253
[23] „Свобода”, ч. 162, 14 липня 1936; „Америка”, ч. 88, 30 липня 1936. Обидві ці газети передрукували за західньоукраїнською пресою („Діло”, „Новий Час”) тільки те, що в той час дозволила друкувати з промов польська цензура. Нецензурований текст промови не зберігся.
254
[24] Амнестію, якою замінювано кару смерти на досмертне ув'язнення, було проголошено щойно напередодні Варшавського процесу, тому протягом року слідства перед Бандерою стояло мариво шибениці.
255
[25] „Свобода”, ч. 161, 13 липня 1936. (За львівським щоденником „Діло”).
256
[1] „Неділя” від 11.VI.1933 р. подає: М. Фіника.
257
[2] Під час большевицької окупації, як вояк УПА розірвав себе Гранатою 1946 р. у Вільшанах, щоб не попасти живим в руки большевицької облави.
258
[3] Тут горбочок, там долина, буде в с.... Україна.
259
[4] Жарт.
260
[5] „Новий Час”, 2.7.1935, ч. 144.
261
[6] Це „473 Розпорядження Президента Річпосполитої” від 17.6.1934 р. мало такі підписи: І. Мосціцький – президент, Л. Козловський – міністер внутрішніх справ, В. Завадський – мін. скарбу, Чеслав Міхаловський – мін. справедливости, В. Єнджеєвич – мін. віровизнань і освіти, Наконєчнікоф-Клюковський – мін. хліборобства, Г. Флояр-Райхман – мін. промислу і торгівлі, М. Буткєвіч – мін. комунікації, Ю. Пацьорковський – мін. суспільної опіки, Калінський – мін. пошти і телеграфів.
262
[7] З літератури про концентраційний табір у Березі Картузькій заслуговує на увагу насамперед книга спогадів В. Макара „Береза Картузька”, Торонто 1956 р., до якої додано теж список в'язнів того табору (правда, не повний, бо тільки 176, і з деякими неточностями). Крім цього, у 1935 р. появилася в Америці книжка українською мовою „Береза Картузька”, без подання автора, а в Канаді 1936 р. – книжка комуніста Федора Малика: „Що я бачив і пережив у Березі Картузькій”. Коротші спогади друкували в українській пресі: Борис Вітошинський („Українець-Час”, Париж, липень 1954), Володимир Ґоцький („Українська Думка”, Лондон, листопад-грудень 1954), Василь Качмар (Календар „Українського В-ва”, Краків 1941) та інші.
263
[1] Цей уступ і наступні розділи є опрацьовані іншим автором.
264
[2] Л. Ребет „Світла і тіні ОУН”, Мюнхен, 1964, стор. 66.
265
[3] „Світла і тіні ОУН”, Мюнхен, 1964, стор. 66 і 67.
266
[4] „Як головне завдання, поставлено було ціль мережі підготову до збройного виступу на випадок війни” – пише Ребет („Світла і тіні ОУН”, стор. 67) – але він не пише, а що ж перед „випадком війни” задумано оперативно діяти революційній організації, і як їй бути як дійовій силі, коли „випадку війни” не
