запідозрених в убивстві Голуфка, двох українців, студентів, які жили в Ризі, столиці Латвії. В ході слідства увага поліції зосередилася на чотирьох українських студентах, а саме: Лев Крисько, 25-річний студент політехніки в Данціґу, родом з Унятич біля Дрогобича, 22-річний Ілля Бутрин, родом із Поруддя, пов. Яворів, Володимир Кобільник і Лев Сенишин, уважаючи, що двоє з них напевно є вбивниками Голуфка. Одначе, ніхто з арештованих до вини не признався, а слідство, попри всі намагання поліції, не лише не дало доказів чиєїсь вини як учасника чи співучасника вбивства, але не виявило жодних слідів.
Під час суду над Біласом і Данилишином, у грудні 1932 р., за напад на поштовий уряд у Городку Ягайлонському, донощик польської поліції Мотика, який раніше був членом тієї самої п'ятки ОУН, що й обидва підсудні, висловив думку, що Голуфка вбили Білас і Данилишин. Але це були тільки його здогади, бо доказів на те в нього не було. На тій підставі польські слідчі чинники сконструювали тезу, що вбивниками Голуфка були справді Білас і Данилишин, які, одначе, до того не призналися ані під час процесу, ані навіть під шибеницею.
У вересні 1933 року в Самборі відбувся процес проти дверника пансіонату Олекси Бунія, який признався, що він стежив за Голуфком і про все повідомляв Організацію та що він переконаний, що одним із тих, хто вбив Голуфка, був Василь Білас, а другим, мабуть, Данилишин. Але й на цій розправі не виявлено достатніх доказів щодо тотожности виконавців атентату.
Одначе, Василь Білас і Дмитро Данилишин були дійсно тими бойовиками ОУН, які виконали замах на Голуфку. Генеза і хід атентату виглядали так.
З кінцем 1930 року бойовим референтом Крайової Екзекутиви на ЗУЗ був Зенон Коссак. Перебуваючи постійно в Дрогобиччині, він зорганізував боївку ОУН, до якої належали теж Дмитро Данилишин і Василь Білас. До організаційної п'ятки ОУН у Трускавці, що її очолював Михайло Гнатів, належали, крім Біласа й Данилишина, ще ґімназист Микола Мотика і робітник Олександер Буній. У половині серпня 1931 р. Буній, який працював дверником у пансіонаті сестер Василіянок у Трускавці, повідомив свого зверхника Гнатіва, що в пансіонаті замешкав для відпочинку польський посол Голуфко, про якого писала українська преса як про заанґажовану в польсько-українській політиці людину. Гнатів повідомив про те З. Коссака, який від вересня 1930 р. очолював організаційну референтуру КЕ. Бойовим референтом був у той час Роман Шухевич. Його і повідомив негайно про „нагоду” Коссак, а далі й тодішнього Крайового Провідника ОУН Івана Ґабрусевича.
Особа Голуфка була відома серед провідних кіл ОУН як співавтора „пацифікації” та підступного політика, що послідовно змагав до спольщення західньоукраїнських земель, вдаючи при тому приятеля українського народу. Тож на нараді трійки – Ґабрусевич-Шухевич-Коссак запало вирішення усунути цього небезпечного ворога. Зорганізуванням атентату зайнявся сам Шухевич, одержавши зв'язки з бойовиками в Трускавці безпосередньо від Коссака. Всі потрібні інформації давав Олександер Буній, хоч сам він безпосередньої участи в атентаті не брав. Гнатів зразу після атентату втік за кордон, а З. Коссака напередодні вбивства Голуфка арештовано й притримано у в'язниці протягом 9 місяців. У висліді того ніхто з арештованих, ані поліційні донощики Мотика й Роман Барановський, не могли „сипати”. Тільки Мотика підсував польській поліції думку, що атентатників треба шукати серед членів місцевої мережі ОУН. При цьому він боявся виявити членів п'ятки ОУН у Трускавці, до якої він сам раніше належав, і тим самим захищав бойовиків Біласа і Данилишина. З цілої місцевої організаційної мережі тільки Гнатів знав, яку видатну ролю в тій справі відіграв Коссак, одначе й Гнатіва польська поліція не вспіла дістати до своїх рук. А Р.Барановський припускав лише, що Коссак, – за його переконанням – все ще бойовий референт, – мусить знати цілу справу. Про ролю Шухевича й Ґабрусевича в КЕ Барановський у той час не знав. Найцікавіше є те, що один із виконавців атентату користувався револьвером, що його Барановський був позичив провідникові однієї з п'яток ОУН у Дрогобиччині, Криськові, колишньому членові УВО. Одначе, цей револьвер стільки разів переходив з рук до рук, що Барановський не міг зорієнтуватися, кому він останньо належав.
Корисним в усій справі був факт, що Коссак, сконтактувавши Шухевича з трускавецькою боївкою, далі не займався атентатом, до того ж кілька днів перед застріленням Голуфка був арештований. Це переконувало місцеву поліцію, що він до справи атентату на Голуфка був непричетний.[165]
Не зважаючи на те, що Зенон Коссак у той час ще щиро довіряв Р.Барановському, він про замах на Голуфка і свою ролю в ньому нічого йому не сказав.
Про вбивство Голуфка вирішили тільки три члени Крайової Екзекутиви ОУН, спираючись на те, що Крайовий Провідник мав право сам вирішувати про доцільність знищення національного ворога українського народу. Коротке перебування Голуфка у відпочинковому пансіонаті не давало змоги порозумітися з закордонним Проводом ОУН. Його поінформовано про всю справу щойно після виконання атентату. Тому то в перші дні після замаху ПУН справді не знав, хто вбив Голуфка. Одначе, згодом полк. Коновалець апробував атентат і беззастережно перебрав його на відповідальність ОУН.
АРЕШТИ І СУДОВІ РОЗПРАВИ
(ВІД СІЧНЯ 1931 ДО ЧЕРВНЯ 1932)
Припинення саботажної акції з боку УВО-ОУН та закінчення польської урядової „пацифікації” не стали на перешкоді польській поліції, щоб вона не продовжувала ув'язнювати українців і ставити їх перед судами за всякі вияви „антипаньствової[166] дії”, себто, діяльности проти окупаційної влади. Але тепер ув'язнювано вже лиш у зв'язку з якоюсь конкретною справою і ставлено перед судом із конкретним обвинуваченням, а тому й реєстр арештувань і судових розправ став менший.
Частина судових процесів у 1931 р. – це був ще відгомін саботажної акції в літі й восени 1930 р., інші судові розправи й нові ув'язнення були вислідом дальшої дії ОУН після закінчення саботажної акції.
Дня 23 січня 1931 суд присяглих у Львові засудив за приналежність до УВО: В. Савчука, П. Мандюка, П. Пуру та Л. Сафіяна з Вишова повіт Сокаль – разом на 6 років в'язниці.
В січні 1931 р. під замітом підпалу скирт арештовано в с. Волиця Комарова: Домку Несторову, Оксану Несторівну та Настю Іванчинівну.
4 лютого 1931 р. суд присяглих у Львові засудив Назара Заяця та Гриця Федоровича з Василева, повіт Рава Руська, на кару по 5 років тюрм, за приналежність до ОУН і підпал 7 скирт збіжжя польського дідича. Двох інших підсудних у тому самому процесі засуджено на кару по 3 роки тюрми.
7 і 8 лютого 1931 р. відбулася в Тернополі судова розправа проти трьох українських студентів: Василя Сосновського, Василя Солонинки й Богдана Мельника, обвинувачених у протипольській діяльності. Всіх трьох суд звільнив.
13 лютого в Полюхові, пов. Перемишляни, арештовано Василя Кузьмова.
13 лютого1 1931 засуджено у Львові Онуфрія Максимова і Гриця Байду по 5 років в'язниці за ОУН і участь у саботажах.
14 лютого 1931 р., у зв'язку з нападом боївки ОУН на станицю польської поліції в Гаях біля Львова, арештовано: в Гаях Володимира і Марійку Романів та Анастасію Гнатишин, у Львові Андрія і Катерину Гнатишин, Романа Романова, Петра Михалічку та Осташевського, а в Винниках Ольгу і Стефу Банах. Після вступного слідства Андрія Гнатишина і Володимира Романова відставлено до тюрми у Львові, інших звільнено.
В лютому 1931 р. варшавська поліція провела серед українського студентства ґрунтовні ревізії й заарештувала деяких студентів, але після дводенних допитів усіх звільнила.
20 лютого в Коломиї відбувся процес проти 18 українців і українок, обвинувачених у тому, що вони допомогали українським політичним в'язням. Суд звільнив від вини й кари усіх підсудних.
9 березня 1931 р. у Станиславові відбувся процес проти Василя Дейчаківського та Семена Спільчака з Ямниці, обвинувачених за участь у саботажах. Суд звільнив обидвох.
9 березня суд у Коломиї засудив 17-річного ґімназиста Романа Олейка на 1 рік тюрми за писання погрозливих листів до поліції в Городенці, 19 березня 1931 року суд у Чорткові засудив за приналежність до УВО-ОУН та участь у саботажах: Мирослава Чорненького й Миколу Кузьмака по 4 роки тюрми, Юліяна
