Консолідаційні заходи на чужині
Українські націоналісти на чужині почали робити консолідаційні заходи в усенаціональному засязі вже в перші роки після першої світової війни. Теоретично беручи, консолідація українського загалу багато легша до реалізації на чужині, ніж на рідних землях. Бо на батьківщині, в умовах ворожої окупації та тиску, попри визвольно-революційні самостійницькі організації повинні існувати також опортуністичні, а консолідація одних з одними теоретично і практично є немислима. На чужині безпосередньо ворожого тиску немає, а тому немає тієї супротивної зовнішньої сили, яка ламає морально-політичний хребет одиницям, групам і політичним організаціям.
Вислідом тодішніх заходів українських націоналістів на чужині було створення в 1926 році Всеукраїнського Політичного Об'єднання, до якого ввійшли були майже всі тодішні українські політичні групи на чужині. Одначе, дійсність аж надто швидко виявила, що анархістичні й руїнницькі прикмети деяких партійно-політичних напрямків не є вислідом тиску сторонніх ворожих сил, а випливають з характеру тих напрямків і є невід'ємною частиною їхньої суті; для українських соціялістів, наприклад, є цілком природнім належати до тієї організації – „Інтернаціоналу” – разом із польськими й московськими соціялістами, але „зрадою соціялістичних ідей” є належати до якоїсь спільної централі, де є українські націоналісти.[312] Не дивно, отже, що нову консолідаційну спробу зустріла доля всіх попередніх: Всеукраїнське Політичне Об'єднання у своїй праці швидко було спаралізоване партійно- груповими суперечностями і, проіснувавши коротко, розпалося.
Невдача з об'єднанням усіх українських політичних груп спрямувала увагу й заходи українських націоналістів на об'єднання лише всіх націоналістичних груп, що й було успішно завершено створенням єдиної ОУН.
Все ж думки про загально-національне об'єднання не занехано, а тільки, використовуючи досвід, вирішено змагати до об'єднання не на партійній, а на суспільно-громадській базі.
У висліді тих заходів ОУН, у грудні 1930 року в Празі відбулися збори Контактного Комітету українських еміґраційних організацій в ЧСР, в яких взяли участь представники понад 50 організацій, а в січні 1931 року в Женеві відбувся з'їзд представників з осередків української зовнішньої пропаґанди з дев'яти европейських країн. Обидва ті з'їзди визнали за корисну і потрібну почату працю для об'єднання українських сил на чужині й доручили створеним ними комітетам докінчувати її. Завершенням цієї акції було створення на початку 1932 року Об'єднання Українських Організацій за кордоном. Про постання цього Об'єднання українське громадянство довідалося з такого опублікованого в пресі комунікату:
„Об'єднання українських організацій за кордоном.
Нижче підписані, повновласні представники українських організацій за кордоном, уповноважені скласти перед українським громадянством наступну деклярацію:
Свідомі свого обов'язку перед Батьківщиною, українці на чужині продовжують змагатися за осягнення цілі нашої національної боротьби.
Дотеперішні зусилля, роблені за кордоном відокремленими гуртами, які не мали постійного і тісного зв'язку між собою, які працювали без пляну і без керми, часто і значною мірою ішли намарне.
Такий стан речей не може далі тривати, бо він від'ємно відбивається на тій справі, якій служимо. Щоб зусилля українців за кордоном мали належні наслідки, наше громадянство повинно працювати об'єднано, узгіднено і пляново. А це може статися лише при умові одноцілої його організації.
Між деякими українськими організаціями вже давніше існували контакт і співпраця. Настав час скріпити цей зв'язок організаційними формами, встановити норми спільного життя і праці та на кінець поширити його на інші організації.
З тією метою репрезентовані нами організації постановили:
а) віднині нижче названі організації творять разом Европейське Об'єднання Українських Організацій на чужині;
б) Об'єднання є позапартійною національно-громадською установою федеративного характеру;
в) Об'єднання має за завдання боронити матеріяльні й моральні інтереси українців за кордоном та змагати як на терені українського, так і міжнароднього життя до здійснення національного ідеалу українського народу;
г) зфедеровані організації в їх спільній роботі матимуть себе [313] взаємно за центральні національно-громадські установи на теренах відповідних держав:
ґ) усіма справами Об'єднання тимчасово заряджує Секретаріят у складі Української Національної Ради в Бельґії з осідком у Брюсселі...
д) Секретаріят веде свою чинність згідно з правильником, прийнятим усіма зфедерованими організаціями, аж до часу скликання Конференції Об'єднання, яка остаточно устійнить організаційні форми, ухвалить статут і вибере постійний керівний орган.
Усіх українців за кордоном, що перебувають в Европі, закликаємо вступати до зфедерованих організацій, закладати місцеві централі в державах, де таких немає, і через них приступати до Об'єднання.
За Українську Національну Раду в Бельґії: Дм. Андрієвський, голова; за Союз Українських Еміґраційних Організацій в ЧСР: М. Ґалаґан, голова; за Виконавчий Комітет Українських Товариств в Австрії: Е. Клюн, голова; за Українське Культурне Об'єднання в Болгарії: І. Орлов, голова: за Гурток Українців при Литовсько- Українськім Товаристві в Литві: І. Бартович, голова; за Українську Громаду в Римі: Є. Онацький, голова; за Українську Громаду в Берліні: З. Кузеля, голова”.[314]
Досягнене таким способом об'єднання українців на суспільно-громадській базі проіснувало довший час, хоч не змогло воно, через надто сильне просякнення партійництвом, ані відіграти тієї ролі, ані розгорнути такої праці, як це сподівалися його організатори. Все ж та ініціятива і ті заходи ОУН є наявним доказом позитивного наставлення й активних намагань Організації до об'єднання всіх творчих сил української спільноти, щоб скоординовано й за одним пляном служити спільній справі національного визволення.
ЗОВНІШНЬО-ПОЛІТИЧНА ДІЯЛЬНІСТЬ
Найбільший розмах у своїй діяльності на чужині виявила ОУН в ділянці зовнішньої політики. Цією ділянкою праці безпосередньо керував сам полк. Є. Коновалець, хоч формально керівником політичної референтури ПУН-у був призначений інж. Дмитро Андрієвський. Але фактично він залишався тільки співпрацівником „Розбудови Нації”, пишучи в ній статті на політичні теми, а практична його робота на відтинку зовнішньої політики обмежувалася тільки тереном Бельґії, де він перебував. Цілістю зовнішньої політики керував, як сказано, полк. Коновалець.
Під оглядом змісту праця в ділянці зовнішньої політики велася в двох напрямках: у напрямі політичної інформації для західнього світу про визвольну боротьбу українського народу й про українську справу взагалі, та в напрямі нав'язування політичних контактів із „ворогами наших ворогів” та з невтральними, які могли б стати нашими союзниками чи бодай симпатиками українських державницьких змагань.
Політично-інформативні видання
Для ведення реґулярної інформативно-політичної праці серед чужинецького світу створено окремі організаційні клітини: Українське Пресове Бюро в Женеві (Швайцарія) і Брюсселі (Бельґія), Українську Пресову Службу в Берліні (Німеччина) та Бюро ОУН в Лондоні (Англія).
Працею Українського Пресового Бюра в Женеві керував Макар Кушнір-”Богуш”-”Я. Дуб”. Бюро видавало два інформативно-політичні місячники – французькою мовою та англійською. Крім цього,
