організації розвідки на терені України', спрямованого передусім на уніфікацію та вдосконалення організаційної структури розвідапарату повстанського руху в Україні. Поряд з цим у ньому віддзеркалилися тогочасні погляди на завдання, форми і методи розвідки, призначеної для оперативного забезпечення бойових дій.
'Успіх всякого військового підприємства (операції -
Цікаві думки авторів щодо їх реалізації: '1) Досягнення першого принципу залежить: а) від влаштування на ворожому терені доцільної сіті агентури, розташування її так, щоб всі важливі політичні відомості і промислові центри були під контролем і район однієї агентури перетинався з районом другої; б) щоб один агент не знав другого; в) ніякого іншого завдання крім розвідки агент не мусить мати; г) ні з ким ніякої боротьби не може вести і мусить знати тільки виславшого його начальника і штаб. 2) Досягнення непреривності розвідки можливе тільки: а) при старанній конспіративності розвідчих органів; б) відповідності їх розташування, щоб в випадку захоплення одного, даний район продовжував освітлюватись другими; в) постійним перебуванням розвідчих органів на своїх місцях незалежно від змін фронту та інших причин. 3)... Досягається відповідною організованістю зв'язку. 4) Досягається відповідною організацією та підбором старшин розвідчого відділу'.
Проект висував план створення 'окремої розвідочної організації, безпосередньо підлеглої 2 відділу Повстанчого Штабу' на терені України. Необхідність цього пояснювалась цілою низкою причин. По-перше, повстанські штаби в УСРР являли собою досить розгалужені органи, що робило їх більш уразливими для ударів радянських органів держбезпеки. Тому вони були змушені часто змінювати місця дислокації, внаслідок чого інформація до ППШ надходила із запізненням. По-друге, в розвідпідрозділах цих штабів не вистачало спеціалістів, які могли б належно оцінити здобуті матеріали, тому звіти, які надсилалися, не завжди давали достатньо ясну картину. По-третє, в разі початку бойових дій 2 відділи повстанських штабів мали переключатися виключно на оперативне забезпечення цих дій, а ведення агентурної розвідки покладалося на осередки тієї розвідувальної організації, що пропонувалося створити. Нарешті, необхідно було мати декілька незалежних одна від одної агентурних мереж, аби підтверджувати відомості з різних джерел.
Згідно з проектом у штабах повстанських груп необхідно було запровадити 'центральні розвідчі пляцувки', тобто керівні органи розвідки. Вони копіювали головні підрозділи 2-го відділу самого ППШ і складалися з підрозділів розвідки, контррозвідки й обробки преси. 'Пляцувка групи' безпосередньо підлягала начальнику штабу групи. Він же за погодженням із начальником 2-го відділу ППШ призначав керівника розвідоргану.
'Пляцувка групи' відповідала за організацію розвідки і формування розвідорганів у закріплених за групою повстанських районах. Вона зобов'язувалася двічі на тиждень надсилати розвідзвіти до ППШ згідно із вказівками, отриманими від Штабу, а також вести обмін розвідданими з аналогічними підрозділами. 'Пляцувкам груп' підлягали пляцувки повстанських районів, які складалися з частин розвідки та контррозвідки зі скороченими штатами і підпорядковувалися начальнику штабу повстанського району. Їх звіти мали двічі на тиждень надходити до 'пляцувки групи' для узагальнення. Місце дислокації розвідувальних осередків залежало від наявності на території групи чи району стратегічних об'єктів, котрі становили інтерес з точки зору розвідки. Допускалося два варіанти розміщення пляцувок: разом зі штабом повстанського угруповання або поряд з найважливішими об'єктами розвідки. Відповідно до кількості повстанських з'єднань пропонувалося запровадити 5 'центральних розвідчих пляцувок груп' і 22 районні 'пляцувки агентури' [670].
Факт прийняття названого проекту не встановлено, але розвідувальні підрозділи діяли в дусі його положень.
Як уже зазначалося вище, в структурі ППШ, його 2-му відділі функціонувала і контррозвідувальна секція. Потреба в її створенні зумовлювалась низкою чинників оперативної обстановки, котрі загрожували безпеці вищих органів влади УНР в еміграції, заважали ефективній діяльності центральних і місцевих повстансько-підпільних підрозділів. Насамперед це активна розвідувально-підривна робота спеціальних служб РСФРР та УСРР, ряду антирадянських еміграційних структур, що орієнтувалися на відновлення 'неподільної Росії'. До аналогічних заходів вдавалися і спецслужби 'білого руху' генерала Врангеля. У зв'язку з цим керівництво ППШ сповістило штаби повстанських груп і Всеукраїнського повстанського комітету про наміри врангелівської агентури використовувати у своїх цілях український повстанський рух. Начальник Штабу звертав особливу увагу повстанських ватажків на намагання 'різних російських антибільшовицьких груп' спровокувати українських повстанців на передчасні виступи, що вже призвело до загибелі одного з агентів ППШ і викриття органами ВУНК підпільних організацій [671].
Проте головним противником повстансько-підпільних структур були, безперечно, радянські органи держбезпеки. Слід відзначити, що їх розвідувально-підривна робота спрямовувалась не тільки проти ППШ, а й усієї української політичної еміграції та її політичних центрів. Використовуючи дипломатичні можливості, радянська російська та українська дипломатії розгорнули разом з органами держбезпеки жваву діяльність, спрямовану на розклад української еміграції та агітацію в її середовищі за повернення до УСРР. Тільки Наркомат іноземних справ УСРР до створення Союзу РСР провів значну роботу по розкладу військовослужбовців Армії УНР, котрі перебували в Польщі та Чехословаччині, внаслідок чого 3 з 8 тисяч вояків повернулися до УСРР. Серед інтелігенції швидко поширювалися 'совєтофільські' настрої [672].
До розкладу еміграції підключилася радянська зовнішня розвідка - Іноземний відділ ВНК і ВУНК (згодом - ОДПУ і ОДПУ УСРР). Однією з головних функцій дипломатичних резидентур радянської розвідки (вони являли собою 'посольства в посольствах', а з приводу їх статусу постійно точилася відомча боротьба між ВНК та НКЗС Росії) було вивчення і розклад антирадянської політичної еміграції, особливо з тих республік, що після 1917 р. утворили власну державність [673].
Уже наводились дані про те, що радянська агентура перебувала у найближчому оточенні С.Петлюри. На ВУНК працювала дружина особистого секретаря С.Петлюри. Більшовицьким агентом виявився і помічник начальника ППШ Добротворський, через якого надходила інформація про плани діяльності Штабу, суперечки в його середовищі. Радянські спецслужби активно протидіяли повстанським угрупованням в УСРР. Наприклад, завдяки агентурним даним двічі заарештовувався штаб одного з провідних повстанських лідерів отамана Мордалевича, а третього разу в полон потрапив і він сам. Переслідування органів держбезпеки змусили Київський повстанський Комітет залишити місто [674].
Група співробітників ВУНК під виглядом представників Врангеля увійшла у довіру до повстанців отамана Лютого. В результаті організація повстанців була розгромлена. В липні 1921 р. при переході кордону був затриманий емісар ППШ '3'. На допиті у прикордонному особливому відділі ВУНК він зізнався, що був направлений на зв'язок до одного з отаманів, повідомив про структуру ППШ, підпільних організацій у Києві і в УСРР, накреслив схему дислокації повстанських сил. Після відповідної обробки '3' став секретним співробітником ВУНК. Працюючи в ППШ, він дезінформував його керівництво, давав ВУНК інформацію, згідно з якою проводилися арешти підпільників в УСРР, повідомляв про контакти ППШ з розвідками Польщі і Румунії, Н.Махном і Б.Савінковим, про плани переходу кордону силами Армії УНР [675]. Звідси зрозуміло, якої шкоди завдавала радянська агентура діяльності ППШ та його формувань в Україні.
Труднощів додавали часті випадки порушень режиму збереження державної та військової таємниці посадовими особами й військовослужбовцями Армії УНР. Так, у рапорті генерала Ю.Тютюнника до С.Петлюри зазначалося, що газети 'Рідний край' і 'Українська трибуна' друкували накази Головного Отамана, схеми розташування повстанських загонів і штабів, що призвело до їх розгрому більшовиками. Начальник ППШ вимагав під страхом застосування смертної кари заборонити розголошення таких відомостей. Доходило того,
