повинен відбутися на поштовий уряд У Городку біля Львова наприкінці листопада. Згідно з його інформаціями, в той час у поштовому уряді повинна бути велика сума грошей, приміщення поштового будинку є дуже догідне для успішного проведення нападу, а поліційно-службової охорони пошти там не існує майже жодної.
На учасників нападу обрано дванадцять бойовиків з різних районів: Дмитро Данилишин і Василь Білас із Дрогобиччини, які раніше виявилися знаменитими бойовиками як учасники нападів на поштовий уряд у Трускавці та на „Банк Людови” у Бориславі і як виконавці атентату на Голуфка, далі Юрко Березинський з Радехівщини, брат дружини Романа Шухевича, виконавець вдалого замаху на комісара Чеховського, Маріян Жураковський і Петро Максимців із Станиславівщини, Степан Долинський, Степан Куспісь, Степан Мащак, Володимир Старик, Гриць Файда, Степан Цап і Г. Купецький.
Згідно з опрацьованим пляном, напад мав відбутися у вівторок 29 листопада 1932 року, о годині 4.55 після обіду. Вибрані бойовики прибули організаційним зв'язком до Львова, а звідсіля поодинцем виїхали до Городка. Керівник нападу Лебедь-”Марко” безпосередньої участи не взяв, а передав провід над бойовиками Юркові Березинському. Гроші з поштового уряду повинні були забрати Данилишин і Білас, інші бойовики мали стероризувати поштових урядовців та евентуальних відвідувачів пошти, забезпечити Данилишинові й Біласові відступ з будинку пошти й після цього відступити. Стріляти було дозволено тільки у випадку конечности.
У Городку бойовики зустрілися в домовленому відлюдному місці в точно визначений час. Але в останню хвилину виявилося, що бойовикам не доставлено запасних набоїв до револьверів, а тому довелося реченець нападу пересунути на наступний день. Бойовики відійшли двома групами до поблизького села, добре відомого учасникові нападу Ст. Куспісеві, непомітно зайшли до однієї селянської клуні й там, непомічені навіть господарем клуні, пробули ніч і наступний день.
Перед присмерком у середу 30 листопада 1932 року бойовики двома групами, по 5 і 6 осіб, вирушили до Городка й, наблизившись із двох протилежних кінців вулиці, точно о годині 4.55 увійшли до будинку пошти. Залізна брама була відчинена і бойовики, ввійшовши крізь неї, наклали на обличчя маски.
Несподівано виявилося, що пошта має озброєну охорону, бо як тільки бойовики ввійшли до залі й закликали присутніх піднести руки вгору, на них посипалися постріли, а двері до каси замкнулися. Це викликало серед бойовиків замішання, почалася двобічна перестрілка. Не гаючи часу, Данилишин віддав кілька пострілів до дверей каси й розбив віконце, через яке видавалися гроші, Білас скочив крізь це віконце до приміщення каси, забрав гроші, при чому йому допомогла згорнути їх у наплечник перелякана урядничка, потім вийшов і разом із Данили-шином вибігли з будинку, давши умовлений знак, що всі повинні відступати згідно з пляном. Одначе, при відступі на бойовиків знову посипалися постріли – з вілли, яка прилягала до поштового будинку. Треба було відстрілюватися теж на вулиці.
Бойовики відступили на умовлене місце двома групами, де було стверджено, що двох бракує: Березинського і Старика. Виявилося, що вони загинули від ворожих куль – Березинський був смертельно поранений в будинку пошти й впав, як тільки вибіг на вулицю, де й дострілився, а Старика скосили постріли з вілли. Третій з учасників нападу, Г. Купецький, був поранений в руку.
Дальший відступ бойовиків відбувався теж двома групами: шестеро з них, перебравши захоплені гроші (4.500 злотих), подалися під проводом Гриця Файди в напрямі Львова, а Данилишин і Білас, разом із Куспісем, пішли до Глинної Наварії, щоб там всісти до поїзду і через Стрий повернутися у Дрогобиччину. Перед Наварією Куспісь подався До рідного села, а Данилишин і Білас зайшли на станцію. Тут несподівано вони натрапили на двох поліціянтів, які вже були заалярмовані про напад у Городку й перевіряли всіх подорожніх. Поліціянти зажадали документів. Данилишин сягнув до кишені, наче б хотів дістати пашпорт, а вихопив револьвер і одним пострілом поклав трупом коменданта поліції Коята, а другим важко поранив іншого поліціянта. Заалярмована пострілами решта поліції у Глинній Наварії почала погоню за бойовиками, але вони зуміли відв'язатися від неї і зникли в лісі.
Після цілонічного маршу манівцями друзі добилися до села Черкаси, зайшли до хати Панька Бобеляка, де господиня гостинно нагодувала їх. Розвідавшись про околицю, Білас і Данилишин пробувати йти далі вздовж залізничного шляху. По дорозі вони зустріли залізничника, поляка, який звернув їм увагу, що заборонено йти залізничним шляхом. Тому друзі звернули на поле і стежками дійшли до села Розвадів над Дністром. Тут вони плянували перейти мостом ріку й стежками великого Білецького лісу вийти на шлях Стрий-Дрогобич, звідкіля легко можна було добитися до Трускавця.
Одначе, залізничник заалярмував був громадський уряд у Розвадові, кажучи, що він зустрів двох „бандитів”, які ограбили українську кооперативу. Коли друзі появилися в Розвадові, на них кинулася підбурена юрба українських селян, думаючи, що це здогадні грабіжники. Данилишин і Білас стали відстрілюватись на пострах, щоб зупинити напасників, і поспішно подалися берегом Дністра до села Веринь. Притримуючись линви, яка була перекинута понад ріку для човнів, бойовики пройшли Дністер вбрід, але на березі вже на них ждали переслідувачі. Білас вистріляв усі набої й просив Данилишина застрілити його й себе. Та Данилишин відмовився.
Натовп, бачачи, що бойовики не мають набоїв, прискочив до них і почав бити. Захищаючи Біласа, Данилишин віддав ще кілька пострілів, опісля з докором сказав, що вони є бойовиками й членами Української Військової Організації. Селяни оторопіли, але вже було запізно. Прибула польська поліція й забрала їх із собою до Львова.
Польська влада негайно повідомила, що спійманих бойовиків ОУН – учасників нападу на поштовий уряд у Городку, – буде поставлено перед наглий суд. Маючи свідчення свого донощика Миколи Мотики, який раніше належав до тієї п'ятки ОУН, що й Білас і Данилишин, про те, що, мовляв, Зенон Коссак передав через нього листа для Біласа й Данилишина, щоб вони з'явилися на зустріч, – польська поліція долучила до справи нападу на пошту Зенона Коссака. Серед широких арештувань поліція попала на слід Маріяна Жураківського і він під тортурами піддався та признався, що брав участь у нападі на поштовий уряд у Городку. У висліді перед наглим судом стало чотири підсудних.
Могила Володимира Старика і Юрія Мирослава Березинського в Городку розкопана поляками вночі з 24 на 25 липня 1933 року. Вінки і частини трун були порозкидані по цвинтарі, а тіла бойовиків сховані в старому гробівці, де їх віднайдено по розшуках.
НАГЛИЙ СУД ЗА ГОРОДОК
Хід судової розправи
Наглий суд над трьома учасниками нападу на пошту в Городку й одним членом ОУН, обвинуваченим у співвині в цій справі, відбувся у Львові в днях 17 до 22 грудня 1932 року. На лаві обвинувачених сиділи:
1. Дмитро Данилишин, літ 25, нар. в Трускавці (1907), не жонатий, греко-католик, шевський челядник, освіта – 3 кляси народньої школи;
2. Василь Білас, літ 21, нар. в Трускавці (17 вересня 1911), не жонатий, греко-католик, освіта – 7 кляс народньої школи;
3. Маріян Жураківський, літ 25, нар. в Станиславові (1907), римо-католик, купець, освіта – 7 кляс ґімназії;
4. Зенон Коссак, літ 25, нар. в Дрогобичі (1907), не жонатий, греко-католик, студент права.
Перебіг судової розправи
Початок розправи був визначений на 9 год. рано. Але вже о годині 8-ій перед будинком суду зібралася велика кількість публіки. Поліція густо обсадила всі входи до будинку суду й впускала тільки тих, хто мав карту вступу; таких було 150 осіб, назагал представники преси й судовики. О годині 8.45 введено під сильним поліційним конвоєм обвинувачених, кожного зокрема, і посаджено на спільну лаву обвинувачених. Позаду них засіло 9 озброєних поліціянтів.
Оборону підсудних перебрали адвокати: Данилишина – д-р Степан Шу-хевич і д-р К. Паньківський; Біласа – д-р Володимир Старосольський і д-р Марітчак; Коссака – д-р Глушкевич; Жураківського – д-р Лев Ганкевич. Трибунал складався з трьох фахових польських суддів: Яґодзінські – голова і Дворжак та Мігалє – вотанти; прокурор – Мостовскі.
На початку розправи д-р Шухевич зголосив, від імени всіх оборонців, домагання, щоб початок судової
