жорстокістю під час слідства проти українських революціонерів намагався дорівняти Яремі Вишневецькому, вбито з наказу ОУН. Атентат виконав бойовик Юрко Березинський, який вісім місяців після того згинув у нападі на пошту в Городку Ягайлонськім[170], а не Барановський, як це припускали поляки, а за ними повторювали й деякі українські газети. Замість коротко з'ясувати хід атентату на Чеховського, ми дозволимо повністю навести спомин Романа Шухевича з уваги на історичну вартість спомину, написаного організатором замаху й пізнішим Головним Командиром УПА, ген. Тарасом Чупринкою.
„В 1929-32 рр. добре було знане кожному українському підпільникові на ЗУЗ прізвище комісара польської поліції у Львові Чеховського. Він разом з комісаром Білєвічем вів найважливіші українські справи. На всіх тодішніх процесах підсудні вказували на них, як на спричинників жахливих побоїв-знущань, бо саме вони давали накази своїм підвладним поліційним агентам тортурувати політ-в'язнів. З ОУН комісар насміхався, жартував, певний, що за ним стоїть держава з великим, справним поліційним апаратом, що внемож-ливить навіть бойовикам ОУН пімсту за друзів. Та перечислився, бо проти сили і справности поліції стоять фанатизм, погорда смерти, впертість і посвята.
У звені членів ОУН у Дзвона[171] був молодий, 20- літній юнак Юрко Березинський. Високий, вродливий, з сизими блискучими очима. Цілим своїм серцем належав до ОУН. Її історію, її бойовиків знав усіх напам'ять. Щоранку будила його думка про Організацію і думка про неї заколисала його за рік на вічний сон у Городку Ягайлонському. В душі леліяв мрії і собі помірятися з ворогом і показатися гідним своїх старших друзів. І саме цей юнак дістав наказ від Дзвона прослідити спосіб життя комісара Чеховського: де живе, куди рано ходить, якими вулицями ходить, в котрій годині повертається з бю-ра, чи систематично виходить вечором і куди? Живий усміх і радість в Юрко-вих очах е відповіддю на наказ провідника. І Дзвін бачить, що найбільшу радість зробив би йому, коли б дав ту „роботу” саме йому до виконання. Інвіґіляційну працю виконує Юрко не самий. Він мас людей у своєму звені, вони стають йому до помочі. Але трьох людей до слідження може бути замало, особливо тому, що слідкування треба вести також біля слідчого відділу польської поліції на вулиці Казимирівській, а там крутиться багато аґентів. Юрко дістає до помочі ще дівчину Міру.
Грудень, січень, лютий проходять на інвіґіляції, яка, зрештою, ніяких нових матеріялів не дає. Але й досі зібрані ті дані, що є, вистачають уповні. Систематично ходить він щоранку тою самою дорогою – вулиця Стрийська, алея Стрийського парку, і знову вулиця Стрийська до трамваевої зупинки. В ранніх годинах рух на тих вулицях мінімальний. Поліцистів чи озброєних військовиків, що могли б бути грізні при погоні за вбивником, майже ніколи тут немає. Терени, що прилягають до дороги, якою іде Чеховський, прекрасні. З одного боку Стрийський парк і виставова площа, з другого виходи на Вулецькі горби, Стрийський цвинтар і город біля вулиці Пелчинської. В такий терен певно не буде пускатися погоня, що може бути складена найбільше з 2-3 випадкових цивільних людей. До того ж вони, правдоподібно, бувають неозброєні, а перед собою будуть мати людину зі зброєю в руках і готову на все.
В такій ситуації можна приступати до подрібного опрацювання цілого пляну. Немає сумніву, що робота буде виконана рано в годині 7.10-7.35 на трасі між домом і трамваєвою зупинкою.
Дальше йде про вибір самого виконавця. На просьби Юрія Дзвін не може бути глухий. Він гарно зробить це сам – він не розконспірований, відваги йому не бракує. Правда, що молодий він ще трохи, – 20 літ має – та тут Дзвін тямить, що він сам, маючи 19 літ, брав участь у „мокрій роботі” і зовсім добре її виконав.[172] А на війну чи не йдуть 18-20 літні і чи не якраз ці молоді запальні люди є найбільші герої воєн і революції? Старші, звичайно, називають їх „дурними дітьми”, „неґативістами”, чи інакше, але чи не тому, що вже забули, якими самі були замолоду? Отже, піде Юрко Березинський.
Чи міг би хто відтворити той гордий погляд, з яким Юрко прийняв наказ?
Будь спокійний, друже провіднику, я не заведу тих надій, що їх на мене покладаєш. Коли б мені навіть не вдалося втекти від погоні – живим у руки ворога не здамся.
(І справді, слово його не було пусте: підстрелений у нападі на пошту в Городку Ягайлонському, коли не міг уже втікати, приклав собі холодну цівку до виска і скінчив із собою, щоб ворогові не здатися).
Місце до виконання роботи вибрали на закруті Стрийської вулиці, в тому місці, де кінчиться якийсь опарканений город, а починається кладовище. Закрут настільки добрий, що евентуальне свідків атентату не буде. Хібащр ті, котрі будуть по тому самому боці закруту, де буде виконаний атентат. Всі, що будуть на протилежному боці, нікого не зможуть бачити. Охорони Юркові не треба буде, бо від перехожих не треба сподіватися поважної погоні. Зрештою, Юрко дістає два пістолі й кілька маґазинків набоїв. Щоб роботу робити „якнайдискретніше”, він дістане пістоль маленького калібру 6.35 мм., який стріляє без великого гуку при вистрілі, а другий великого калібру 9.0 мм. для самооборони. Устійнення дня атентату має в собі посмак забобону. Виконати роботу можна буде щодня, та Дзвін вважає, що найкраще вона вдасться у вівторок, бо це в нього найщасливіший день у тижні. Він сам ішов на першу велику роботу саме у вівторок. І вибрано вівторок 22 березня. В перших днях цього тижня Юрко від'їжджає до дому своїх батьків у селі Оглядів, Радехівського повіту. Ситуація укладається надзвичайно гарно. Поїзд із Радехова до Львова приїздить на двірець Підзамче десь біля години 6.45 рано. Звідси безпосередньо Юрко дістається на місце роботи ще на час, а повортний поїзд до Радехова є вже о 8 год. рано; цей поїзд Юрко мусить зловити на Підзамчі і ним від'їхати додому. Вже в полуднє буде вдома, отже, його кількагодинної неприсутности ніхто з домашніх не повинен запримітити, тим більш, що він і так надто багато вдома не просиджував. Алібі[173] буде просто прекрасне. Від самого початку березня він був цілий час вдома, поза Львовом. Все приготоване. Юрко нетерпеливо жде в Оглядові на день 22 березня. У Львові Міра далі стверджує, чи Чеховський не змінив способу життя. Ні, все „грає”.
Приходить ніч 21 на 22 березня. На заспаному приходстві помітний рух. Юркова сестра тихо-тихенько будить свого брата зі сну. Чи спав він? Не знати. Зривається спокійний, опанований, трохи блідий. У темній кімнаті одягається в приготовані „пумпи” і куртку[174]. Кашкет і зброю дістане у Львові. За кілька хвилин уже готовий. Має велику дорогу, до маленької залізничної зупинки Павлів 11 кілометрів ходу. Сестра прощає свого улюбленого брата без сліз.
Поїзд не мав запізнення. Точно заїхав на Підзамче, а між юрбою перекупок, молочарок і учнів протискався високий, блідий мужчина й уважно шукав між тими, що ждали на станції, свою подругу. Весело усміхнувся до Міри, що ждала вже з течкою в руці. Там пістолі і кашкет – ці останні конечні речі. Обоє пішли, взявшись під руку, ніби залюблена пара, веселі й усміхнені. Вона повідомляє його, що все в порядку. Чеховський незмінно продовжує свою ранішню дорогу і сьогодні напевно також піде, а завтра – хіба вже ні. Вступають до першої брами при Жовківській вулиці. Міра випорожнює течку й обидва пістолі мандрують до кишені Юрка. Він твердо стискає холодну сталь. Все в порядку, – каже Міра, – передучора з них ще пробно стріляти. Дев'ятка „Штаєр” стріляє знамените, мала 6-ка „ФН” може затятися по кількох пострілах. Та Юрко впевняє, що найбільше буде два постріли до комісара. Юрко добрий стрілець.
Час утікає, - треба всідати до трамваю. Сідають обоє й їдуть до жандармерії при вулиці Сапіги, по дорозі домовляються: Міра зажде при вулиці Пел-чинській коло трамваєвої зупинки, там відбере від нього все зайве – пістолі, набої, кашкет. Висідають з трамваю. Кріпкий, дружній стиск рук. Це благо-словенство Міри для молодого революціонера, і довгий, довгий погляд за ним. Чи вернеться живий, чи може... Ні, він повернеться напевно – такий був спокійний і певний успіху. Вже пішов. Скоро, скоро. Кадетською вулицею вгору, назустріч невідомому. Юрко не бачить нічого біля себе. В думці лиш одно: бути гідним тих усіх, що були перед ним – усіх Любовичів, Пісецьких, всіх, що по тюрмах ждуть пімсти. Ще кілька хвилин... Треба лише пам'ятати: добре ціляти і – найкраще нічого не думати, лиш про те одне – добре Ціляти.
Юрко доходить до кадетської школи. Ще кілька кроків до Стрийської вулиці і зараз побачить Чеховського. Це ж година, що в ній він повинен іти. Так, ось іде вже, іде – вже виходить із Стрийського парку. Іде самий, спокійно, з руками в кишенях плаща. Іде до бюра, де ждуть уже жертви. Не чує, не прочуває нічого пан комісар, він думає про аванси, про кар'єру...
Юрко приспішує ходу. Ще лиш десять кроків ділить його від Чеховського. Рука в кишені відбезпечила „ФН” (Юрко був майстром) – зараз Чеховський опиниться на закруті. Ще секунда життя. Юрко вже два кроки за Чеховським. Рука з кишені різко витягається, а в ній блестить маленький, чорний предмет. „Лиш добре ціляти!” – єдина думка в тому вирішальноглу моменті. Сухий тріск понісся по деревах Стрийського парку – лиш один тріск. Якийсь чоловік у темному плащі зігнувся в колінах і впав перед себе лицем до землі. Не видав із себе ні однго звуку – навіть рук не витягнув з кишень. Це вже труп. Труп комісара політичної поліції
