розвиток подій ми втратили рівночасно дві бази, що їх ми могли використати для поширювання саме соборницької пропаґанди й узагалі нашої діяльности; маю тут на увазі Німеччину й Чехо-Словаччину. Німеччину ми втратили через її порозуміння з Польщею, ЧСР – через її порозуміння з большевиками.
„Розуміється, що цілий цей розвій подій не повинен, зокрема нас, які в своїй діяльності мусіли бути приготовані й на найбільші труднощі, ні демобілізувати, ні викликувати якогось почуття депресії. Виходячи з глибокої віри в наш народ і приймаючи, як факт, що все, що зараз у світі діється, є ще великою мірою експерементуванням, яке дуже скоро може показатися нереальним, – нам треба під теперішній момент затримати якнайбільше холодну кров та не дати себе спровокувати на ніякі десператські виступи чи потягнення. На мій погляд, наша політика в даний момент повинна:
1. За всяку ціну старатися включити українську проблему у сферу, так сказати б, заінтересування великобрітанської політики. Під теперішній момент тільки в Англії можемо мати базу для дальшого ведення нашої соборницької політики.
2. В нашій діяльності на англійському терені ми мусимо завжди підкреслювати нашу непримиримість супроти займанців українських земель, зокрема супроти совєтів і Польщі, та при тому все мати на оці, що Англія серйозно зацікавиться українською проблемою, а зокрема нашою Організацією, тільки тоді, коли ця Організація на самих українських теренах являтиме справжній фактор сили.
3. Виходячи з заложення, що теперішній стан в Европі й узагалі теперішній розвій подій не є чимось уже стабільним, ми в нашій міжнародній діяльності не повинні допустити до того, щоб нас використовувано як знаряддя одної великодержави проти другої. Справа в тому, що фронти в міжнародній політиці ще не визначилися так, щоб ми вже сьогодні могли прийняти вирішення, що, мовляв, стаємо й в'яжемо долю нашої Організації з одною групою держав. Ми мусимо й надалі, як я вже вгорі згадав, рівнорядно вести нашу акцію на чотирьох теренах, себто в Англії, Італії, Німеччині й Ніппоні”.
Таку концепцію зовнішньої політики полк. Коновалець переводив, як провідник ОУН, постійно й послідовно. Коли з боку прихильників орієнтації на Англію, у запалі полеміки висувано закид, що, мовляв, полк. Коновалець не хоче дати відповідної англофільської декларації через симпатії до Німеччини, полковник дав таку відповідь:
„До Вашого твердження, що Ви, мовляв, є переконані про те, що коли б тільки Німеччина захотіла в наш бік кивнути пальцем, то Провід у цю сторону пішов би без вагань: на якій підставі виставляєте такі твердження? Це вже не критика, а обида і я маю право вимагати від Вас точніших вияснень. Я Вам заявляю, що в нашій співпраці з німцями були два моменти, коли ми зрезиґнували з різних благодатей і зірвали співпрацю, коли бачили, що дальша співпраця не є в інтересі української справи. Зрештою, коли б ми хотіли були так дуже йти на співпрацю, – то й сьогодні була і є ще можливість для цього. Одначе, ми цього не робимо і я рішуче мушу застерегтися проти того роду обидливих підозрінь, на які Ви абсолютно не маєте ніяких арґументів!”
Ці дві цитати з листів полк. Коновальця є авторитетним свідченням про те, що полк. Є. Коновалець, як провідник ОУН, був рішучим ворогом усякого „фільства” в зовнішній політиці, тобто, орієнтацій на чужі сили й узалежнювання української політики та діяльности ОУН від будь-якої сторонньої сили, а визнавав потребу політичної співпраці з іншими державами лише настільки і лише так довго, скільки і як довго така співпраця була б в інтересах української справи. А тому й закид „германофільства”, як і „англофільства”, він уважав за образливий і безпідставний, як у стосунку до себе, так і до ОУН.
З наведеної нами цитати з листа полк. Коновальця щодо зовнішньої політики ОУН бачимо, що попри Англію, Німеччину й Італію, яка в той час із неприхованою насторожістю й недовір'ям ставилася до гітлерівської Німеччини, полк. Коновалець звертає увагу також на Японію, як важливий терен української політичної дії.
Далекосхідня акція
Зацікавлення Японією, як важливим потенціяльним противником СССР у майбутній війні та як територіяльно цінною базою для контактів ОУН з підсовєтськими українцями, а спеціяльно з українськими вояками і старшинами червоної армії, які становили більшість большевицьких залог на Далекому Сході, – полк. Коновалець виявив не лише в теорії, а й доклав зусиль для використання тих можливостей.
У зв'язку з плянами дії ОУН на Далекому Сході він вислав в 1934 році до Манджурії О. Хмельовського, а в 1935 році представника ОУН Миколу Митлюка і Романа Корду-Федоровича. Микола Митлюк загинув від большевицьких куль в 1936 році на Амурі під час переходу кордону в організаційних справах. В 1937 році прибули на Далекий Схід Михайло Гнатів, Гриць Купецький і Гриць Файда, група членів ОУН, що брали участь у бойових акціях ОУН у Трускавці 1931 та в Городку Ягайлонськім, і тому мусіли виїхати з України за кордон. Після смерти М. Митлюка представником ОУН на Далекому Сході став д-р Михайло Мілько.
Завданням групи ОУН, висланої на Далекий Схід, було – назовні – зайнятися громадсько-політичною працею серед української громади в Манджурії, а насправді – наладнати організаційний зв'язок ОУН з українцями в Сибірі та намагатися нав'язати співпрацю з японцями. [316] Ця станиця ОУН пожвавила громадсько-політичну діяльність українців у Манджурії, заснувала Українську Далекосхідню Січ, видаючи в роках 1932-37 „Манджурський Вісник”, а від 1937 року – „Далекосхідній Націоналіст”. В листопаді 1941 року видала нелеґально декілька окремо зредаґованих чисел „Сурми”.
Несподівана загибель полк. Коновальця перешкодила належному розгортанню праці на цьому важливому відтинку так, як це було запляновано. Як зразок пропаґандивної акції подаємо передрук летючки, виданої Українською Далекосхідньою Січчю в 1938 році.
До Української Молоді Далекого Сходу
Українська Нація пролитою кровю своїх найкращих синів у Великій Українській Національній Революції 20 років тому, то е 22 січня 1918 р. в Золотоверхій столиці України – Київі Четвертим Універсалом українського уряду – Центральною Радою і Універсалом Директорії Української Народньої Республіки 22 січня 1919 вписала знов у світову історію своє славне Імя, як Нація незалежна й державна. Ці Універсали голосили:
НАРОДЕ УКРАЇНИ!
Твоєю силою, волею, словом утворилась на Українській Землі вільна Українська Народня Республіка. Здійснилася давня мрія Твоїх батьків, борців за волю...
Від нині Українська Народня Республіка стає самостійною, від нікого незалежною, вільною, суверенною Державою Українського Народу... (Українська Центральна Рада. У Київі 22 січня 1918 р.)
„Іменем Української Народньої Республіки Директорія оповіщає Народ Український про велику подію в історії Землі нашої Української.
Од нині во єдино зливаються століттями одірвані одна від одної частини Єдиної України Західньо- Українська Народня Республіка (Галичина, Буковина і Угорська Русь) і Наддніпрянська Велика Україна.
Од нині є єдина незалежна Українська Народня Республіка.
Од нині Народ Український, визволений, могутнім поривом своїх власних сил, має змогу об'єднаними дружніми зусиллями всіх своїх синів будувати неподільну самостійну Державу Українську на благо і щастя всього її люду”.
(22 січня 1919 року, у м. Київі.)
УКРАЇНСЬКА МОЛОДЕ ДАЛЕКОГО СХОДУ!
20 років тому наша славна прабатьківщина Україна від століть поневолена й ворогами розділена стала знову Самостійною і Соборною Державою, а наша друга батьківщина – Далекосхідня Зелена Україна (Зелений Клин) стала теж на шлях активної збройної боротьби за своє визволення. Українські Далекосхідні Зїзди, організування Української Далекосхідньої Армії, проект Конституції Українства Далекого Сходу і т. д. все це величні історичні факти Визвольної Боротьби Українців Далекого Сходу в недавньому минулому. До воскресення цих величніх історичних днів наближаємося і за молодю слово. За нами молодими черга зробити краще і довести наші визвольні змагання до побідного кінця. До цього мусимо бути готові своєю організованістю, працею та посвятою.
УКРАЇНСЬКА МОЛОДЕ ДАЛЕКОГО СХОДУ!
