229
[20] Всі поляки вважали, що це не абияка честь для українців, коли їм дозволяється присвоювати собі (себто, коли їх примушують) польську культуру, не розуміючи, що польська культура виявилася нижчою за українську і якраз тому польські колоністи українізувалися.
230
[21] Малопольщею („Малопольська Всходня”) поляки називали Галичину.
231
[1] Див. „Свобода”, ч. 294, 18 грудня 1935.
232
[2] „Свобода”, ч. 292, 16. 12. 1936.
233
[3] „Свобода”, ч. З, 4. 1. 1936.
234
[4] „Америка”, ч. 81, 19 липня 1934.
235
[5] „Свобода”, ч. 298, 23 грудня 1936.
236
[6] Вол. Мартинець у своїй праці „Від УВО до ОУН”, в замітці на 12-й сторінці пише про справу „Архіву Сеника” таке: „О. Сеник-Грибівський переховував архівні матеріяли в кількох державах, у сейфах і різних сховищах. Один такий схов у Празі, що про нього ні один член Організації не знав і що до речі складався з матеріялів другоступневої вартости, викрила в 1943 р. чеська поліція, знайшовши при заарештованому на вулиці Сеникові адресу конспіративного помешкання. Саме та обставина, що ніхто з членів Організації не знав про сховище, виключала можливість по заарештуванні Сеника завчасу забрати матеріяли. Знайдені матеріяли у фотокопіях згодом передав шеф чеського генерального штабу ген. Сирови польській владі і вони в 1935 році фіґурували як т. зв. „Архів Сеника” перед польським судом за атентат на Пєрацького проти Бандери і товаришів”. Це вияснення Мартинця справи не вияснює, навпаки, ще її затемнює. Бо: а) Мартинець твердить, що зі сховища в Празі були забрані документи в 1933 році, тим часом серед документів „Архіву Сеника”, що опинилися в руках польської поліції, були теж документи-звідомлення про організаційні справи з осени й зими 1933 р. та початку 1934 р., себто, вже після арештування Сеника чеською поліцією; б) Мартинець подає, що в частині архіву, яка попала в 1933 р. до рук чеської поліції, були тільки документи другоступневої вартости, тим часом ті документи, що їх цитувала польська прокуратура, кажучи, що вони є з „Архіву Сеника”, були документи, що стосувалися чи не найважливіших організаційних справ: склад керівних органів ОУН, список усіх експозитур ОУН за кордоном, звідомлення про фінансові справи ПУН-у, протоколи засідань ПУН-у, кореспонденція членів ПУН-у, звіти КЕ ОУН тощо; в) Мартинець каже, що ген. Сирови передав польській владі фотокопії забраних документів, а тим часом польська поліція мала 418 ориґінальних документів і 2.055 фотокопій з оригіналів. (Див. Варшавський акт обвинувачення, стор. 44). Тому свідчення Мартинця говорить про те, що 418 важливих документів в ориґіналах, які одержала польська поліція, а забрала при ревізії чеська, не походили з сховища Сеника, виявленого чеською владою, а й фотокопії з документів того сховища – документів другоступневої ваги – доповнили тільки збір фотокопій 2.055 документів, що дісталися польській владі, серед яких були й документи цілком не другоступневої вартости. Але найгіршим було те, що навіть після виявлення сховища з документами в Празі ПУН не поінформував про це КЕ ОУН на ЗУЗ, а тому це пізніше, під час слідства в справі вбивства Пєрацького, призвело до того, що деякі члени ОУН заламалися, як ми вже про це згадали.
237
[7] Виконавець атентату Гриць Мацейко-”Ґонта”, народжений 8 серпня 1913 року в Щирці біля Львова, син незаможніх селян, освіта – народня школа і трирічний ремісничий курс. Він 1929 року Мацейко працював у Львові у Цинкографічному закладі свого дядька, і від 1932 року став членом ОУН. 1 жовтня 1933 року його арештовано у зв'язку з шкільною акцією (як підозрілого в розліплюванні летючок і знищенні державних емблем), але через нестачу доказів 14 березня 1934 року його було звільнено.
238
[8] Див. „Америка”, ч. 15, 8 лютого 1936.
239
[9] „Америка”, ч. 81, 19 липня 1934.
