Про обсяги і зміст розвідувальної інформації, котра цікавила ППШ і командування Армії УНР, а також вищі державні установи ДЦ УНР, дають уявлення розвідувально-агентурні донесення і звіти, котрі складалися в 2-му відділі. Так, у звітах 'розвідника 625' повідомлялося про становище у Київському військовому окрузі, можливу мобілізацію військ, наводилися докладні дані про кількість та технічний стан зброї Київського, Ніжинського та Кременчуцького арсеналів, маневри військ КВО, настрої населення та політичні події, становище в місцевому партизанському русі.
Розвідник сотник Косарь через свого агента передав до ППШ інформацію про настрої селянства, викликані переходом до нової економічної політики (непу) в УСРР, про будівництво укріплень навколо Києва та мостів. Він також налагодив розповсюдження листівок і розробляв плани диверсійно-терористичної роботи, для чого просив Центр надіслати отруєні цигарки, підривні машини, запали і піроксилінові шашки для підриву потягів.
Особлива увага приділялась збору та впорядкуванню відомостей про охорону кордону й сили Червоної армії в прикордонній смузі. Так, у звіті 2-го відділу від 16 липня 1921 р. окремо виділяється розділ 'Обсадження кордону', в якому йдеться про чисельність, озброєння, командний склад, настрої серед вояків 28, 29, 30 бригад Особливого прикордонного корпусу ВУНК, розташування особливих відділів прикордонних військ. Змістовною інформацією відрізнялися щомісячні розвідзвіти 2-го відділу ППШ. Так, у звіті за вересень 1921 р. йшлося про охорону кордону, дислокацію та передислокацію частин і з'єднань КВО, технічних і спеціальних підрозділів, їхнє бойове постачання, зміни в чисельності військ, кількість хворих вояків, переозброєння, характер політико-виховної роботи серед особового складу, хід хлібозаготівель і навіть наводився персональний список працівників Коростенської повітової НК [664].
Напевно, найбільш повні відомості про становище в УСРР та її силові структури містилися у пояснювальних записках до карт, на які наносилася оперативна обстановка на територіях потенційних бойових дій в разі розгортання антирадянського повстання. Можна взяти для прикладу записку 'До схеми ворожих сил на Україні на 1 серпня 1921 р.'. Цей інформаційно-розвідувальний матеріал мав такі тематичні рубрики: Охорона державного кордону; Регулярні з'єднання і частини Червоної армії; Залізнодорожні сили та крупні радіостанції КВО; Авіація РСЧА; Бази й склади; Транспорт; Пошта і телеграф; Економічна інформація; Адміністративно-військовий поділ радянської Росії; Виробництво та імпорт зброї Росією; Характеристика мобілізаційної системи й мобконтингенту радянської Росії; Морально-політичний стан особового складу РСЧА; Органи цивільної влади; Характер агітаційно-пропагандистської роботи радянської влади; Загальна характеристика внутрішньої і зовнішньої політики радянської влади в цілому [665].
Як бачимо, надбана розвідкою ППШ різноманітна і досить змістовна інформація дозволяла готувати ведення бойових дій на території УСРР, виробляти пропагандистську лінію з урахуванням настроїв місцевого населення, передбачати можливу протидію з боку органів безпеки і внутрішніх справ при проведенні роботи в Україні, планувати першочергові військово-адміністративні заходи на випадок перемоги збройного повстання й повалення влади рад.
На 2-й відділ ППШ було покладено і завдання підбору й підготовки кадрів розвідників і керівників розвідувальних ланок повстанських з'єднань і формувань. Ця робота проводилась шляхом відбору кандидатів на згадані посади серед військових і цивільних осіб, їх спеціального навчання на курсах розвідників, постановки їм конкретних завдань розвідувального або зв'язкового характеру.
Так, 20 червня 1921 р. військовий міністр УНР віддав розпорядження командиру 4-ї Київської дивізії Армії УНР підібрати необхідну кількість цивільних і військових осіб для виконання розвідувальних доручень або праці у відповідних підрозділах повстанських формувань. У таборах для інтернованих необхідно було знайти 7 офіцерів з вищою або середньою освітою на посади начальників розвідвідділів штабів повстанських з'єднань. До цих кандидатів висувалися суворі вимоги: вони мали бути бездоганними з ділового й морального боку, 'високих інтелектуальних і волевих прикмет'. Вимагалося суворе дотримання конспірації при підборі таких кандидатів на службу, оскільки в таборах активно діяла радянська агентура. Потрібно зазначити, що на той час не вистачало щонайменше 31 офіцера для заміщення посад керівників розвідпідрозділів штабів повстанських загонів, що свідчило не тільки про брак підготовлених кадрів, а й про нестачу взагалі людей, здатних до такої роботи [666].
При 2-му відділі ППШ для підготовки розвідувальних кадрів працювали 'курси інформаційних старшин'. Їх опікала організаційна частина секції офензиви (розвідки) 2-го відділу. У вересні 1921 р., наприклад, ці курси закінчили 16 офіцерів. 13 із них були направлені в УСРР для заміщення вакантних посад начальників розвідувальних осередків чотирьох повстанських груп і дев'яти повстанських районів. Планувалося розширити як кількість офіцерів, що проходили підготовку на курсах, так і номенклатуру їхніх спеціальностей. Скажімо, вживалися заходи до відкриття нових курсів для підготовки 20 старшин і 20 розвідників, котрі б перебували у безпосередньому розпорядженні 2-го відділу ППШ; певну кількість офіцерів передбачалося підготувати для служби на контрольно-розвідувальних пунктах у прикордонні. Крім того, існував намір розробити програму навчання на курсах підготовки спеціалістів технічної розвідки (фотографів, радіорозвідників та ін.), котрі замістили б посади керівників технічних секцій при 2-х відділах [667].
Велике навантаження з точки зору добування оперативної інформації лягало на розвідоргани повстанських формувань в УСРР. Тому керівництво ППШ приділяло велику увагу їх створенню, вдосконаленню організаційної структури, форм і методів роботи.
У розробленому ППШ 'Положенні про організацію повстання на Правобережній Україні' як одна з головних функцій повстанських сил відокремлювалася 'розвідка про більшовицькі сили' й своєчасне інформування про них ППШ. Загальне керування розвідкою на місцях покладалося на начальників відповідних повстанських угруповань. 'Коротка інструкція для розвідки у повстанських районах' ставила перед начальником району такі завдання:
'1. Начальнику району збирати всі відомості про більшовицьку армію: про організацію її частин, штабів, вказуючи їх назви і номера; прізвища начальників; про нові формування, зазначаючи номера формуючихся частин і зведення їх у вищі військові одиниці; настрій військ; дезерція; технічні засоби, зброя, вогнепальний запас.
2. Про пересування частин по залізницях, грунтових шляхах, точно зазначити, які номера частин, дивізій проходять і коли пересувались.
3. Про скупчення ворожих сил: їх кількість; які дивізії; скільки кінноти; артилерії; район зосередження; в якому напрямку гадають вести операції і коли.
4. Мобілізація: в якому районі; яких років; як пройшла в даному районі.
5. Які і де ведуться ворогом фортифікаційні будування і стан шляхів, особливо залізниць' [668].
Визначалися і засоби здобування відомостей: а) через постійних резидентів, що перебувають на залізничних вузлах, у великих містах, на великих шляхах, в районах розташування штабів і комісаріатів; б) засилки рухомих агентів в місця перебування постійних агентів. Донесення повинні були складатися 'коротко, ясно і повно, щоб відповідали завжди питанням: як, де, коли, в якім числі і при яких обставинах, що робить'. Певними вважалися тільки такі відомості про ворога, які підтверджувалися кількома джерелами.
Для організації безпосередньої розвідувальної роботи у штаті командуючого повстанською групою запроваджувалась посада 'розвідочного референта', яку також мало й управління начальника повстанського району. Планувалося ввести посади працівників розвідки і до штабу Окремої повстанської армії, яка мала утворитися в ході широкого повстання в УСРР. Передбачалося, що у штабі цього об'єднання буде розвідувальний відділ (2-й) з секціями офензиви і дефензиви. Цей підрозділ мав здійснювати розвідку ворога агентурними засобами, через підрозділи польової розвідки, шляхом обробки преси, опитування військовополонених і перебіжчиків. Таким чином, 2-й відділ зосереджував керівництво практично всіма напрямками розвідки повстанських сил. Крім того, він же займався і справами контррозвідки, 'себто ловлею ворожих агентів на території, зайнятій повстанчою армією, виявленням діяльності підозрілих або ненадійних осіб з боку політико-військового або національного'. Справи суто кримінального характеру не відносилися до компетенції 2-го відділу і мали передаватися армійському прокурору [669] .
Поступове накопичення досвіду розвідувальної роботи зумовило появу такого документа, як 'Проект
