представника москвофілів – Сабо. Одначе, постріл схибив і Сабо не був поранений.
Разом із Тацинцем чеська поліція заарештувала й співучасників замаху – студентів Миколу Байду, Володимира Федорчука й дружину адвоката д-ра Новаківського. Розправа відбулася перед судом присяглих у листопаді 1930 року; Стефанію Новаківську засуджено на 5 років ув'язнення, а Ф. Тацинця на один рік. Інших арештованих звільнено, бо всю вину за підготовку атентату й за доставлення Тацинцеві револьвера взяла на себе пані Стефанія Новаківська.
Постріл молодого українського студента, скерований в одного з проводирів москвофільства на Закарпатті, та судовий процес, під час якого Тацинець і Стефанія Новаківська з'ясували причини й характер того вчинку, що голосним відгомоном відбився серед українського населення Закарпаття. Українська молодь отряслася з байдужности й жвавіше взялася до праці над піднесенням національної свідомости. Жвавіше теж попливла праця молодечих організацій, які на своєму другому З'їзді Народовецької Молоді Закарпаття, що відбувся в липні 1934 року в Мукачеві, всупереч забороні чеського міністерства, розгорнули синьо- жовтий прапор і під ним відбули свою маніфестацію. Пожвавилася праця і в „Просвітах”, що послідовно почали здобувати село за селом, проганяючи з них москвофільські товариства ім. Качковського.
Одначе, вся ця праця залишилася в рамках леґалізму. ОУН намагалася впливати на неї тільки в ідейно-політичному напрямі, спрямовуючи відродження Закарпаття на шлях українського націоналізму, на шлях самостійницького й соборницького змагання до відновлення Української Держави. Жодної політично- бойової акції на терені Закарпаття ОУН і далі не розгортала й не намагалася організувати, а тільки перейняла на себе ролю передовика в процесі національного відродження на всіх ділянках життя.
Ступневий розпад Чехо-Словаччини
Потрясення, що його зазнавала Чехо-Словацька Республіка у висліді постанов мюнхенської конференції про віддачу Судетів Німеччині, закарпатські українці використали для того, щоб разом із словаками поставити чехам рішучу вимогу про негайну перебудову республіки на засаді справжнього визнання найширшої автономії для Закарпаття і Словаччини. Чехи вперто відмовлялися визнати ті вимоги і щойно після резиґнації Е. Бенеша з посту президента Чехо-Словаччини прем'єр ген. Сірови погодився визнати автономію для Закарпаття і Словаччини. Але, пробуючи зупинити реалізацію й тієї згоди, Сірови намагався викликати між закарпатськими українцями внутрішній фермент, уперто домагаючися, щоб на керівні посади в уряді автономного Закарпаття були призначені обидва провідники мадярської партії „карпаторосів”: Андрій Бродій і Степан Фенцик. Дня 11 жовтня 1938 року Сірови затвердив перший уряд автономної, зфедерованої з Чехією і Словаччиною, Карпато-руської Держави в такому складі: Андрій Бродій – прем'єр, Юліян Ревай, д-р Едмунд Бачинський і д-р Степан Фенцик – заступники, о. д-р Авґустин Волошин і д-р Пєшак – державні секретарі.
Одначе, мадяронський лідер Бродій почав вести мадярофільську політику надто нахабно й надто відкрито. Це примусило чеську владу вже після двох тижнів його урядування перевести в нього ревізію. Під час ревізії в Бродія знайдено великі суми грошей та листування з мадярським урядом, що компромітували його як мадярського аґента, який згідно з інструкціями з Будапешту змагає до приєднання Закарпаття до Мадярщини. Тому Бродія усунено з посади прем'єра й заарештовано як винного в державній зраді. Дня 26 жовтня 1938 року прем'єром автономної Карпатської України став о. Авґустин Волошин, а його заступниками Юліян Ревай і д-р Е. Бачинський.
Не зважуючись тимчасово виступити з своїми імперіялістичними претенсіями до цілого Закарпаття, Мадярщина висунула часткові територіяльні вимоги. Вона знайшла підтримку в італійського, а згодом теж німецького урядів і представник Німеччини Ріббентроп та представник Італії Чіяно т. зв. віденським арбітражем з 2 листопада 1938 року визнали за Мадярщиною південну смугу Закарпаття, з містами Ужгородом, Мукачевом і Береговом. Це був дуже важкий удар для карпатських українців. Довелося перенести столицю до невеличкого й комунікаційно дуже слабо пов'язаного з країною містечка Хуст. З окупованої мадярами території хлинула хвиля втікачів.
Не занехали своєї ворожої постави до українців і чехи. В січні 1939 року вони самовільно, не зважаючи на протест уряду Закарпаття, призначили міністром внутрішніх справ „Підкарпатської Руси” ген. Л. Прхалю, який прибув до Хусту і, спершись на відділи чеської армії, стаціоновані на Закарпатті, заходився привертати стан чеської зверхности й тим довів до явного чесько-українського конфлікту.
НЕЗАЛЕЖНІСТЬ КАРПАТСЬКОЇ УКРАЇНИ
Дня 12 лютого 1939 року відбулися всенародні вибори до автономного сойму „Підкарпатської Руси”, які принесли величезну перемогу українському національному бльокові, очоленому о. д-ром А. Волошином. 14 березня того ж року президент Чехо-Словаччини Гаха скапітулював перед Гітлером і на його вимогу зрікся самостійности Чехії та попросив про німецький протекторат над Чехією. Чехо-Словацька Республіка перестала існувати. На вістку про те уряд автономної „Підкарпатської Руси” через о. А. Волошина проголосив повну незалежність Закарпаття. Наступного дня 15 березня 1939 року вибраний всенароднім голосуванням парлямент Закарпаття одноголосно потвердив вирішення уряду й оваціями схвалив перший закон новоствореної держави:
Закон ч. 1.
§ 1. Карпатська Україна є незалежна Держава.
§ 2. Назва Держави є: Карпатська Україна.
§ 3. Карпатська Україна є республіка з президентом, вибраним Сеймом Карпатської України на чолі.
§ 4. Державна мова Карпатської України є українська мова.
§ 5. Барва державного прапора Карпатської України є синя і жовта, причому барва синя є горішня, а жовта є долішня.
§ 6. Державним гербом Карпатської України є дотеперішній крає-вий герб: ведмідь у лівім червонім півколі і чотири сині та три жовті смуги у правому півколі і Тризуб св. Володимира Великого з хрестом на середньому зубі. – Переведення цього місця закону залишається окремому законові.
§ 7. Державний гимн Карпатської України є: „Ще не вмерла Україна...”
§ 8. Цей закон обов'язує зараз од його прийняття.
Внесок на затвердження цього законопроєкту попередила коротка промова посла Михайла Бращайка, в якій він сказав:
„Світлий Сойме! По вчорашніх трагічних годинах, коли в головнім місті Карпатської України проливалася українська кров, обговорюємо сьогодні під гуки гарматніх вистрілів Перший Конституційний Закон Карпатської України. По тисячолітній неволі наша земля стає вільною, незалежною, та проголошує перед цілим світом, що вона була, є і хоче бути українською. І коли б нашій молодій державі не суджено було довго жити, то наш край залишиться вже назавжди українським, бо нема такої сили, яка могла б знищити душу, сильну волю нашого народу”.
Законопроєкт затверджено однодушно оплесками і після цього, теж оплесками, на першого Президента Карпатської України обрано о. д-ра Авґустина Волошина. Головою Сойму Карпатської України був д-р Авґустин Штефан. З черги президент А. Волошин іменував уряд самостійної Карпатської України в такому складі:
Юліян Ревай – прем'єр і міністер закордонних справ, Степан Клочурак – міністер військових і хліборобських справ, д-р Юліян Бращайко – міністер фінансів, промисловости й торгівлі, Юрій Перевузник – міністер внутрішніх справ, д-р Микола Долинай – міністер здоров'я й соціяльної опіки, Авґустин Штефан – міністер справ культів, шкільництва й освіти.
З уваги на те, що уряд Карпатської України й усе населення не признавало віденського арбітражу та з
