військову службу в районі, виділеному для УГА. Відділ сотника Ващука здійснював охорону Диктатора ЗУНР. Слід сказати, що Народна сторожа завоювала велику довіру та щиру прихильність і місцевого населення. Все це спонукало провідників УНР організувати й у себе сторожу безпеки на зразок НС. Для цього у вересні 1919 р. підполковник Яськевич і майор Волощук з групою старшин та підстаршин відкомандировуються в розпорядження МВС УНР. 'Однак, - зазначає І.Козак, - із-за тамошнього загального безладдя та... нездарности злопам'ятної петлюрівської 'влади', яка поза безконечними й беззмістовими нарадами та високопарними промовами не виявила в тому напрямі ніякої діяльности...'.
Після переходу УГА до більшовиків 'польовий штаб' розпустив Народну сторожу, а старшин і жандармів розділив по бригадах. В окремих формуваннях ЧУГА вони залучалися до польової поліцейської служби. Частина співробітників НС влилась в армію і органи безпеки УНР. По-різному склались долі тих жандармів, які разом з окремими частинами УГА перейшли через Карпати до Чехословаччини. В полках з них формувалися підрозділи військової поліції, місцева влада використовувала їх для несення внутрішньої сторожової служби в містах та таборах військовополонених, а також для допомоги станицям чехословацької жандармерії [593].
Доцільно детальніше зупинитися на проблемі підготовки й атестування кадрів Державної жандармерії ЗУНР. З метою організації теоретичного навчання (вишколу) пробних жандармів та підготовки станичних командантів при команді ДЖ функціонував 'доповняючий відділ' [594]. Уже з кінця 1918 р. у Станіславі відкривається жандармська школа для 'здібних, інтелігентних та ідейних хлопців з війська, що заявили охоту стало служити при жандармерії' [595] . В 'Органічних постановах для жандармерії', складених у відповідності з австрійським законом від 25 грудня 1894 р., зазначається, що пробні жандарми мають проходити п'ятимісячну теоретичну підготовку при 'доповняючому відділі', а потім - стажування в станичній команді протягом часу, якого не вистачає до пробного року. Після цього при наявності потрібних фізичних, моральних та інтелектуальних якостей претенденти зараховуються на постійну службу до корпусу.
Ступінь вахмайстра 1 і 2 класу міг присвоюватись тим жандармам, що закінчили школу станичних командантів, склали іспит і після того протягом 6 місяців успішно здійснювали керівництво станичною командою. Ступінь повітового вахмайстра надавався авторитетним та відданим справі станичним командантам з належним професійним рівнем та досвідом роботи, але за умови, що вони вже не менш як півроку виконують обов'язки повітового команданта й отримали позитивну оцінку 'штабового' старшини чи команданта відділу. Повітових вахмайстрів дозволялося допускати до іспиту на старшин, якщо вони мали необхідну професійну освіту, бездоганну поведінку і справлялися з посадовими обов'язками. Осіб, які успішно склали іспит, Державний секретар внутрішніх справ іменував хорунжими і надсилав в розпорядження відділових командантів для практичного введення в старшинську службу. В разі нестачі старшин і наявності вакансій їм доручали керівництво відділовими командами. Іспити на жандармських старшин і станичних командантів (як і на пробних жандармів) проводила змішана комісія, сформована з адміністраційних урядників та жандармських старшин. Армійські старшини, переведені до Корпусу Державної жандармерії, повинні були також проходити встановлену законом річну пробну службу, яка включала: тримісячний вишкіл при штабі Команданта Державної жандармерії, знайомство (кілька місяців) з практичною роботою в адміністраційному та інших відділах, шестимісячне самостійне виконання обов'язків команданта відділу. По закінченні часу проби старшини складали іспит на придатність до керівної служби в ДЖ [596].
У першій половині 1920 р. керівництво ДЖ надіслало Диктатору ЗУНР проект організації професійної підготовки жандармів, де передбачалося створення навчальних закладів різних ступенів, а саме: 'Школи пробних жандармів' - для початкової підготовки кадрів жандармерії з терміном навчання 4 місяці (40 осіб); 'Школи командантів станиць', яка б готувала з кращих жандармів начальників станичних і повітових команд жандармерії, термін навчання - 6 місяців; 'Школи старшин', до якої для підвищення кваліфікації мали зараховуватися керівники підрозділів жандармерії тільки за особистим дозволом Диктатора ЗУНР, термін навчання - 6 місяців. Слухачі повинні були вивчати загальнокримінальне й військове законодавство, службове діловодство, судову медицину та ін. [597]. На жаль, невідомо, як зреагував на цей проект Диктатор, але є дані, що школи пробних жандармів та станичних командантів функціонували ще до цього [598].
Важливою і дуже вразливою з боку як зовнішніх, так і внутрішніх ворогів була одна з головних артерій життєзабезпечення ЗУНР - залізничний транспорт. В цих умовах нагальною стала потреба у створенні спеціального органу, який би ефективно протидіяв злочинним намаганням зірвати нормальну роботу залізниці або скористатися нею для проведення розвідувально-підривних акцій. Рішенням Державного секретаріату військових справ від 24 березня 1919 р. при Залізнодорожній військовій управі була створена Залізнодорожна жандармерія (ЗЖ). На неї покладалися перевірка документів у військових та цивільних пасажирів; виявлення й затримання підозрілих осіб з фальшивими документами, шпигунів, провокаторів і злодіїв; збереження ладу та порядку в поїздах; охорона 'особових' (урядових -
Залізнодорожна жандармерія користувалася правами Державної жандармерії ЗУНР. Разом з тим, коли виникало питання про арешти залізничників, ЗЖ мусила негайно, по можливості перед арештом, повідомити про це своїх безпосередніх зверхників (керівників). Коли таке повідомлення зробити виявлялось неможливим, то після арешту слід було одразу (особливо, коли йшлося про 'дефіцитних' фахівців) вимагати заміну в Залізнодорожній управі. Лінійні підрозділи ЗЖ по 8-20 чоловік під керівництвом підстаршин створюються у Станіславі, Ходорові, Тернополі, Стрию, Самборі, Чорткові, Коломиї, Красному, Бродах, Підволочиську, Гусятині, Лавочному, Ворохті, Бережанах. Залізнодорожна жандармерія підлягала адміністративно і дисциплінарно Державному секретаріату військових справ та відповідно Залізнодорожній військовій управі. ЗЖ тісно взаємодіяла з Державною жандармерією, поліцією і фінансовим відомством.
Залізнодорожна жандармерія мала такий же однострій (уніформу), як і ДЖ. Відмінність полягала лише в тому, що перші носили відзнаку з буквами 'ЗЖ' на уніформі. Слід зазначити, що Державна жандармерія здійснювала нагляд за діяльністю ЗЖ. З цією метою з корпусу ДЖ було виділено 30 досвідчених жандармів, які, крім того, надавали допомогу колегам у підвищенні професійного рівня. Усі прикомандировані співробітники адміністративно і дисциплінарно підлягали Державній жандармерії, а в питаннях безпосереднього виконання службових обов'язків і Залізнодорожній військовій управі. Але вони мали дотримуватись також усіх розпоряджень та правил, передбачених для ЗЖ [599].
Як засвідчують сучасники тих далеких подій, Залізнодорожна жандармерія ЗУНР завдяки національній свідомості й професіоналізму, військовій дисциплінованості та надлюдським зусиллям особового складу також зробила вагомий внесок у справу визвольних змагань та розбудови Української держави [600].
Підбиваючи підсумки розгляду надбань ЗУНР в галузі розбудови спеціальних служб, слід зазначити, що роботу в цьому напрямку відзначали оперативність, цілеспрямованість, врахування попереднього досвіду органів безпеки Австро-Угорщини, увага до правового обгрунтування діяльності спецслужб. Варто пам'ятати, що цей процес проходив в умовах безперервних бойових дій проти сильного зовнішнього ворога, при нестачі кваліфікованих кадрів і коштів. Творення органів безпеки Західноукраїнської держави включало в себе й розмежування компетенції військових і загальнодержавних спецслужб. У Збройних силах республіки почали функціонувати центральний апарат розвідки та її підрозділи в структурних військових формуваннях. Розвідка розгортає діяльність за фронтовою смугою, на території, окупованій ворогом. Армійська контррозвідка вирішує покладені на неї завдання на корпусному і бригадному рівнях. Розвідка та контррозвідка тісно взаємодіють між собою і в разі необхідності використовують в інтересах справи можливості й здобутки західноукраїнської дипломатії. У свою чергу, ці спецоргани допомагають представницьким інституціям захищати інтереси ЗУНР на міжнародній арені.
Служба безпеки загальнодержавного рівня була представлена 'Корпусом Української Державної Жандармерії'. Він мав чітку організаційну структуру: провідну (керівну) команду і регіональні органи. Розгортається диференційована система підготовки кадрів для жандармерії. Створюється спеціалізований орган безпеки на залізничному транспорті - Залізнодорожна жандармерія. Завдяки патріотизму, відданості справі й наполегливості жандармерія користувалася повагою і авторитетом цивільного населення. Усе вищезазначене є свідченням конструктивного підходу керівництва республіки у сфері державотворення. Але,
