180
[12] Латинське прислів'я: „прізвище – символ”. Тобто, Мотика – мотика, сліпе знаряддя в чиїхось руках, що закопує.
181
[13] База – конспіративна назва для українських земель.
182
[14] Цитати в цій справі, як і цілу справу, подаємо за Актом обвинувачення у варшавському процесі, спертим на протоколи і документи ОУН з „Архіву Сeника”.
183
[15] „Карпат” – псевдо Ріка Ярого, отже, „до Карпата”, себто на терен Німеччини, бо Ярий був представником ПУН-у на Німеччину.
184
[1] Членів бойового відділу Мигаля та членів дівочого бойово-розвідувального відділу виявив у Варшавському процесі сам Мигаль. Членів бойового відділу Долинського Мигаль не знав, а Долинський-”Комар” ані в слідстві, ані перед судом не виявив їх, тому особовий склад того відділу все ще залишається організаційною таємницею.
185
[2] Зважаючи на релігійні почування, поліція, звичайно, намагалася знищити могили ще перед їх посвяченням. Тому населення, переважно сільська молодь, висипала могили вночі, щоб перед панахидою, вдень, поліція не мала часу розкинути їх.
186
[3] „Акт обвинувачення”, стор. 57.
187
[4] Дивись звідомлення з Варшавського процесу: грудень 1935 – січень 1936 і Львівського, червень 1936.
188
[5] „Студентський Шлях”, Львів, ІV-V, 1933 і „Розбудова Нації”, Прага, липень-серпень 1933, стор. 197.
189
[6] У 1932 році польська влада доручила була організувати „Луги” на нових статутах, якими підпорядковувано ці українські спортово-виховні організації польській державній контролі. Комендантом тих нових „Лугів” став д-р Р. Дашкeвич. ОУН виступала проти „Лугів” з новими статутами, а підтримувала старі.
190
[7] „Розбудова Нації”, чч. 5-6, травень-червень 1933, стор. 149-150.
191
[8] Про стан українського шкільництва під польською окупацією говорив, наприклад, проф. В. Кузьмович на українському Педагогічному з'їзді у Львові (див. „Свобода”, Джерзі Ситі, ч. 289, 12.12.1935): „Полісся і Підляшшя є навіть без науки релігії рідною мовою, Волинь без українських державних шкіл, не цілих п'ятсот з українською мовою навчання, замість колишніх 2.500 на терені Східньої Галичини”. Далі він звернув увагу на „нову програму державного виховання”, що мало завдання „зблизити українську меншість з польською національною більшістю”: коли в старому підручнику історії для народніх шкіл, – казав проф. Кузьмович, – була ще хоч маленька згадка про Січ і „Русь”, то за новим проєктом у підручнику залишено тільки те, що пишеться про „боротьбу польського короля Хроброго з Руссю”, про „відзискання Польщею Червоної Руси” і про козацькі „бунти”. Історія „Руси” починається в польських державних підручниках для українських народніх шкіл від „бунту Хмельницького”; що було з українською історією перед тим – невідомо, що було потім, теж; невідомо. Ніякої української держави ніколи не було, а були тільки „хлопські бунти” під проводом „збунтованого польського шляхтича Хмєльніцкого”. В такому дусі повинна була навчатися за польським проєктом українська дітвора.
192
