підпільних видань ОУН на західньо- і східньоукраїнські землі, але полк. Коновалець не радо використовував це, щоб не наражувати Литви на політичні ускладнення збоку СССР і Польщі. Для плекання добросусідських зв'язків та для реалізації потрібних політичних акцій у Литві засновано Литовсько-Українське Товариство, головою якого був видатний литовський політичний діяч проф. Біржишка, а членом Президії – представник ОУН на Литву, сотн. Іван Ревюк-Бартович. Це Товариство анґажувалося також, в акції на користь української справи на міжнарод- ньому форумі, висилаючи до Ліґи Націй та урядів різних держав відповідні меморіяли і протести, як, напр., в справі „пацифікації” на західньоукраїнських, чи голоду – на східньоукраїнських землях.
Політична активність представництва ОУН у Великобританії послабла, коли в 1936 році інж. Є. Ляхович виїхав до США,[317] а його місце зайняв прибулий із Канади С. Давидович. А для Українського Пресового Бюра в Женеві та Берліні важким ударом було те, що дуже працьовитий керівник тієї організаційної клітини Макар Кушнір-”Богуш” через хворобу очей втратив у 1937 році зір і мусів покинути всяку працю.
Все ж треба відмітити, що не зважаючи на труднощі, праця ОУН на зовнішньому відтинку була ведена дуже інтенсивно та всебічно й проходила вона на засаді власнопідметности української справи. Як згадано, формальним референтом зовнішньої політики ПУН-у ввесь час був інж. Дм. Андрієвський, але фактично всією роботою керував особисто полк. Євген Коновалець.[318]
Ліґа Націй
На окреме відзначення заслуговує факт, що в зовнішньо-політичній діяльності на міжнародньому форумі полк. Коновалець щиро й послідовно намагався співпрацювати з діячами всіх інших українських політичних середовищ, якщо лише було можливо притягнути їх до такої співпраці. У ділянці політичної інформації він увесь час підтримував співпрацю з українсько-американським політичним діячем. Я. Макогоном, хоч мав про нього не дуже корисні інформації, а через те великі застереження, а в справах міжнародньо-політичних акцій, у зв'язку з „пацифікацією” на західніх землях і голодом на східніх землях України, – полк. Коновалець нав'язав щільний зв'язок і співпрацю з членами Української Парляментарної Репрезентації. Під час перебування послів з УНДО й УСРП в Женеві полк. Коновалець відбув із ними окрему нараду, дармащо поборювання опортуністично-угодовецької політики тих партій збоку ОУН ні в Краю, ні на чужині не припинялося.
ПЕРСОНАЛЬНІ ПРОБЛЕМИ ПУН
Перший персональний склад Проводу Українських Націоналістів – ПУН, як найвищого керівного органу ОУН, затвердив Конґрес Українських Націоналістів останнього дня своїх нарад, 3 лютого 1929 року, на пропозицію полк. Є. Коновальця, як Голови ПУН-у. Але кандидатів у члени ПУН-у полк. Коновалець не обирав за власною уподобою: ті кандидатури виникли у висліді нарад учасників Конґресу, як представників окремих націоналістичних організацій, що тепер зливалася в одну ОУН.
Випадковість добору людей
Формально на Конґресі зливалися три націоналістичні організації: Союз Українських Націоналістичних Організацій, який об'єднував закордонні групи націоналістів, Союз Української Націоналістичної Молоді, що діяв на терені Галичини й частково на інших українських землях під окупацією Польщі, та Українська Військова Організація, яка діяла головно на західноукраїнських землях і мала свої клітини також за кордоном. Ці три організації мали вилонити з своїх рядів склад проводу нової організації – ПУН. Але УВО була організацією наскрізь підпільною, безоглядно переслідуваною польською окупаційною владою, і тому представники УВО вважали за недоцільне делеґувати до ПУН-у своїх представників і тим розконспіровувати їх. На такому самому становищі стали й представники Союзу Української Націоналістичної Молоді, що хоч був ще тільки півлеґальним, але з моментом створення нової націоналістичної організації, в якій СУНМ повинен злитися з УВО, вважав за конечне теж перейти до стану підпільної, повністю законспірованої організації. Тому персональний склад ПУН-у поповнився майже виключно представниками закордонних націоналістичних організацій.
На перший погляд могло здаватися, що цей момент не може мати жодного значення, бож і крайові, й закордонні націоналістичні організації стояли на тих самих ідеологічно-політичних засадах, тим більше, що з хвилиною злиття в одну організацію ті позиції стали повністю уодностайнені. Одначе, насправді було інакше.
Люди двох стилів праці
Український націоналістичний рух у Краю виростав і оформлювався в безпосередній і безупинній боротьбі з окупантом, в умовах труднощів і небезпек підпільно-революційної дії. А націоналістичні організації на чужині оформлювалися й діяли у вільних умовах леґалізму, набуваючи через те характеру радше політичних і ідеологічно-громадських осередків, ніж революційно-бойової організації. Участь словом або пером у політичній дискусії та в полеміці й видима рухливість у громадському житті тут були майже єдиними чинниками, що привертали увагу до даної людини. Повна відсутність підпільно-революційної дії не давали
