налагодження зв'язків з редакціями газет.
6. Відділ зв'язку - забезпечення безперебійного надійного зв'язку з повстансько-підпільними формуваннями на території УСРР [609].
На жаль, немає відомостей про те, чи закінчилась робота комісії прийняттям запланованого закону. Але структуру ДПІ мав саме таку.
До роботи в реформованому ДПІ були залучені колишні співробітники цієї інституції періоду функціонування на терені України. Директором Департаменту призначили С.Івановича, віце-директорами - М.Віденського, Б.Гамзина, М.Пасіченка, С.Михайліва, начальниками відділів - А.Ганкевича, В.Лупенка- Лотовського. ДПІ являв собою воєнізовану організацію зі штатом в кількадесят державних чиновників, котрі мали відповідні службові ранги [610]. Здійснювалося й оновлення кадрів ДПІ. Кандидати, гідні для зарахування на службу, підбиралися в інших департаментах МВС, Міністерстві закордонних справ, серед старшин військових формувань. Основними критеріями добору були: належний загальноосвітній рівень, знання військової справи та іноземних мов, досвід роботи з людьми. Приділялася увага професійній підготовці співробітників, вивченню правових дисциплін. При Адміністраційному департаменті МВС функціонували курси, де службовці Міністерства, в тому числі ДПІ, слухали курс лекцій з теорії ('енциклопедії') права, державного й адміністративного права, кримінального права й процесу та цивільного права й процесу. Після закінчення навчання слухачі складали іспит перед урядовою комісією й отримували відповідний атестат [611]. Зауважимо, що співробітники ДПІ працювали в досить складних матеріально-побутових умовах, але вони мужньо переносили ці негаразди і робили свою справу.
Основні завдання та організаційні засади Департаменту політичної інформації досить чітко викладені в доповіді виконуючого обов'язки директора ДПІ С.Івановича міністрові внутрішніх справ від 15 січня 1921 р. Умовно цю доповідь можна поділити на дві частини. Спочатку йдеться про те, які засоби використовують у політичній боротьбі, що точиться на території України, вороги УНР: агітація на мітингах, сходах, у пресі з метою здобуття прихильників серед населення; провокації, поширення дезінформації про стан і наміри уряду та військ УНР; шпигунство, за допомогою якого виявляються і знищуються організації та діячі - борці за волю України; підкуп преси для формування громадської думки на свою користь; підкуп окремих впливових осіб з метою перетягування цілих партій і груп у свій табір; підкуп впливових осіб з метою сіяння чвар поміж українськими політичними партіями для їх послаблення, руйнації єдиного фронту національних сил; засилання провокаторів на службу до урядових інституцій УНР з метою шпигунства та виклику невдоволення службовців та інших громадян урядом; сприяння в скоєнні державних злочинів [612].
Далі С.Іванович зазначає, що провід у політичній боротьбі всередині держави належить Міністерству внутрішніх справ, котре через свій Департамент політичної інформації керує цією боротьбою, з чого і випливають завдання Департаменту. ДПІ мусить створити таку організацію, яка могла б не тільки успішно протидіяти підривним акціям ворогів української державності, але і з повною енергією готувати грунт для дальшої боротьби за самостійність України, тим більше, що вся її територія захоплена ворогом, а уряд і армія перебувають на чужій землі.
Ця організація, продовжує С.Іванович, повинна покривати агентурною мережею всю Україну без огляду на те, яка там існує влада. Відповідно до реальних обставин необхідно для тимчасового практичного виконання завдань Департаменту організувати 2-4 агентури (резидентури -
Другу частину доповіді керівник ДПІ присвятив завданням, які, на його думку, мають вирішуватися за допомогою агентури, а також питанню категорій співробітників, задіяних в агентурному процесі.
'Політичні' агенти повинні виконувати такі завдання: 1. Стежити за діяльністю більшовицьких і всіх інших ворожих українській державності угруповань та створювати нові й підтримувати існуючі антибільшовицькі партійні організації, повстанські загони і т.п. 2. Інформувати населення про діяльність і наміри уряду УНР, підтримувати дух і настрій українців. 3. Виявляти більшовицьких шпигунів і провокаторів та інших ворожих українській державності осіб, стежити за тим, щоб такі особи не були на державній службі. 4. Попереджати усілякі політичні злочини, боротися з політичними злочинцями. 5. Стежити за діяльністю політичних організацій і партій, впливових громадських діячів, щоб знати їх наміри та настрої, а також ставлення до влади УНР.
Для організації діяльності таємної політичної агентури слід послуговуватись чотирма категоріями співробітників: постійними платними співробітниками (урядовцями, агентами, кур'єрами та залученими до співпраці повстанцями); принагідно заангажованими співробітниками, які тільки за виконання конкретного доручення одержують відповідну платню; постійно заангажованими співробітниками, котрі працюють в інших установах чи інституціях і поза своїм основним заняттям керують (як резиденти -
Проаналізований вище матеріал змістовно доповнює інший документ - доповідь керуючого Міністерством внутрішніх справ Раді Народних Міністрів УНР (перше півріччя 1921 р.). Критично оцінюючи попередні досягнення Департаменту політичної інформації, керівник МВС зазначає, що діяльність цієї інституції зводилась до виконання завдань переважно розвідувального ('шпигунського') характеру, організація місцевих відділів ДПІ була надто бюрократизованою, робота губернських і повітових підрозділів здійснювалась лише на звільненій від більшовиків території України у порівняно спокійній обстановці. На його думку, такий підхід до цієї важливої справи був помилковим: завдання Департаменту політичної інформації повинні бути значно серйознішими, а поле діяльності охоплювати всю Україну, незважаючи на те, яка територія в конкретний час підпорядкована українській владі [614]. Самі ж завдання керівник МВС бачив в основному такими ж, як їх виклав у згадуваній вище доповіді його підлеглий - директор ДПІ С.Іванович: головні зусилля слід зосередити на підвищенні надійності кадрів державного апарату; знати настрої, бажання та наміри провідників громадської думки й більшості громадян; активізувати пропагандистські заходи серед населення, активніше протидіяти більшовицькій агітації та провокаціям; зміцнювати антибільшовицький український національний рух; своєчасно попереджати і припиняти політичні злочини.
Водночас, у доповіді Раді Народних Міністрів УНР є й нові думки стосовно необхідності вивчати політичне життя національних меншин в Україні та відповідно на нього впливати, проводити корисну для держави діяльність там, де з певних причин неможлива робота дипломатичного корпусу (війська Врангеля, Махна, Дон, Кубань і т.п.). Виконання цих завдань, наголошувалося в доповіді, конче потрібне і в час, коли уряд УНР перебуває на чужій території. Треба тримати якомога щільніший зв'язок з окупованою ворогом Україною, формувати там громадську думку в дусі єднання й підготовки до подальшої боротьби за самостійність України, пам'ятаючи, що кінець боротьби ще далеко.
Для практичного здійснення своїх завдань Департамент політичної інформації повинен залучати до співробітництва людей політично освічених, патріотів, для яких мета здобути волю Україні виправдовувала б засоби; осіб, котрі б співробітничали з Департаментом свідомо, не соромлячись і не за гроші виключно. Організація діяльності ДПІ має бути поставлена так: Департамент підбирає відповідну кількість кур'єрів і підтримує зв'язок з призначеними на місцях (не менше одного в повіті) провідниками політичної акції; останні повинні залучати до співпраці ідейних українців переважно з місцевого населення; крім таких осідлих помічників, мають бути люди, яким слід давати доручення вивчати який-небудь рух, партію чи особу (Добровольча армія, Дон, Кубань, боротьбисти, Махно і т.п.), відповідно на них впливати й використовувати в інтересах України. Завданням Департаменту політичної інформації є також стеження за пресою через
