Українське Пресове Бюро в Женеві видало в 1931 році окремим книжковим виданням, на 80 сторінок, працю французькою мовою п. з. „Польща, Росія й Україна”, в якій з'ясовано історичне тло та сучасний стан українсько-російського й українсько-польського конфліктів і мету тогочасних визвольних змагань українського народу.
Видавання політично-інформативних журналів саме в Женеві мало особливе значення з уваги на те, що в Женеві був осідок тодішньої Ліґи Націй і майже всіх пов'язаних з нею міжнародніх політичних інституцій, як теж осідок представництв окремих народів до Ліґи Націй. Використовуючи це, Українське Пресове Бюро в Женеві могло безпосередньо доручати чужинецьким дипломатам свої чужомовні видання, бюлетені й брошури. А тематика тих бюлетенів могла бути постійно досто-сована до проблем, обговорюваних на форумі Ліґи Націй та інших міжнародніх організацій.
Особливо жваву діяльність розгорнуло було Українське Пресове Бюро в Женеві в час польської „пацифікації” й обговорювання її на форумі Ліґи Націй. Тоді до співпраці з Бюром притягнено було українських політиків і журналістів з-поза членства ОУН та різні загально-українські громадські центри пропаґанди, щоб спільним зусиллям якнайповніше з'ясувати світові про польські звірства супроти українців. Вислідом тієї праці було видання низки документально-інформативних брошур різними мовами, зокрема „На вічну ганьбу Польщі, твердині варварства в Европі”, Прага 1931, стор. 512, накладом Проводу Українських Націоналістів. (Книгу видано в чорній обладинці й тому серед українського громадянства в Краю й на чужині вона була загально відома під назвою „Чорна книга”). В книзі подано найповнішу збірку документів про знущання і злочини польської поліції й польської солдатески та відгуки на „пацифікацію” у світовій пресі...
Досить реґулярно видавала свої бюлетені, друковані цикльостилево й розсилані головно до німецьких та інших чужомовних редакцій, Українська Пресова Служба в Берліні.
Українським Пресовим Бюром у Брюсселі керував інж. Дм. Андрієвський. Ця політично-інформативна станиця ОУН розсилала бельґійській пресі видання Українського Пресового Бюра в Женеві та Української Пресової Служби в Берліні, а також видавала цикльостилево власний неперіодичний бюлетень.
Таку ж працю в ділянці політичної інформації вело Бюро ОУН в Лондоні, очолене інж. Є. Ляховичем. Крім англомовних видань ОУН, друкованих у Женеві, воно висилало англійській пресі також власні спеціяльні статті про українську справу й про ОУН та її боротьбу.
Контакти з політичними діячами
Крім посиленого інформування світу про українську справу та визвольну боротьбу українського народу, з допомогою своїх періодичних і неперіодичних видань, ОУН повела теж інтенсивну зовнішньо- політичну дільність для нав'язання ближчих контактів із впливовими політиками західніх держав. Підкреслюємо: з впливовими окремими політиками, а не урядами держав. Причиною цього було: а) засадничі політичні принципи, на яких незмінно стояла ОУН, та б) тогочасна міжнародня політична ситуація.
ОУН вважала за підставові засади своєї діяльности на зовнішньополітичному відтинку: самостійність і власнопідметність української справи і соборництво в питанні українських земель. З уваги на першу засаду, ОУН, зокрема ж її провідник полк. Є. Коновалець, уважливо вистерігався всього, що зв'язувало б українську справу з якоюсь однією державою і перетворювало Організацію в свого роду аґента уряду тієї держави, як це, наприклад, сталося з еміґраційним центром УНР у відношенні до Польщі. Українська справа не сміла стати козирем котроїсь із чужих держав, виграваним нею за власною уподобою. Вона мусіла залишатися самостійно існуючою і самостійно діючою.
Зберігання засади соборництва щодо земель України примушувало ОУН відкидати всякі комбінації у міжнародніх контактах, які вимагали б припинення боротьби на західноукраїнських землях в ім'я проти- большевицької боротьби, – як це робив еміґраційний центр УНР, – чи навпаки, примирливого становища супроти московсько-большевицьких окупантів на східніх землях України задля боротьби за визволення її західніх земель, – як це робив еміґраційний уряд ЗУНР диктатора Є. Петрушевича. ОУН мусіла вести гнучку політику втримування контактів із впливовими особами всіх західніх великодержав при одночасному зберіганні повної своєї незалежности від будь-котрої з тих держав.
Тактика політичної незалежности
Згідно з цим, полк. Коновалець створив спеціяльні політичні представництва ОУН на теренах Німеччини й Англії, а також Франції, Італії і низки менших держав, але сам, як провідник ОУН, виїхав після її створення з Німеччини до невтральної Швайцарії. Після усунення його з Швайцарії, на вимогу СССР і Польщі, полк. Коновалець поселився в Італії, а осідком ПУН-у зробив маленькі держави – Чехо-Словаччину й Австрію.
Не легко було залишатися вірним такій тактиці. Обидва представництва ОУН – у Німеччині й Великобрітанії – розвинули були широку діяльність та нав'язали контакти з різними політичними діячами даних країн, тож для закріплення здобутих позицій домагалися від полк. Коновальця, щоб він, як провідник ОУН, офіційно задеклярував симпатії ОУН до даної країни і пов'язував з нею політичну діяльність Організації. Полк. Коновалець рішуче відкидав будь-яку орієнтацію на Німеччину чи Великобрітанію, як того домагалися представники ОУН у тих країнах, а наказував зміцнювати зв'язки тільки з впливовими політиками обидвох великодержав. У листі до інж. Є. Ляховича – керівника представництва ОУН у Великобританії – полк. Коновалець 2 травня 1935 року писав:
„Я завжди обстоював і, мабуть, на тому всі ми погоджувалися, що наша увага мусить бути сконцентрована на чотирьох великодержавах: Англія, Італія, Німеччина й Ніппон (Японія – ред.)...[315] Є факт, що прихід Гітлера до влади в Німеччині захитав тією рівновагою в Европі, яка була створена Версайським договором. Цієї рівноваги ще досі не привернено. На підставі обсервацій і тих відомостей, що їх ми в справі міжнародніх потягнень узагалі мати можемо, треба ствердити, що в останньому часі безперечно ми є свідками намагання не так творити два фронти в Европі, як радше, беручи до уваги ту потенціяльну силу, яку тепер гітлерівська Німеччина посідає, скріпити той зв'язок, який досі існував поміж усіма тими державами, що сусідують з Німеччиною, через притягнення до нього ще й Совєтів. Ціла та акція ведеться під проводом Франції, при чому ця остання дуже зручно використала в останній час, з одного боку – цілий ряд незручних потягнень гітлерівської Німеччини, а з другого – той страх, який охопив перед гітлерівською Німеччиною, а зглядно перед пангерманізмом майже всі держави Европи.
„Сфінксом у цілій цій політиці безперечно являється ще й досьогодні Англія. Вона, з одного боку, не хоче допустити до надто великого скріплення Франції, одначе, з другого боку, має вона й страх перед Німеччиною, зокрема перед її інвазією на Схід. Цим теж треба пояснити ту хиткість англійської політики, яка раз висилає своїх представників на балачки до Берліну, приймає як довершений факт озброєння Німеччини, то знову посилає своїх представників до Стрези та в порозумінні з Францією й Італією осуджує Німеччину. Взагалі, спеціяльно слідкуючи за англійською політикою, я щораз більше набираю того переконання, що Англія й надалі готова підтримати Німеччину, але, розуміється, в тих границях, на які вона дозволить, себто, коли Німеччина погодиться вести таку політику, яка йшла б по лінії Великобрітанії. І так, як Англія, з одного боку, ніколи не допустить до німецько-французького порозуміння, так з другого боку, мабуть, завжди буде старатися контролювати порозуміння французько-совєтське. Воно в тій формі, як це його Франція з Совєтами сьогодні уклала, є для Англії зовсім не небезпечне. „На кожний випадок, ці події в міжнародній політиці, що їх ми зараз заобсервовуємо, є для української проблеми зовсім катастрофальні. Це ми недвозначно мусимо ствердити. Справа в тому, що через французько-большевицьке залицяння й нарешті через пакт – найважніший наш ворог, себто большевицька Росія, значно себе посилив і, діставши вплив у концерті европейських держав, безперечно зможе далеко успішніше паралізувати всі наші стремління до визволення українських земель з-під большевицького ярма. Знову ж наслідком залицянь та порозуміння німецько- польського наш з черги другий ворог, себто Польща, теж значно себе посилив і те посилення відчули вже як слід ЗУЗ, а зокрема наша Організація, і то не тільки на самих теренах, а й закордоном. Через останній
